Опубліковано СН
Фото Василя Сосюка.
Студенти Національного університету «Острозька академія» ось уже впродовж 14 років мають унікальну можливість брати активну участь у міжнародних обмінних програмах, поєднувати навчання з доброчинністю. Одну з таких програм здійснює неурядова організація «Канада – Світ – Молодь». Нещодавно завдяки їй ще 36 студентів побували в країні кленового листка, де працювали, познайомились з тамтешніми людьми різних національностей, їх культурою, вдосконалювали знання англійської мови.
Затим продовжили волонтерську діяльність уже з канадськими однолітками в Україні, а саме в місті Нетішин Хмельницької області. Потрапила до числа цих студентів і наша землячка Олеся Білотіл. Нещодавно вона приїхала зі своєю подругою і партнеркою з Канади Олександрою в Сарни. Дівчина охоче погодилась дати інтерв’ю.
- Олесю, розкажіть про організацію «Канада – Світ – Молодь», яка запросила вас у таку далечінь.
- Це неурядова організація, метою діяльності якої є обмін молоддю України та Канади, а також залучення юнаків і дівчат до волонтерської допомоги тим, хто її гостро потребує.
- Як вам вдалось потрапити до числа волонтерів і поїхати за океан? Мабуть, проходили спеціальний відбір?
- Так, дійсно, поїхати до Канади було непросто. Потрібно мати досить високий рівень знань, вести здоровий спосіб життя, знати англійську мову і, звичайно, бажати бути волонтером. Також заповнювали анкету з багатьма запитаннями про хобі, громадське життя. Ще проходили тест на знання англійської мови, причому більшу увагу звертали на розмовну. Це дуже важливо, адже спілкуємось з канадцями тільки англійською, іноді французькою. І насамкінець була співбесіда, на якій ставили найрізноманітніші, іноді несподівані й дивні запитання. Наприклад, як вчинити в певній ситуації: йду до роботодавця, випадково впала й порвала джинси. Що зроблю: повернусь додому перевдягатись і запізнюсь на співбесіду чи піду в розірваних джинсах, але з’явлюся вчасно? Або: як запитати жестами про щось у канадця? Візи отримали швидко, десь за місяць.
Моя напарниця Олександра каже, що їм набагато легше потрапити в Україну. Потрібно мати тільки бажання бути волонтером, не-обов’язково десь навчатись. Вона, наприклад, училась на дизайнера, зараз працює продавцем у музичному магазині.
- Коли приїхали до Канади, то де жили?
- Перший тиждень жили в спеціалізованому, добре облаштованому таборі. Звикали до різниці в часі, яка становить 10 годин, до харчування, клімату. Потім поселили в сім’ї, ми з Олександрою потрапили у франкомовну родину середнього достатку. До нас ставились дуже добре. Згодом дали перелік робочих місць, де в подальшому працювали. Це були різні благодійні організації. Я потрапила в центр по роботі з суспільством, писала статті в газету, збирала листя, з якого виготовляють органічні добрива. До слова, у Канаді переробляють усе сміття. Спеціальні працівники їздять по оселях і забирають його, зокрема макулатуру й непотрібний одяг, ще й платять за це.
Інші учасники програми працювали в організації, що допомагала переселенцям, ВІЛ-інфікованим, пенсіонерам, для останніх існують спеціальні заклади. Там вони не живуть, але проводять більшу частину життя: грають у теніс, гольф, комп’ютерні ігри, бігають.
- Чи сподобалась Вам канадська кухня?
- Там вживають багато ненатуральних продуктів, для яких у магазинах відведені спеціальні відділи. Вони в півтора раза дешевші від натуральних. Маленьких магазинів немає взагалі, тільки великі супермаркети.
Таких, як у нас, перших страв не бачила, харчуються здебільшого в Макдональдсах, де постійні черги. Усі дотримують режиму харчування: 8.00 – сніданок, з 12.00 до 13.00 - ланч, тоді вся країна зупиняється і споживає здебільшого сандвічі, фрукти й соки. Потім обід - з 17.00 до 18.00. Після 18.00 заведено не їсти взагалі, бо вважається це дуже шкідливим. Канадці дивуються нашим національним стравам, одягу, звичаям, бо в них такого немає.
- А Ви були присутні на якихось обрядах: весіллі чи похороні? Які в них звичаї?
- Як не дивно, але за три місяці жодного разу не бачила наречену в білій сукні. Гучних весіль не проводять, адже це зайві витрати, роблять невеличку вечірку, куди запрошують членів сім’ї, близьких друзів. Гроші молодятам не дарують, а лише маленькі символічні подарунки, які знадобляться в господарстві. Одружуватись зараз не модно, таке явище як громадянський шлюб є досить поширеним.
Коли людина помирає, то її або спалюють, або закопують у землю, як і в Україні. Це кожен вирішує сам у заповіті. Кладовищ таких, як у нас, немає: вони набагато менші. Якщо небіжчика спалюють, то прах зберігають у глечиках і його передають з покоління в покоління.
