Опубліковано Петро Катеринич
Очі Катерини Свиридон
незвичайно чисті, живі.<!--break--> Вони
іскряться відгомоном минулого, спогляданням теперішнього та відчуттям
майбутнього. Вісімдесятирічна жінка пережила й побачила немало за свої роки.
Виростила і вивчила доньку Галину, бавила трьох онуків, а справжнім щастям
стали п’ятеро правнучків. Свого часу Катерина Андріївна була депутатом обласної
ради двох скликань, нагороджена високою державною відзнакою – орденом Леніна.
Життєвий шлях Катерини
Свиридон розпочався ще в далекому 1929 році. Своє дитинство пам’ятає добре.
Тяжко тоді жилось. У дев’ятирічному віці втратила батька, залишилася з матір’ю,
сестрою, двома молодшими братами господарювати. Так непомітно, буденно, у
постійних клопотах про хліб насущний і минало дитинство. Згадує, як за
панування Польщі на наших землях два роки навчалася в школі, перейшла якраз у
третій, але коли прийшла радянська влада, учнів перевели назад до другого
класу. Тоді всі уроки викладали польською, лише один - українською, що мав на
меті закріпити певний рівень знання мови. Однак Катерина навчалася старанно й
добре оволоділа польською. Бувало, навіть листи людям читала. Пам’ятає, що
польський Буквар коштував півтора злотого, на той час це були чималі гроші. Та
мати із сестрою купили їй книгу, отож дівчина завжди ділилася нею з тими, в
кого не було, допомагала друзям опанувати деякі правила. Дуже любила читати,
пізнавати з книжок світ. Та й досі залюблена Катерина Свиридон у художню літературу,
перечитує і газети. Недавно закінчила читати книгу про воєнні повстання.
У часи кровожерливої
війни жінка виявляла чимало завзяття. Як не стало батька, на її плечі лягла велика
відповідальність, адже мати з ранку до ночі старанно працювала. Згорів рідний
будинок у ті жахливі літа, цілий рік мусили шукати прихистку в чужій хатині.
Добрі люди чим могли допомагали, зокрема й харчами. Згодом, хоч толком не було
і з чого, зробили землянку, аби ночувати. Відтак облаштували собі пічку. Отак і
жили. Сестра працювала продавцем, доки її не забрала у свої чорні руки війна. Вбили
чужі люди, а тіла так і не знайшли. Навіть поховати, попрощатися не змогли… А
всією душею любила Катерина сестроньку. Силою
відібрали й деякі харчі. Якось тримались. То був моторошний період…
Після того Катерина, як
і багато хто в ті часи, пішла працювати в колгосп, у ланку. Трудилася довго й
невтомно, до того ж, постійно вишивала. Це якось заспокоювало, кріпило. Майбутній
чоловік у 1945 році пішов служити на Далекий Схід. Коли повернувся через сім літ,
полюбились-побрались. Через рік народилась донечка Галина – радість для молодої
сім’ї. Однак двоє наступних дітей померли. Спогади гіркотою обпікають Катерину
Андріївну. Через деякий час жінка залишилася вдовою, чоловік помер від
туберкульозу. Хворобу, очевидно, підхопив під час служби. Довелося покладатися
тільки на себе, адже донечку треба вивести в люди. Сама косила, дрова
заготовляла, готувала їсти, а потім бігла на роботу. І вже о восьмій годині
ранку було пізно, працювала ж до вечора. Стомлена приходила додому,
господарювала, а ночами вишивала.
Галина згадує, як мамі
допомагала, підтримувала в тяжкі часи. Не дивно, що Катерина Свиридон згодом
стала передовою ланковою, адже її піт і труд дійсно заслуговували на відзнаку.
У Любиковичах розміщувалась центральна садиба потужного колгоспу ім. Кірова. «Господарство
користується
землі, в т.ч.
орної. Основний напрям – м’ясо–молочне тваринництво… За будівництво соціально–культурних
закладів колгосп нагороджено ювілейною медаллю Т.Г.Шевченка. Ланкова К.А.
Свиридон нагороджена орденом Леніна. 146 трудівників відзначено урядовими
нагородами, у т.ч. 142 – Ленінською ювілейною медаллю», - ці рядки взяті з 583
сторінки енциклопедії «Історія міст і сіл УРСР, Ровенська область». До слова,
орден Леніна був найвищою нагородою СРСР, і вручався зазвичай особам, котрі
удостоювались звання Героя Радянського Союзу та Героя Соціалістичної праці.
…Катерина Свиридон говорить, що народилася «коли по ягоди люди ходили»,
а в метриках висвітлена дата народження – 1 серпня. Стосовно депутатства, то
вже сама попросила, щоб на третє скликання не записували, бо турбот та клопотів
і так вистачало. У першу чергу ставила перед собою мету виростити порядною та чесною
доньку. Так воно й вийшло. Галина Фесянова - шанована в селі людина, усе життя
пропрацювала медсестрою, стала доброю матір’ю.
Катерина Андріївна каже, що в нинішні часи жити добре, а особливо коли маєш
внуків і правнуків, і дай Бог, щоб було воно так і надалі.