Опубліковано Анатолій Кардаш
Фото Василя Сосюка.
Його дитинство пройшло в царській Росії, юність – при панській Польщі, зрілі роки - в Радянському Союзі, за який воював на фронті, а незалежності України діждався у 82. Нині Семену РИЛЬНИКУ із села Тріскині пішов 102-ий.
Отож простий селянин-хлібороб був сучасником майже всіх історичних подій, суспільних потрясінь минулого століття. Семену Миколайовичу вже нелегко спілкуватись, недочуває, однак ще пам’ятає основні віхи довгої життєвої ниви. Та й живе у скромній хатині під опікою рідних, а ті охоче розповідають про родовідне дерево та трудовий шлях свого патріарха. Дочка Марія вже два десятиліття на пенсії. Довгожитель має четверо онуків, десять правнуків і чотири праправнуки. Та й сам він з чималої селянської родини: батьки виховували чотирьох синів і стільки ж дочок. Семен народився 1 січня 1909 року і був серед них наймолодшим. Ні сестер, ні братів уже немає серед живих.
Юні роки хлопця пройшли в праці в невеликому селі. Закінчив три класи місцевої школи, господарював нарівні з дорослими. Батько Микола мав 8 гектарів поля, худобу, коні. Роботи вистачало всім від зорі до зорі. У 1939-ому Семен одружився і через рік народилася дочка Марія. Коли почалася війна, село опинилося під фашистською окупацією. Однак, за словами старожила, боїв чи каральних акцій тут не було. Селянське життя проходило в одноманітних нелегких буднях.
У сім’ї Семена з’явилося на світ ще четверо дітей: по двоє синів і дочок. Але трапилось так, що вони померли у важкі післявоєнні часи. І самого господаря доля не тішила, а послала жорстокі випробування. Мобілізували його в Радянську Армію. Випало служити в піхоті, з боями пройшов усю Польщу в складі 2-го Білоруського фронту під командуванням маршала Костянтина Рокоссовського. Особливо великих втрат бійців полк зазнав під час наступальних операцій у Німеччині. За 90 кілометрів до Берліна в жорстокій сутичці з ворогом при штурмі залізобетонних укріплень Семена Рильника двічі тяжко поранило розривною кулею в ногу. Непритомний лежав на полі. Лише під вечір санітари знайшли його та перевезли в польовий госпіталь. Там прийшов до тями, однак рухатись не міг. Відправили солдата на лікування залізничним ешелоном аж у Московську область. З болем у душі згадує той час:
- Вісім місяців лежав горілиць із загіпсованою ногою, не міг підвестись. Принесуть миску супу, поставлять на груди, їм лежачи. Яка то була мука…
Декілька разів фронтовика оперували, все ж згодом поправився, але ушкоджена нога стала коротшою на п’ять сантиметрів. Повернувся чоловік додому інвалідом. На грудях красувались нагороди: орден Великої Вітчизняної війни та медаль «За перемогу над фашистською Німеччиною». Проте треба було трудитись, піклуватись про сім’ю, отож брався за будь-яку справу, яку міг зробити. А тут ще й влада примушувала вступати в колективне господарство. Забрали в артіль землю, худобу, коня з возом, навіть будівлю. У просторій клуні Рильника облаштували колгоспну конюшню. А Семена призначили сторожем спільного майна. Багато років сумлінно оберігав спільне добро, коли треба було, підвозив корми, був гарним знавцем їзди на конях і догляду за ними. Згодом стало погіршуватись здоров’я, пішов на заслужений відпочинок.
У колгоспі працювала й дочка фронтовика Марія. Разом із чоловіком Данилом Мінчуком виростили п’ятеро діток. З 1990 року також стала пенсіонеркою. А нині опікується батьком, хоча сама ходить з ціпком. Жартує:
- У нас у хаті два інваліди й три кульбаки. Іноді, особливо влітку, батько самі можуть ви-йти надвір, опираючись на милиці, а частіше - за підтримки внука чи правнука.
У розмові про труднощі життя інваліда війни Марія Семенівна пригадала, що фактично один із засновників колгоспу Семен Миколайович залишився без земельного паю. Тричі їздив на медкомісію в Рівне, щоб стати на чергу на безкоштовне отримання автомобіля – відмовили. Сказали: «Діду, якби нога у вас коротша була на сім сантиметрів – мали б право на машину. А так не належить». Правда, дають вісім соток сінокосу, але нерідко там попасти худобу й коня ледь трави вистачає. І з забезпеченням безкоштовними ліками теж не все гаразд, а ветерану вони потрібні чи не щодня.
Утім, довгожитель із вдячністю говорить про те, що не забуває сільський голова привітати його 9 травня з Днем Перемоги й на 100-річчя завітав з подарунком. У Тріскинях учасників бойових дій Другої світової залишилось тільки троє: Гнат Нікітчук, Яків Адамець і найстарший Семен Рильник. Як у тій пісні про безіменну висоту, яку від фашистів захищали троє солдатів із вісімнадцяти… Мабуть, ставлення до ветеранів війни є виміром поваги до вітчизняної історії, їх подвигу, звершеному 65 років тому.