Опубліковано СН
Під розлогою вербою, за старою гаткою, жив собі малий бобрик. Не схожий він був на всіх інших бобренят, які водилися в тій річці. А тому часто про нього жартували навіть дорослі бобри.
- Це, - кажуть, - не в нашій воді він родився. Певно, десь із-за моря дикі гуси на крилах принесли.
- А може, його в лісі ведмеді виховували? - реготали інші. - Адже хоч за яку справу візьметься, то й відразу і закінчить.
«Ось уже зробив», - буде казати. А сам тим часом швиденько у воду, та й до гатки рибу полохати. Просить тато допомогти гілляччя наносити та нору добре укріпити, щоб вода весною не розмивала. Принесе одну гіллячку та й говорить: «Уже зробив». А сам - бульк у воду, і тільки його бачили!
Наступного дня просить тато різок на віника нарубати. То він принесе дві різочки й каже: «Уже нарубав». І знов до гатки! Тато зітхне важко та й іде гілляччя на нору носити й різки на віника рубати. А бобреня собі грається і горя не знає. Тільки воду крізь зуби фонтаном цідить та пірнає аж до самого холодного дна.
Якось одного дня прийшов бобрик до тата й говорить:
- Зробіть мені сопілку, буду хлопцям мелодії грати.
- Добре, - погодився тато, - тільки зачекай трішки.
Старий бобер метнувся до порога, взяв шматок вербової палиці й простяг малому.
- Ось, - говорить, - уже зробив.
Ухопив з радості бобрик палицю та й побіг, скликаючи друзів, грати на сопілці, яку тато зробив. Позбирались і малі, і старі бобри послухати, як-то буде грати та сопілка. Подув бобрик раз - тиша, подув другий - те ж саме. Дме з іншого боку - нічого не виходить. Як тут старі бобри додивились ту сопілку, то від реготу мало не попадали.
- Оце, - сміялись, - ще такого не бачили, щоб шматок вербової палиці за сопілку був.
Опустивши голову від сорому, малий музикант берегом утік додому, щоб не чути того сміху. Тату про цей випадок не сказав ані слова. Лише через декілька днів знов підійшов до нього й попросив:
- Зробіть, тату, мені дві вудочки. Ми з друзями хочемо піти до Синього Виру трохи порибалити.
- Гаразд, - коротко відповів старий бобер. І за мить приніс дві довгі очеретини. - Ось тобі вудочки.
Ще дорогою до Синього Виру друзі почали сміятись із бобрика, що він своїми двома очеретинами тільки розсмішити ту рибу зможе, а не впіймати її. Бо ж вудлище має бути з міцного та гнучкого горішника, а не з очерету. «Нічого, - казав бобрик, закидаючи вудочки, - ще побачите, скільки риби я впіймаю». Тільки-но закинув, як тут з берега налякана жаба скік у воду й прямісінько на ті вудочки. А вони, мов сухі соломинки, поламались і попливли за водою. Довго дивився бобрик услід поламаним вудочкам, які, мов маленькі кораблики, несли хвилі широкої річки.
- Оце тобі тато такі вудочки й сопілку зробив, як ти йому різок нарубав і гілля допоміг носити, - сказав найстарший бобер. - Як ти співаєш, так і тобі відспівують, - додав наостанок.
Зрозумів тоді бобрик, у чому провинився, і вже більше ніколи не чинив так. Завжди доводив справу до кінця, а не зупинявсь на її початку.
Василь Титечко.
Павучковий
килимок
Наш маленький павучок
Напряв килим з ниточок.
Килимок теплесенький,
Павучок радесенький:
Щоб не схолодитися,
Буде чим накритися!
«Сніговик»
На санчатах із гори
Мчить Іванко у дворі.
А санки із боку в бік -
Сам тепер, мов сніговик.
Тільки носик, як морквинка,
Визира з-під сніговинки.
Забудькуватий шпачок
Що ж за свято у шпака?
Що ж за радість отака?
Всі тепер його вітають,
Горобці поздоровляють.
Каже дятел на калині:
«У вас сьогодні іменини».
Лісове свято
У лісі зрання справжнє свято:
Прилетіли шпаченята.
А з собою на крилі
Теплу весну привели.
Стало все вмить заквітати,
Будем ще гостей чекати.
Петро КАТЕРИНИЧ.
На гірку зайчики помчали
Вранці зайці - за поріг,
А там пада перший сніг!
Ой зраділи ж зайченята,
Вмить вхопились за санчата,
Теплі шубки повдягали
І на гірочку помчали!
Мати кличе до обіду,
А від них немає й сліду.
Тільки мама одна в хаті,
Бо ж на гірочці вухаті.
