Опубліковано СН
Перед тим, як поспілкуватися з ювіляркою, встигла потрапити на урок літератустудії «Джерельце», керівником якої є ця обдарована жінка. Раніше відвідувала гурток, тож добре пам’ятаю дорогоцінні знання й поради, які давала вчителька.
Народилася й виросла Надія Свищевська в мальовничому селі Кураш Дубровицького району. Дитинство було тяжке, батьки-колгоспники трудилися з ранку до вечора, тож бачила їхню тяжку працю. Можна сказати, що майбутню поетесу виховала поліська природа. Адже матір часто брала на різні плантації, де ще зовсім маленькою намагалася якомога більше допомогти. Дідусь постійно наголошував на тому, який це нелегкий труд, і завжди хотів, щоб Надія з молодшою сестрою мали вищу освіту. Мріяв бачити їх вчителькою та лікарем. Так і сталося.
Крім того, слідами Надії пішла племінниця, яка працює викладачем у Рівному. У 1968 році вступила до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, де й здобула вищу освіту. Працювала у с. Трипутні, трудилася директором Кураської школи, а загалом Надія Михайлівна вже 42 роки віддала царині освіти. Так склалося, що мусила часто переїжджати з місця на місце. Згодом вийшла заміж і народила трьох дітей, та доля розпорядилася зовсім не так, аніж хотілося: довелося самій виховувати синів, постійно допомагати матері.
Написавши перший вірш, віддала до друку в редакцію Володимирецької районної газети, але на цьому все й закінчилося. Крім поезій, дуже любила вишивати. Нині Надія Михайлівна працює вчителем української мови та літератури в Сарненському колегіумі ім. Т.Г. Шевченка. Прийшовши одного разу з роботи, згадала, що дала учням завдання написати вірш про Україну. Ще тоді подумала: якщо діти зможуть, то чому б і мені не спробувати? Так народилася поезія «Запитаю у берізки», згодом вийшла однойменна збірка. Зараз їх декілька. Звісно, розпочинати нову справу завжди нелегко. Остання книга «Торкнутися таїни» побачила світ у 2008 році. У планах поетеси - випустити ще три книжечки, бо розуміє, що без цього просто не вміє жити, хоча раніше й подумати не могла про те, що доля ось так міцно поєднає з поетичним словом. Час від часу автор заносить свої роботи в «районку». Переважна кількість віршів - це громадянська лірика.
- Коли пишу, то не надто переймаюсь, як це сприймуть інші. Адже в першу чергу роблю це для себе. Мушу сказати, що найперші оцінювачі - мої учні, - зізнається Надія Михайлівна.
Ті, хто намагається знайти себе у віршованому слові, займаються в літературній студії під її керівництвом. Серед випускників багато поетів і журналістів. Приміром, Микола Пінчук приємно вразив випуском власної поетичної збірочки. Поетеса охоче співпрацює із Валентиною Петренко, Іриною Довгалюк і Віктором Торчиком, створюючи чудові пісні.
- Найбільше очікую зустрітися з близькими людьми: друзями юності, колишніми випускниками, рідними, колегами, усіма, з ким підтримую тісні зв’язки, - казала Надія Михайлівна напередодні ювілейного творчого вечора «Моя поезія – моя жіноча доля».
Багато цінителів прекрасного навідалось у міський Будинок культури «Залізничник», щоб привітати педагога, поетесу, доброзичливу людину з 60-річчям. Розпочалося свято піснею у виконанні ансамблю «Мереживо», автор слів якої – винуватиця торжества. На сцену невпинно виходили рідні, вчителі, земляки, учні, друзі, колеги по перу, кожен хотів сказати щось приємне члену Національної спілки журналістів України. Учні з літературної студії «Джерельце» теж підготували виступ, аби показати, що праця вчительки була недаремною.
…Роки летять невпинно, але є речі, які залишаються незмінними. Тож маємо бути вдячними тим, хто приносить яскраві відтінки в сіру буденність і наповнює життя новим змістом, як Надія Свищевська.
Інна ЦАРУК.