Як вредна Щука з рибами потоваришувала

У глибокому синьому озері жила молода Щука. Всі боялися її, кожен старався не потрапляти на очі, інакше міг опинитися в пащі хижака, де гострі, як шаблюка, зуби виблискували аж на самому піщаному дні старої водойми. Не раз батьки попереджали маленьких Карасиків, Линочків, Пліточок та інших рибок про небезпеку, яка чатувала на них між зеленими водоростями.

Кожен, хто знав про довготелесу Щуку, не випливав без потреби навіть на кілька метрів.
Не раз старі Окуні запитували в неї:
- Навіщо ти гонишся за нашими дітьми, невже тобі в такому великому озері не знайдеться чим поживитися?
На подібні запитання хижа завжди відповідала:
- Це моє озеро, що хочу, те й роблю.
- Ні, - заперечували, - це озеро наше, спільне, бо ж усі ми в ньому живемо, тому повинні допомагати один одному, а не нищити.
Та Щука цих слів і не чула, бо вже погналась за маленькими Пічкурами. Що ж робити з цією нерозумною рибою? Довго в озері радились над цим питанням. Аж поки припливли маленькі Пліточки, котрі повідомили, що ген за тим камінням люди розставили сіті. Саме це було й потрібно. Тоді всі разом вирішили провчити молоду й нахабну Щуку.
Одного ранку з-під зелених водоростей випливла, повільно потягуючись від солодкого сну, та сама Щука. Раптом, що це?! Очам своїм не повірила! Перед нею, ніби граючись, біля самого піску купались молоді Карасики, віддзеркалюючи лускою сонячні промінці.
- Ось я вам зараз покажу.., - заскреготала зубами хижа і кинулась навздогін. Карасики цього й очікували, миттю поховались за старим черепашником. Щука пірнула вперед - і застрягла в сітці. Пробувала пливти далі - не може, назад – те ж саме. Смикалась-смикалась, хиталась-хиталась, аж доки не здалась. Сидить, бідна, у сітці, і тільки жмури через ніздрі пускає.
Аж раптом на березі почулись голоси. Це були рибалки. Вони наближались до того місця, щоб перевірити свої сіті. Злякалась Щука. Що робити, не знає. Та й давай кричати, скільки сили є:
- Допоможіть мені, Линочки-братики, допоможіть, Пліточки-сестрички!..
Позбиралась тоді вся риба, яка жила в тому озері, та й кажуть:
- Це ж твоє озеро, що хочеш, те й роби. Перечити не будемо.
- Ой, не лишайте мене в біді! Я більше не завдам нікому шкоди, обіцяю!
Послухали Щуку, спільними зусиллями заледве витягли її за хвоста із пастки. Довго дякувала своїм рятівникам, бо зрозуміла, коли жити в дружбі та злагоді, то ніяка біда не страшна, а всяке лихо на дрібні шматочки розіб’ється об міцну дружбу. Стала відтоді Щука з усіма рибками в мирі жити та їм у біді допомагати.

Василь ТИТЕЧКО.

Як акула полетіла

В морі синьому акула
Десять кульок раз надула
Й з ними стрімко у ту пору
Полетіла з моря вгору.
И до цих пір вона, мов птах,
Десь літає в небесах!

Продавали полуниці

На базарі дві синиці
Продавали полуниці.
А круг них мале курча
Вже півдня надокуча:
- Пошкодуйте ви дітей,
Дайте ягід без грошей!

Морозець взяв олівець

Молоденький морозець
Взяв у руки олівець.
Малював він на вікні
Візеруночки мені:
Гірку, лижі і санчата,
А сестричці - самоката!

Купив ворон самовар

Кричить ворон:
«Кар-кар-кар!
Ось купив я самовар.
Прошу всіх за стіл сідати,
Буду чаєм пригощати!».

Василь ТИТЕЧКО.

Гриб і муха

Ну й набридла грибу муха!
Дзизкотить йому над вухом:
- Як ти смієш, нам на сором,
Наз-з-зиватись мухомором?

Ква-ква-ква

Жабка в озері пірнала,
Воду похапцем ковтала,
До лина і окунця
Квакотіла без кінця:
- Ну й смачна вода у нас,
Ніби справжній ква-ква-квас!

