Опубліковано СН
Слова… Слова гарячі, мов проміння,
Слова… Слова холодні, наче сніг,
Легкі, як пух, тяжкі, немов каміння,
Прискорюють чи зупиняють біг…
Людина здавна усвідомлювала велику силу живого слова й завжди прагнула оволодіти ним. Тетяна Корнійчук - одна з тих, кому це вдається.
Саме з нею, володаркою ніжного, щирого, запального слова, відбулася нещодавно традиційна зустріч у Сарненському педагогічному коледжі. Вдумливо повела нас, студентів, до знайомства із цією цікавою особистістю викладач української мови та літератури, керівник літературної студії «Первоцвіт» Олена Левшунова. Один за одним з вітальним словом піднімалися на сцену гості: ансамбль районного Будинку культури «Намисто», який виконав пісню на слова Тетяни Улянівни, шанобливо звернулася до поетеси головний редактор ТРК «Полісся» Віра Шашук. Аж подих перехоплювало, коли під час бесіди між ведучою та гостею лунали вірші про квіти, пори року, рідний край, близьких серцю людей у натхненному виконанні майбутніх педагогів. А як душевно заспівала «Полісяночку» випускниця коледжу Юлія Щур! Про творчий тандем авторки та відомого композитора Віктора Торчика дізналися, почувши кілька пісень, а налічується на слова Тетяни Корнійчук їх у доробку митця не один десяток. Пісню «Трускавець» у майстерному виконанні викладача коледжу Олени Огризкової присутні зустріли бурхливими оваціями. Аудиторія в залі переважно жіноча, а отже, дуже лірична, тому великий інтерес викликала любовна лірика, покладена на музику, що зазвучала оксамитовим голосом Марії Фарини, відомої української співачки. Дружними оплесками зустрів зал гордість поетеси - її родину. Надзвичайно цікаво було чути, як народжується оте найсокровенніше - слово. І хоч поетеса вже має 3 збірки, що дивують «квітковими» назвами: «Передзвін Полісся», «Пелюстки анемони», «Калинові корали» - усі присутні щиро побажали натхнення.
Надворі по-осінньому холодно, та по закінченні зустрічі нас огорнуло особливе тепло від багатої творчої уяви, ніжної чи запальної мелодії, відкритого доброго серця гості. Кожен виніс із зали промінчик радості, який запалила в душі поезія. А у відповідь на філософські роздуми митця
Залишиться
мій слід чи ні?
Не знаю. Можливо,
я зорею десь зійду
Чи птахом навесні
приб’юсь до гаю
І сумовиту пісню
заведу, -
обов’язково хотілося сказати: ми відчули щирий передзвін Вашої душі, поетесо, а слід від милозвучного українського слова понесемо колись і своїм учням!
Анастасія ЗОЗЮК,
Наталія ПОДИК.