Її місія – допомога в горі

У колективі КП «Трудівник» Лідія Поліщук сумлінно трудиться 28 років – найдовше серед півсотні колег. Родом із села Білятичі, виховувалась у простій робітничій сім’ї, вона рано привчилась до нелегкої праці, ще в школі вирішила стати будівельником. Поступила в Рівненський сільськогосподарський технікум. Після його закінчення молодого спеціаліста направили на роботу в Київську область. Але Лідії хотілось повернутись у рідні краї, тож залишила посаду техніка-архітектора й приїхала в Сарни.

Саме в зимові дні 1982-го влаштувалась на роботу в тодішній комунгосп майстром з благоустрою. Опікувалась порядком і чистотою міських вулиць, добре знала стан кожної з них, дбала про красу районного центру. А через рік Лідії Іванівні доручили працювати на іншій, не менш відповідальній посаді - майстром цеху з похоронного обслуговування. Відтоді й донині з притаманним тільки їй тактом, співчуттям, розумінням ситуації людей, в яких горе, виконує місію організатора ритуалу проводів небіжчиків в останню путь.
Спочатку було важко, однак Лідія Поліщук бачила, а ще більше відчувала, як потрібна її допомога родинам у дні скорботи й прощання з тими, хто іде у вічність. Визначення місця поховання, організація, власне, ритуалу, догляд за кладовищами в місті, інші питання ця жінка вирішує як у будні, так і вихідні. Про службові обов’язки каже, наче вголос роздумуючи:
- Таку роботу легше виконувати, коли глибоко поважаєш людей, переймаєшся їх бідою, словом і ділом прагнеш підставити плече. За ці майже три десятиліття жодної скарги чи якогось зауваження не чула. Звикла, що в будь-який час звертаються, просять поклопотатись, аби все зробити для достойної організації ритуалу. Залишаєш свою домашню справу чи відпочинок і спішиш до тих, у кого горе. Разом з тим, важливо морально підтримати рідних і близьких покійника. І матері-ально: ціни на атрибутику, послуги стараємось не підвищувати. Також постійно дбаємо про відповідність встановленим стандартам усіх предметів поховання.
У коло службових турбот організатора ритуалу входить дотримання належного стану кожного з трьох кладовищ міста. Лідія Іванівна впевнена, що показником культури громадян є ставлення до місць поховань, де не повинно бути ознак занедбаності, зокрема сміття зі старих вінків чи зів’ялих квітів. І в нинішні весняні дні Великого посту, коли сходить сніг, потрібно звернути особливу увагу і на цю грань людяності, пам’яті про спочилих.
Колеги поважають Лідію Поліщук за діловитість, душевність, наполегливість у роботі, повсякденному житті. Хоч би за що вона бралась – добивається поставленої мети. За сумісництвом виконує обов’язки інженера з охорони праці КП «Трудівник». Інструктажі новоприбулих трудівників, техніка безпеки на всіх ділянках виробничої діяльності комунального підприємства, порядок на робочих місцях – всюди має бути контроль такого спеціаліста. Кращим підтвердженням його діяльності є відсутність нещасних випадків на виробництві впродовж багатьох років.
Доля не балувала жінку. Самій довелось виховувати сина, піклуватись про його освіту. Нині має хорошу невістку, діждала двох онуків, підсобляє їх ростити, а ті люблять добру бабусю. У вільну годину Лідія Іванівна захоплюється вишиванням: її невелика скромна оселя прикрашена квітчастими рушниками, наволочками на подушках, серветками тощо. А ще пише дотепні вірші гумористичного змісту. У колективі знають її як товариську, доброзичливу, оптимістичну людину. З іншого боку вона дуже скромна, запевняє у звичайності своєї копіткої специфічної відповідальної місії. Мабуть, то неодмінні риси особистості, що з юних літ сповідує кредо «Допоможи іншому в тяжкі хвилини життя!».

Анатолій Петрук.