Опубліковано СН
Рідніші від найближчої родини
(відомо, мабуть, не лишень мені)
Для мене стали «Сарненські новини»,
Й зелені загорілися вогні.
На ці вогні пішла я несміливо,
Боялась, що спіткнусь, а то й впаду.
Довкола розглядалася лякливо,
Та зважилась – пішла і далі йду.
Чому сьогодні я у цьому колі?
Я пам’ятати буду повсякчас:
Це завдяки Драганчуку Миколі,
Підтримав він мене, як друг, не раз.
Бувало, часом успіх посміхнеться,
А часом розпач серденько ятрить…
«Пройде ця смуга, і усе минеться», -
Упевнено мені він говорив.
Упевненість ця додавала сили,
Лягали на папір нові рядки.
Думки мене, мов птахи, скрізь носили,
І я про все писала залюбки.
Часопис рідний ювілей святкує,
Кувалося це свято, мов граніт.
Про «Сарненські новини» хай почує
Не лише Україна, а весь світ.
Газету цю всі люблять, поважають,
У ній завжди шалений пульс життя.
Із задоволенням її читають,
Це промінь серед сірого буття.
Бажаю, любі друзі, вам терпіння,
Іти із щирим серцем до людей.
Щоб і в морози сходило насіння
Й зустріти ще столітній ювілей.
Ви трудитесь на благо України,
Із вашим виданням стає тепліше всім.
Хай процвітають «Сарненські новини»,
Нехай, мов друг, приходять в кожен дім!
Тетяна КОРНІЙЧУК.