Кіт Мурлика

Кіт Мурлика – наш музика:
В нього скрипочки нема,
Та муркоче, коли хоче,
І тоді, коли дріма.

Вікторія ГОДУНОК.

Зимонька

З неба дощик щедро ллє,
Надворі – зима.
Новий рік вже настає,
А сніжку нема.
Подаруй нам, зимонько,
Біленький сніжок,
Бо загубить Дід Мороз
Теплий кожушок.

Лідія Бігун.

Найкращий новорічний подарунок

Одного разу маленька Марійка, йдучи по вулиці, побачила невеличке кошеня, яке тремтіло від холоду. Дівчинці стало жаль котика, і вона забрала його додому. Але мама не дозволила тримати маленьку тваринку вдома. Невдовзі вона забрала Марійчину знахідку і кудись з дому пішла. А до Нового року залишився лише один день. Марійка довго плакала, день був для неї дуже сумним.
І ось настав новорічний ранок. Марійка прокинулась, підбігла до ялинки і... о диво! Під зеленою красунею сиділо знайоме біленьке кошенятко з чорним вушком. Дівчинка пригорнула свого маленького друга, а в цей час у кімнату зайшла мама:
- Ну, Марійко, з Новим роком!
- Дякую, матусю, - мовила щаслива дівчинка.

Катерина АРТЕМЧУК.

Новорічне

За вікном лапатий сніг
Летить з неба на поріг,
Сильний вітер повіває,
Мороз вікна
прикрашає…
Грудень, холод,
білий сніг –
Це ж, напевно,
Новий рік
Тихо завітав до хати
Нас зі святом
привітати!

Роксолана ЛИТВАК.

Білосніжна
королева

Крокує білосніжна королева,
А що ж несе в широких рукавах?
Підвладні їй луги, річки, дерева,
Від погляду її німіє птах.
Направо гляне – виє хуртовина,
Наліво гляне – кам’яніє світ.
Радіє щиро їй лише дитина:
Стрілою мчить на ковзанах на лід.
Червоні, наче полунички, щічки,
Мороз-художник їх розмалював.
Як добре, що є теплі рукавички,
В них кожен рученята заховав.
А ще зима приносить гарне свято,
Всі, мабуть, здогадались? Новий рік!
Цю мить чекають діти, мама, тато…
Так є, було й хай буде так повік.

Тетяна КОРНІЙЧУК.

ДОЩИК

Дощик дрібненький
На стріху летить,
Вітер легенький
В вікно стукотить.
Хмари бурхливі
Пливуть над землею,
Інші, сміливі,
Пишаються нею.
Дощик із неба
Дуже нам треба,
Щоб наш край
Зібрав урожай.
Щоб люди завжди
Щасливі були,
Усьому раділи,
Землю любили.
Цей дощик тепленький,
Хоч трошки дрібненький,
Землю зігріє,
Хоч вітром й повіє.

Євгенія ВАСИЛЕВИЧ.

Хлібина
Лежить хлібина на столі,
Врочиста, пишна і красива.
Круг діти бігають малі,
А дід сидить, вже зовсім сивий.
Як глянеш - серце враз
заб’ється,
Радіють очі. Неспроста!
Це диво хлібом в нас зоветься,
То скарб, корона золота.
Промінням б’є воно у хаті,
Запалює в душі вогонь,
Бажає, щоб були багаті
І зло ходило осторонь.
Враз вуса діда зворухнулись,
Застигла посмішка легка,
Гуртом малята повернулись -
Лежить хлібина та м’яка.

Тетяна ОШТУК.

Загадки

Смаку і кольору не має,
Та всім вона допомагає.
Якщо солоне щось скуштуєш
Або ж у спеку десь
мандруєш,
За неї можеш все віддати,
Аби лиш спрагу втамувати.
(Вода).

Продукти добре зберігає,
Гарячі страви не приймає.
Стоїть у хаті, та холодний,
Зате не будеш з ним голодний.
(Холодильник).

Кладуть її у страву небагато,
Але без неї неможливе свято.
Без неї кожна страва
смак втрачає.
Її, напевне, кожен добре знає.
(Сіль).

Вночі надворі з ним світліше,
Але нітрішки не тепліше.
Мов сонце, жовтий колір має,
Але чомусь не зігріває.
(Місяць).

Тетяна КОРНІЙЧУК.