Ой, морозе, зупинись
На подвір’ї морозець
Лізе нам за комірець,
Лізе в шубку й рукавички.
У братика, мене й сестрички
Змерзли носики і щічки.
Скажем всі: «Морозе, гей,
Не морозь малих дітей!».
Кротенята й рижий кіт
Кротенята тихо з нір
Повилазили на двір.
З них в садочку рижий кіт
Реготав на цілий світ:
- Ну й бруднулі ж ви, кроти,
У піску навіть роти.
Лізьте краще вже назад:
Не лякайте кошенят.
Василь ТИТЕЧКО.
Осінь
Ось і осінь-чарівниця!
Дуже гарна трудівниця:
І весела, і сумна,
І приходить не одна.
Кожну ніч вона не спить,
Кожну ніч вона малює.
Всі сади пожовкли вмить,
Над лісами ще чарує.
Ось і осінь вістку шле,
Що вона до нас іде,
Що вона працює,
Часу не марнує.
Дарує плоди, ягоди, гриби.
Щастя всім бажає і горя не знає.
Анастасія НАЗАРКОВА.
Синичка
Збиралися зранку усі журавлі
В далеку дорогу чужої землі.
Злетілись, спинилися понад водою,
Запрошують пташку маленьку з собою:
- Синичко-сестричко, лети разом з нами,
Тепло і затишно там, за горами!
- Рушайте самі, я не буду летіти,
Хіба є рідніша країна де в світі?
- А як же зима? В холод важко прожити!
- Нам годівнички розвішають діти!
Надія СВИЩЕВСЬКА.
Зелена ялинка
Вересень…
Листя жовтіє на кленах,
Тільки ялинка убрана, зелена.
Жовтень…
Листочки вже повністю жовті,
Тільки ялинка не жовкне й не жовкне.
Листопад…
Злітають листочки із клена,
Але ялинка зелена й зелена.
Дивуються Павлик, маленька Олена:
Дерева всі голі, ялинка - зелена.
Роксолана ЛИТВАК.
Давай
дружити
Що за лайка, що за бійка?
Аж пташки злетіли!
Це Андрійко та Сергійко
Щось не поділили.
Стукнув кулаком Андрійко
Друга просто в груди.
Сам відбіг, замружив очі,
Жде, що далі буде.
Почекав хвилину-другу –
Ні, Сергій не б’ється.
Скоса дивиться на друга.
Той стоїть, сміється:
«Я тебе не буду бити,
Зла в думці не маю.
Вчить Христос: добро у світі
Зло перемагає».
Відтепер Сергій з Андрієм –
Друзі вірні, щирі,
Разом вчаться та міцніють
І зростають в вірі.
Вікторія ГОДУНОК.
Вечірня земля
Радісний місяць по небу блукає,
На небі вечірнім сім’ю свою має,
Вечором тихим пісню співає,
Діточок милих своїх колихає.
Небо вечірнє покрите зірками,
Як подивлюсь -
наповняє думками,
Тепленький вітер по ньому гуляє,
Подихом ніжним мене зігріває.
Сонна природа майже заснула,
Вітром мрійливим на неї війнуло,
І захитались маленькі листочки,
Позасинали місяця дочки…
Стою на землі і майже літаю,
О земле! Я рада, що маю
Тебе, мою неньку,
Найкрасивішу і дорогеньку!
Євгенія ВАСИЛЕВИЧ.
Ніч
Я сиджу собі одна
Біля темного вікна.
Зірка ясна засвітила,
Мені серце звеселила,
Місяць сонце заступив,
Ніч прийшла тихенька,
Спи, дитиночко маленька,
Спи, дитино, поки можеш,
Бо ти матір потривожиш.
Спи і місяцю всміхайся
І ти ранку дожидайся.
Марія КУЗНЕЦЬ.
Загадки
Рослина ця магічну силу має,
Але не кожному допомагає.
Магічну силу лише той відчує,
Якщо побачить, як вона квітує.
Цвіте вона вночі у лісі влітку,
Можливо, хтось із вас зірве
цю квітку.
(Папороть).
Чарівне й ніжне слово
є на світі,
І знають всі його дорослі й діти.
Життя довкола буде,
наче казка,
Якщо всі говоритимуть …….
Будь ласка).
Слова є й інші,
теж не менш важливі.
Вони, як вірні друзі,
не зрадливі.
Ти говори їх - і повірять люди,
Завжди тобі і легко,
й добре буде.
(Дякую, вибачте).
Говорять, що приходить він
у хату.
Про нього склали
пісеньку крилату.
Повірте, він ні рук, ні ніг не має,
Та кожного,
без винятку, долає.
(Сон).
Тетяна КОРНІЙЧУК.