- А як святкують Різдво? Чи є інші великі свята?
- Там найбільше шанують День подяки, коли вся сім’я збирається та дякує Богу за їжу, й Різдво Христове, яке святкують 25 грудня. Ялинку ставлять ще в середині листопада. Кожна організація чи установа прикрашає автофургони гірляндами з вогниками. Але не тільки автомобілі ними сяють, а й яхти, будинки. Біля кожної оселі - штучний сніговик. Під час свята дуже багато співають. На Різдво обов’язково готують запечену індичку. Вранці всі вітають один одного, їдять яєчню і п’ють гарячий шоколад. Напередодні діти пишуть листи до Санта Клауса, дають їх батькам або відносять на пошту. Є спеціальні організації, які збирають ці листи, читають і виконують побажання дітвори.
- Олесю, а які ціни та зарплата в Канаді?
- Зарплата майже така, як і в нас. Десь 1,5–2 тисячі доларів на місяць. Їхня валюта прирівнюється до української гривні. Наприклад, буханка хліба коштує 3 долари, тоді коли в нас 3 гривні. Однак ціни на більшість товарів набагато нижчі порівняно з нашими. Джинси, до слова, коштують 20 доларів - це вартість чотирьох гамбургерів. Але одяг особливо не купують, як правило, носитимуть, поки зовсім не порветься. Дуже низькі ціни на автомобілі. Можна придбати досить непогане авто навіть за 1000 доларів. У кожній сім’ї є їх по три-чотири. Усі здебільшого нові, бо законодавством встановлено користуватись транспортним засобом не більше трьох років. Узагалі в Канаді дуже багато побутової та іншої техніки, ручну працю майже не використовують.
- А яка в них культура, ставлення до закону?
- Канада – держава дуже мирна, тиха, закони суворі. На кожній вулиці - патрульні служби. Якщо йдеш з пивом, навіть не п’єш його, а просто несеш у прозорому пакеті, поліція за це штрафує на 150 доларів. Люди дуже привітні, коли побачать чужу людину з картою, обов’язково підійдуть, запитають, чим допомогти.
Мене здивувала безумовна рівність чоловіків і жінок буквально в усьому. Чоловіків не вважають сильнішою статтю, вони не зобов’язані пропускати у двері жінку першою чи подавати руку. З нами трапився випадок: ішли вулицею, хлопці, побачивши, що дівчина несе важкі сумки, взялись допомагати, а вона образилась, сказала, що й сама впорається.
Ще цікаво, що в Канаді люди стають бомжами виключно за власним бажанням. І це не дивно, безробіття в них немає, жити всім є де. А про бездомних піклуються на державному рівні, виплачують щомісячно по 400 доларів допомоги, триста з них платять за проживання в спеціальних будинках. А житло таке, що в нас не всі заможні мають: збудоване у вигляді багатоповерхового готелю. Під землею – ванна, душ, сауна, на першому поверсі - їдальня, а на другому - кімнати з телевізором, ліжком, шафами.
- Олесю, а Ви задоволені тим, що побували в Канаді й кому цим завдячуєте?
- Так, дуже задоволена, що побувала в такій чудовій країні. Працюючи на волонтерських роботах, отримала неповторне відчуття, що саме сучасна молодь може певним чином змінити навколишній світ, життя ближніх, нужденних на краще. Нас, учасників обмінної програми, об’єднує велика спільна мета, горді тим, що можемо представляти себе й Острозьку академію на міжнародному рівні. Вальтер Скотт сказав: «У житті немає нічого кращого за власний досвід». Вважаю, що такий безцінний досвід, який отримали, беручи участь в українсько-канадській програмі обміну CORE/HEALTH 2009–2010 для студентів, ніколи не здобули б на семінарських заняттях. Для мене особисто - це неоціненні знання, набуті за час перебування за кордоном, високий рівень володіння іноземною мовою, вміння злагоджено працювати в команді та спільно приймати рішення. Усьому цьому завдячую і своїм батькам, які завжди допомагали й підтримували мене. І Сарненській гімназії, де здобула підгрунтя для навчання в університеті, а особливо альма-матер - Острозькій академії, що дає всебічні теоретичні та практичні знання, путівку в життя, чудовий шанс самореалізуватися.
Не змогла втриматись від запитання до Олександри…
- Які у Вас враження від України?
- Мені дивно, що дорослі діти й батьки підтримують родинні зв’язки так довго. У нас такого немає: у 18 років дитина повністю відокремлюється від сім’ї, у неї на рахунку є певні кошти, які впродовж цих 18 років вираховували із зарплати батьків. Також вразило те, що у вас на вулицях чимало собак. У Канаді вони завжди вдягнені, нафарбовані, розчесані. У нас скоріше можна побачити на вулиці єнота чи оленя. Також витрачаєте дуже багато коштів на одяг, меблі… А взагалі, мені дуже цікаво дізнаватись про ваші звичаї, святкування Нового року, національні страви, костюми, пісні…
Наталія Демчук.