Вітряк в Углах зерно меле

Нещодавно збудований умільцем Самуїлом Кухарчуком вітряний млин на сто десять років молодший такої ж споруди, що експонується в Сарненському історико-етнографічному музеї. Саме
з вивчення конструкції музейного раритету майстер почав відроджувати колись поширене в усій Україні ремесло.

Ще при в’їзді в с. Угли місцеві жителі охоче пока-зали, де розташовані тепер рідкісна споруда й обі йстя її господаря. Той був на роботі в школі, де трудиться робітником з обслуговування, а коли прийшов, то здивувався нашій цікавості. Самуїл Кухарчук коротко розповів про задум звести вітряка, його втілення почав з огляду того, що в музеї міста Сарни. Правда, робив для наді-йності в трьох режимах: крім використання сили вітру, млиновий двигун може працювати на елек-тричній енергії, а у відсутність тої чи іншої мельник обертає жорна ручним приводом. Але у вітряну погоду найпродуктивнішим є старовинний спосіб: тоді крила крутяться швидко, тільки встигай засипати збіжжя та забирати змелений продукт.
- За декілька годин роблю товчі для годівлі худоби на два місяці, - каже чоловік.
Його вітряк стоїть посеред чималого домашнього господарства, тож потреба у власному млині й спонукала дбайливого хазяїна згадати дідівський досвід і спорудити невелику баштову будівлю з чотирма крилами. Відтоді за допомогою природного явища меле збіжжя в зручний для себе час, має економію електроенергії, а заодно подає приклад відродження національного українського ремесла.
Використання сили вітру як джерела енергії для помолу зерна в млинах практикувалось повсюдно в Україні, зокрема на Поліссі. Ще в 30-х роках минулого століття про електрику в селі тільки мріяли, а вітряки були характерною ознакою добротного господарювання, центром робочих зустрічей селян, обговорення ними насущних справ, поки крутилися крила й творилось борошно. Млини відігравали важливу роль у забудові населеного пункту, визначали його архітектурне обличчя, формували національний краєвид. Біля них створювали своєрідні зони відпочинку, традиційно збиралась молодь, яка водила веснянки, влаштовувала забави тощо. Зроблений в Углах вітряк за будовою та принципом роботи подіб-ний до його старшого брата. Хоча вірніше його назвати онуком. Адже музейному експонату більше ста десяти років: він збудований у далекому 1898-му.
Уголецький вітряк відрізняється розмірами, технічними вдосконаленнями, типом (він шатровий, а не стовповий, як у Сарнах), але не принципом роботи. Його чотири крила обертають вал, на якому закріплене колесо-шестерня, нею рух передається на жорна. Щілина між жорнами визначає кондицію борошна, а над ними кіш чи ємність для засипання зерна.
Автор сільського вітряка відомий односельцям як людина творча, знавець техніки. У нього є все необхідне для обробітку землі, догляду за посівами. Але Самуїл Кухарчук з молодих літ мріє сконструювати одномісний літальний апарат, аби легко пересуватись у повітрі, як автомобілем на землі. І хоча професія чоловіка пов’язана саме з автівками (він і в армії служив у автобатальйоні), досконало знає водійську справу, але жваво цікавиться саме повітроплаванням. Одним з побічних результатів захоплення майстра стало конструювання та зведення вітряка, єдиного на теренах району.
Відтак, якщо в райцентрі вітряний млин зберігається як пам’ятка архітектури та хліборобського ремесла народу, то в Углах подібна споруда - чудове свідчення його відродження. Практичне використання в господарстві сили вітру є одним з ефективних варіантів енергозберігаючих технологій, про які так багато говорять в Україні та світі. А уголецький майстер без зайвих слів узяв і на практиці створив об’єкт, що ефективно працює, до того ж не завдає довкіллю найменшої шкоди. А ще вітряк є окрасою, діючою пам’яткою віддаленого в лісі села, свідченням працелюбності й бережливого ставлення до ресурсів і довкілля місцевих жителів.

Анатолій Петрук.