Опубліковано СН
Від Рокитного до села Томашгород з півгодини їзди на маршрутці. До 1947
року це село називалось Сехи, і місцеві жителі й через шість десятиліть не
забувають минувшини й вважають себе сехівцями. Та й у районі їх часто називають
саме так. Село славиться в окрузі не тільки багатими дарами лісів – грибами,
чорницею, журавлиною, – а й відомим на Рівненщині та за її межами сільгосппідприємством
«Абердин», що спеціалізується на вирощуванні биків елітної м’ясної породи.
Живуть у Сехах-Томашгороді залюблені в народну пісню люди. Не перший рік
місцевий Будинок культури відзначають у числі найкращих серед клубних закладів
району. Його хоровий колектив під керівництвом
Світлани Попок успішно виступив на Всеукраїнському фестивалі народного
мистецтва - славнозвісній Сорочинській ярмарці, де посів почесне друге місце.
Символом духовної краси та вірності
батьківській вірі є старовинна дерев’яна
церква, збудована в 1778 році.
У такому славному селі народилася Любов Семенюк. У дворічному віці з нею
трапилась біда – маля отримало тяжку
травму спини. Лікування було тривалим, але не допомогло, й відтоді прикута до
інвалідного візка. Вона навчалася в санаторії-інтернаті в Одесі, а після здобуття
середньої освіти повернулася в рідне село. Вдома без діла не сиділа,
влаштувалась працювати надомною робітницею при Рокитнівському побуткомбінаті. У
вив’язаних її вмілими руками трикотажних виробах видно почерк справжньої
майстрині.
У 1996 році Люба Семенюк вийшла заміж і переїхала в Рівне. Саме в обласному
центрі збулась її давня, ще з дитинства мрія, яка здавалася нездійсненою, -
займатися спортом, здолати чемпіонські вершини. І не який-небудь вид обрала, а
важку атлетику. Почала тренуватись у секції пауерліфтингу – вижимання штанги
лежачи. Спортивний зал став для молодої жінки другою домівкою.
Великий досвід і розумна вимогливість тренера Михайла Каверзи, помножені на
виняткову працелюбність обдарованої особистості з далекого поліського села,
приносили все більш вагомі результати. Уже через рік тренувань Любов Семенюк зуміла вдало виступити на
змаганнях різного рівня й виконати норматив майстра спорту України. А
нещодавно, взявши участь у чемпіонаті Європи серед інвалідів в Угорщині,
талановита штангістка виборола срібну медаль і стала майстром спорту
міжнародного класу. Викликають захоплення не тільки фізична сила жінки, а
головне – її цілеспрямований характер, духовна міць, прагнення досягти
неможливого.
На недавньому чемпіонаті України з пауерліфтингу серед спортсменів з
порушенням опорно-рухового апарату, який проходив у Дніпропетровську, Люба
здолала нову вершину. У напруженій боротьбі їй не було рівних - посіла перше
місце у ваговій категорії до 75 кілограмів! Людина непростої долі, інвалід з
дитинства стала чемпіоном України, прославила малу батьківщину.
Цікавлюся сім’єю, тою колискою, де
виховувалась майбутня видатна спортсменка, в її брата В’ячеслава, фахівця
гірничої справи, трудівника гранітного кар’єру в селищі Томашгород. Той не без
гордості каже:
- Наша родина багатодітна. У Люби, крім мене, є два брати й дві сестри. Життя
розкидало нас по різних населених пунктах України. Батьки – Тетяна Григорівна й
Адам Ілліч – змалку нас привчали до селянської праці. У сестри, без сумніву,
чимала фізична сила від батька, який довгі роки трудився водієм, часто був у
відрядженнях, об’їздив майже весь тодішній Радянський Союз. І характер у неї
такий: якщо візьметься за якусь справу, то робить її на совість, веде до
успішного кінця, незважаючи ні на що. А ще Люба добре грає на гітарі, любить
співати українські народні пісні, як і більшість сехівців. Вміє в’язати гарні
светри. Найкращим своїм вболівальником вважає чоловіка Федора.
Володимир ТУШИЧ.