«Поліське весілля» на Київщині

Ой глянь, мати,
Да на мій посад –
Всі дівоньки й у косах сидять!
А на мою косу
Да й роса впала,
Щоб я її да й розчесала!..

Золотокоса осінь щедро стелила під ноги жовто-багряні килими, шурхотіла легеньким подихом неслухняного вітерця, бавилась срібними павутинками бабиного літа. У небі пливли зграйки сіро-білих хмаринок, квапились кудись удаль, а осіннє сонечко старалось обігріти кожну тремтливу травинку, гілочку, виблискувало в жовтому кленовому листочку. Куці дні перед святою Покровою цьогоріч видались напрочуд теплими та гарними. Настала пора весіль.

Саме в такий чудовий час у с. Бобриця Києво-Святошинського району Київської області проходив другий Всеукраїнський фестиваль весільної традиції «Рожаниця», який заснували з нагоди храмового свята села з ініціативи тамтешньої ради та підтримки Бобрицького екологічно-рекреаційного заповідника «СІНТІКА», київських народного етнографічного театру «Човен» та Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». Організатори дійства поставили за мету відродити пласт культу єднання пари та родини до єдиного цілісного роду, впровадження великої соціальної програми «Дерево роду» в сучасному суспільстві.
На свято з’їхались фольклорно-етнографічні колективи з усіх куточків України: Луганщини, Чернігівщини, Черкащини, Полтавщини, Київщини, Вінниччини, Івано-Франківщини, Тернопільщини, Львівщини, Хмельниччини, Рівненщини, а також гості з Канади, Польщі, Білорусі. Полісся представляли народні аматорські фольклорно-етно-графічні колективи «Троян» (с. Люхча) та «Горлиця» (с. Кричильськ).
Головна обрядова програма відбувалась біля місцевого храму, де змонтували дві відкриті сцени. Зранку кипіла робота над оформленням виставки декоративно-прикладного мистецтва різних регіонів. У центрі фестивального майдану на величезному полотнищі зображено «Дерево роду». Кожен присутній мав змогу написати своє ім’я та прикріпити до символу. Цікавою була експозиція етнічного фото «Прадідівський сад», поряд діяла ярмаркова долина, де можна було придбати сувеніри народних умільців з Умані, Івано-Франківська, Харкова, Києва. А неподалік любителів гостинно запрошувала виставка меду. Пропонували свої вироби майстер-класи народного ремесла (виготовлення весільної атрибутики, гончарства, ковальства, ткацтва тощо).
На території музейної левади розмістилась виставка рушників родинного дерева, народних картин, килимів, колекція етнічного весільного строю Олени Скрипки та Євгена Дмитрука. До речі, Євген Дмитрук - молодий київський фінансист, який не так давно захопився фольклором, зацікавився українським родоводом, колекціонує старовинні речі, витрачаючи в рік до 150 тисяч гривень, мріє про створення власного музею народної спадщини, а поки співпрацює з Укра-їнським центром народної культури «Музей Івана Гончара». Може довго розповідати про кожну виставлену ним річ, майстра, історію, культуру тієї чи іншої області України.
- Для мене це як наркотик, - сказав Євген про своє захоплення.
Розпочався Всеукраїнський фестиваль весільної традиції святковою церковною літургією в храмі, після якої відбулось урочисте відкриття свята, виступили сучасні гурти етнічного спрямування з Києва «Чар-зілля», «Астарта», «ТаРута». А тим часом із храму незаміжні дівчата винесли ритуальне полотно Пресвятої Богородиці.
Обрядові весільні дійства започаткував місцевий фольклорно-етнографічний гурт «Співочі голоси». Далі на сцену запросили наші колективи, які успішно показали фрагменти весільного обряду «Пов’язання намітки» (гурт «Троян») і «Різання коси» («Горлиця»). Колективи отримали вдячні оплески глядачів і грамоти від організаторів фестивалю. Після виступу самодіяльні артисти запросили всіх до намету на розподіл поліського весільного короваю, який випікали та прикрашали спеціально до свята учасники народних аматорських фольклорно-етнографічних колективів сіл Федорівка та Кричильськ. Поряд з короваями представили старовинні полотняні сорочки, рушники, божники, намітки, фартухи майстринь із сіл Немовичі, Кузьмівка, Велике Вербче, Кричильськ, Зносичі, міста Сарни, весільне автентичне вбрання селища Степань. До речі, організатори фестивалю визнали нашу виставку найкращою. Виробами майстринь цікавилось багато гостей з України, Канади, Польщі.
Хвилюючою була зустріч представників Сарненщини з народною артисткою України Ніною Матвієнко та її чоловіком Петром Гончаром. І поспілкувались, і поспівали разом, і сфотографувались на згадку.
Між виступами фольклорних колективів на сцені проходив модельний показ весільного вбрання на основі етнострою, майстринь автентичного костюму, колекції одягу з Київщини, Івано-Франківщини. А ще весільні музики об’єднували представників з усіх областей України в спільний танок до веселої української пісні. Бажаючі могли скуштувати страви національної кухні, покататись на весільних возах чи проїхати верхи на коні. На закінчення фестивалю урочисто занесли «Дерево роду» на головну сцену, освятили його, прочитали соборну молитву. А святковий феєрверк завершив чудовий осінній день, який надовго зігріватиме серця всім присутнім приємними спогадами та враженнями.

Зоя ФЕДОРЧУК,
художній керівник
районного Будинку
культури.