Back to top

Марина Матюк народила чотирнадцять, виростила дванадцять дітей

DSC00001-к.jpg

У народі існує приказка: «Є мати - маєш цілий світ, не стало матері – не стало півсвіту…». Саме про найдорожчу людину склали таке повір’я, бо вона єдина у світі порадить, зрозуміє і втішить без лукавства, по-щирому.

Нещодавно своє 75-річчя відсвяткувала Марина Матюк із села Тинне. Нині мати-героїня має тридцять онуків, шість правнуків. Каже, що отримала велике благословення, бо доживає в такому віці при здоров’ї та розумі, бачить свою родину.
Жінка згадує, що народилася в сім’ї, де зростало семеро дітей. Працювала змалечку, бо батько Онуфрій Овсійович привчав до роботи і завжди стверджував, що тільки той, хто трудиться, завжди може жити в достатку. Виховувалися у великій суворості, обов’язково по черзі кожного вечора читали слово Боже. Марина із сестрою та братами ходила до школи, яка знайшла притулок у хаті на хуторі Пиль. Писати й читати навчила вчителька Марія Самойлівна. Батько мав багато землі, на якій працювали наймити, а своїх дітей зобов’язував випасати та доїти тричі на день чотирнадцять корів.
Пам’ятає із дитинства, що були великі повені, річка виходила на десятки метрів із берегів. Тим самим завдала значних збитків і селянським господарствам, бо, бувало, несла за собою копи сіна та хліба, затоплювала засіяні поля. У роки війни Тинне окупували німецькі солдати, але шкоди місцевому населенню вони не причиняли. Кардинально все змінилося після вигнання ворога. У процесі створення колгоспу забрали землю, реманент, воли, свиней, тринадцять корів. Ледве вдалося відвоювати останню чорно-рябу, бо треба було годувати дітей.
У 1950 році Марина одружилася з односельцем Петром. Згодом народила першу дочку Галину. Коли дитині було чотири місяці, чоловік пішов служити в армію в Ленінград на чотири роки.
- Християнські правила та постулати усвідомила ще з дитинства. Тому народжувала стільки дітей, скільки посилав мені Бог. Бо в Біблії сказано, що діти – то дарунки від Бога, - каже жінка.
За свої роки Марина Матюк працювала в колгоспі в ланці, де вирощувала та збирала льон, будівельній бригаді. Згадуючи, скільки мало часу тоді сиділа біля своїх синів і дочок, бо мусила виходити на роботу, зауважує, що нині держава значно краще дбає про молодих матерів. Вона ж отримувала по 4 рублі на двох дітей, але і тих не платили, тому доводилося звертатися до суду.
Чоловік Петро з шести років ріс сиротою, бо батько пішов на фронт і додому не повернувся. Після армійської служби збудував дерев’яну хату, працював у колгоспі, пізніше - у місцевому споживчому товаристві: спочатку на мотоциклі МТ розвозив продукти харчування в школи Тинного, Чудля та Кам’яне-Случанського, потім - заготівельником. Усе життя трудився, допомагав дітям будуватися в Тинному й у Сарнах. У 1973-у в сім’ї народилися близнята, яких назвали Надією та Любов’ю. Марині Онуфріївні в січні наступного року Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоїли почесне звання «Матір-героїня». Жінка також нагороджена орденами «Материнської слави» та «Медалями материнства» всіх ступенів.
Та найголовніша нагорода для жінки-берегині роду, яка все життя присвятила дітям, - бачити їх живими та здоровими. Тому її молитви линуть за всю родину, яка вирішила вшанувати матір і бабусю в Міжнародний жіночий день. І присвятила такі слова подяки:
Немов билину, світ мене крутив,
ловив я мрію і мету високу.
Пробач мені, що тяжко завинив -
лишив тебе на старість одиноку.
І жаль мені, що пізно зрозумів,
і прикро так, і гірко визнавати,
що йдуть літа, а я не все зробив,
аби тебе належно вшанувати…

Світлана КОТОК.

Схожі матеріали

Прохолодний березневий вітерець хвилею прокотився поліською землею, і до Поліни Онанко завтра завітає славне 85-річчя. Домівка наповниться...
Кажуть, поганий учитель подає учням готову істину, а хороший - вчить, як її знайти. Саме творчий пошук істини, розвиток мислення та відкриття для...
- так кажуть про церковного старосту й художника Василя Щевича Найцікавіше те, що здібний нині художник й іконописець у дитинстві мріяв стати…...
Заклопотані повсякденністю, рідко замислюємось над справжньою сутністю буття, не знаходимо часу, щоб подумати про душу. Але ж справжній підмурівок...
Роман НАБУХОТНИЙ у царині юриспруденції – не новачок. З 1999 року працює в юридичному відділі апарату райдержадміністрації, нині - провідний...