Опубліковано Петро Катеринич
Усі люди мають свою долю, даровану ще з народження небесами. І кожна відрізняється від інших чимось особливим, властивим лише їй. Шестидесятидворічна Федора МОЙСЮК з Любикович на перший погляд здається простою жінкою, однак насправді, за словами односельців, наділена такими якостями, як щирість і привітність, вміння вислухати й порадити, що притаманні лише добрим і надійним людям. Життя кожного посмуговане в кольори радості та горя, таким воно було й у неї. Проте зараз воістину щаслива. Виростивши трьох дітей: сина і двох доньок - плекає сімох внучат. А ще щороку обробляє своїми натрудженими руками понад три гектари родючої землі. Тож недарма говорять про неї: «Продовжувачка працьовитого роду».
Народилася Федора Мойсюк у простій, небагатій селянській сім’ї. Іще з малих літ знала ціну хліба й тої праці, якою селяни заробляють його. Власне, від інших дітей відрізнялася проникливістю та кмітли-вістю, тому не дивно, що школу закінчила добре. Мати Тетяна, як і багато хто в ті часи, працювала на фермі, тож не раз донечці доводилось допомагати. Була працелюбною, доброю та відкритою, завжди всім у біді допомагала чим могла: словом і ділом. Видно, Федора й перейняла від нені таку незвичну іскру, котра згодом, як подорослішала, розгорілася прагненням підсобити тим, хто дійсно потребував підтримки. А ще сімейство Мойсюків тримало чимале господарство, город. На нього через роботу мало часу залишалося, інколи працювали вночі, як місяць над селом сходив. Цей важкий труд не приносив великого заробітку, однак хоч їсти було що. Кожен будень трудилися з ранку до ночі, лиш у неділю мали трохи спочинку як фізичного, так і духовного, адже відвідували храм. Федора Миронівна невтомна все своє життя, навіть на пенсії. Велику його частину віддала землі, мозолилася на два фронти: у колгоспі й у своєму господарстві. А ще ж знаходила час і для того, щоб приготувати їсти, дітей доглянути, рушничок вишити. Бувало, захоплювало так, що цілу ніч очей не склепить. Не звикла до відпочинку жінка. Мала відзнаки та нагороди за невтомну працю, а ще була депутатом районної ради.
Раніше завжди сестричка Ніна допомагала. Її Федора любила й поважала. Обом змалку прищепили любов до праці. Тож руки, рясно всипані мозолями, не звикли нудитись. Завжди нелегко переживати втрату рідних. Ніколи не хочеться, щоб вони нас покидали. Однак цей час колись настає. Така філософія буття. Довго переживала смерть сестри і Федора Мойсюк. Важко було знищити горе, але руйнувала його працею. При згадці й зараз на очі жінці виступають щирі сльози. Плаче вона, і коли дізнається про біль інших.
Одразу ж після закінчення школи, ще дуже молодою, твердо вирішила поїхати на заробітки. Прагнула заробити трохи грошей, адже без них ніяк не обійтися. Мати не хотіла відпускати доньку з-під свого крила, але коли Федора поставить на своєму шляху мету, то ніколи від неї не відступається. Довелось змиритись з тим, що донька виросла й захотіла вирватись з лелечого гнізда, показати себе. А працьовиті та завзяті люди цінуються в усі часи. Вдруге на заро-бітки мати дитину не відпустила. Хоч уже тоді бачила: донька виросте трудолюбивою та порядною господинею.
Юність… Не забарився і час весілля. Федору засватав ставний парубок Микола, теж із роботящого роду. Разом працювали та відпочивали, неупереджено й щиро кохали одне одного. Скоро й діти пішли… Справжньою радістю стали вони для родини, Микола так любив бавитись із малечею! Працював на нелегкій роботі трактористом, тож часу на забави з дітьми було мало, хоч завжди старався викроїти хоч хвилинку, аби їх побачити, обійняти.
…Пробіг час, у праці виховувались Лариса, Галина та Петро. Усі вони, після здобуття середньої освіти, навчались, як і мати, у Мирогощі. Зараз зайняті роботою та власними сім’ями, адже виростити дітей – діло непросте. Шкода, що Микола помер. Це невигойна рана в душі Федори, адже втратила близьку людину, яку любила. І пронесе цю вірність до кінця життя.
Діти з внучками навідуються до матері, допомагають у справах. До слова, Федору Миронівну застав у праці на одному з її городів (усього має трохи більше трьох гектарів). Вона якраз копала картоплю. Та, попри це, із задоволенням розповіла мені свою та багато інших життєвих історій. Жінка мудра, начитана й вихована. А ще ніколи не нудьгує, з ранку до вечора працює в полі. Каже, що без цього не може жити, адже звикла з дитинства, хоч і потребує ця справа багато сили й енергії. Тож дай їй Бог доброго здоров’я і надалі.