Опубліковано СН
Почасти життя нагадує хитромудру складну математичну задачу з багатьма невідомими, лабіринтами. Останні так і підштовхують до довготривалих пошуків, випробувань. Спробуй-но вийти з них з якнайменшими втратами сил, здоров’я, дорогоцінного часу, що невмолимо й безповоротно мчить. Сарненцю Олегу КОСЕНЧУКУ це вдалося, він упевнено прошкував до омріяної мети і здійснив її: залишившись вірним поклику душі, здобув заслужене визнання…
в далекій Карелії.
…Свою провідну зірку Олег (у колишній міській середній школі № 1 ім. Т.Г. Шевченка, а нині НВК «Школа-колегіум», його називали Валерієм) відчув, напевно, з юності. І наполегливо, терпляче йшов за нею все свідоме життя. У пережитому та пройденому вбачав доцільність і знак того, що судилося пізнати на шляху буття, але не піддаватися. Хлопець не пасував перед труднощами, не вибирав легких стежок. Завжди зібраний, спокійний, врівноважений, мав свою особисту думку в шкільних диспутах, в усіх справах, з багатьох принципових позицій, зокрема й про роль юнаків і дівчат у суспільстві. Це по-особливому цінували ровесники.
Олега-Валерія поважали ще й за те, що добре розумівся в математиці, фізиці. Відчайдушно виручив на випускному іспиті з останньої однокласницю, яка розгубилася, розв’язуючи задачу. А він, сидячи за попередньою партою, бачив її відчай, першим, хоч і не його черга була, пішов відповідати на білет. Розв’язок її ж задачі написав на дошці, де готував своє завдання…
Готовність прийти на допомогу, навіть коли треба пожертвувати своїм власним часом, завжди вирізняла юнака з-поміж однолітків. До самозабуття захоплювався легкою атлетикою, тренувався – сильнішого в руках не було в класі (сьогодні це суперництво називають армрестлінгом). А він, виявляється, готував себе до складного випробування - підкоряти моря, океани, займатися промисловим виловом риби.
Доля ж розпорядилася по-своєму. Відразу після закінчення десятирічки стати студентом Калінін-градського інституту рибної промисловості не вдалося. Перший удар… Але не розгубився. Приїхав додому. Влаштувався з другом Леонтієм Ніколайчуком (нині міський голова, який, до речі декілька разів відвідав товариша в Карелії) електромонтажником будівельно-монтажного поїзда – 908 Львівської залізниці. Нелегкою була робота, та не нарікав і мрію не полишав. Так хотілося побачити на власні очі багатство неозорих голубих плес.
Через рік Олег стає-таки студентом обраного вузу - перші впевнені кроки до здійснення мрії. Ось він уже спробував і солоний смак кришталевих гребенів морських хвиль. І знову удар: за станом здоров’я після закінчення вузу його направляють на роботу в далеку Карелію, у м. Сегежа, на один з найбільших місцевих заводів. Так опинився в цеху з переробки риби.
Мужньо витримав і це випробування. Відповідального та здібного молодого спеціаліста помітили. Адже повсякчас прагнув до самовдосконалення, підвищував фаховий рівень. Невдовзі запропонували посаду директора рибзаводу, що в м. Крошн-Озеро. Погодився. Тут вирощували форель, карпів. Процес настільки цікавий, що захопився цією справою. Нарівні з підлеглими вів необхідні скрупульозні спостереження. На роботі, як кажуть, днював і ночував. Працював над науковими дослідженнями. Перейнявся проблемами, знахідками, експериментами, ніде не почувався так комфортно, як у цій галузі. Полюбив і Північний край – туманну, тиху окраїну материка, яка все голосніше заявляє про себе, приваблюючи природною екзотикою, що зачаровує.
- За історичними даними, - розповідав Олег при зустрічі з друзями, ровесниками, випускниками 1966 року, - країна Калевала (так зовуть здавна Карелію) була форпостом на шляху варягів до землі Руської. Входила до складу Київської Русі. Край казковий: до глибини душі хвилюють сизі гранітні ущелини. Так, поблизу Виборга, де розкинувся парк Монрело, повз трасу Сайменського каналу випираються з землі глиби граніту, дорогу прорубали в суцільному камені. Непоказна та мовчазна картина так вражає, що мимоволі переймає подих. Хочеться крикнути, почути власне відлуння…
Мимоволі в пам’яті зринає популярний у 70-х роках шлягер:
Долго будет Карелия сниться,
Будут сниться с этих пор навек
Остроконечных елей ресницы
Над голубыми озерами рек…
Цікаві й роздуми: «Ми, слов’яни, в усі часи вміємо проявляти свою дипломатичну благодушність – добросусідствували зі всіма, хто навіть потайки де в чому недолюблював нас. Нам вистачає неповторної краси дивовижної природи. Мимоволі згадуються слова Набокова: «До минулого колишнього Союзу варто ставитися як до стародавнього Риму – тобто як до екзотичного, ностальгічного хвилюючого, ідеального, прекрасного, що ніколи не повернеться»…
Олег Косенчук настільки зрісся з неповторним краєм озер, лісів, що вже не мислить себе в іншому місці. Карелія стала рідною, їй присвятив життя. Тут одружився з корінною уродженкою Світланою, доброю, турботливою. З нею ділять радощі та тривоги. Вона для Олега надійний тил, де завжди панує аура взаєморозуміння та підтримки. Раділи разом, коли Олега, багатого інтелектуально ерудита, який має значні вагомі досягнення, відрізняючись заповзятістю до будь-якої справи, завжди вимогливого в першу чергу до себе, а тоді вже й до колег, підлеглих, неодноразово відзначали, ставили в приклад. Упевнено піднімався службовими щаблями. На запрошення керівництва займав, як кажуть, посаду у вищих ешелонах влади, однак довго не втримався, бо, вірний покликанню, завжди мав потяг до живої роботи, безпосередніх турбот, якими перейнявся на світанку самостійного життя. Про авторитет і повагу серед однодумців свідчить і те, що саме його обрали головою Карельського об’єднання риболовецьких господарств, де плідно працював до моменту зміни форми господарювання, приватизації засобів виробництва.
Перехід на ринкову економіку спонукав об’єднати ініціативних людей і організувати процвітаючу сферу торгівлі в м. Біломорськ, куди згодом переїхав з родиною. Серед ентузіастів і наш земляк Олег Косенчук. Йому в мальовничому дивовижному фотоальбомі, де відтворені неповторні миттєвості життя Приморського краю, що дихає суворою та чудовою північною прохолодою, відведено дві сторінки. Глава Республіки Карелія С. Катанандів так сказав про героїв цього видання: «…Вперше маємо можливість у фарбах і деталях роздивитися природу та побут людей, вперше Біломорський район Карелії постає так велично й гарно… Це ще одна можливість сказати слова любові та поваги рідній землі, її людям (у тому числі Олегові Косенчуку - автор), що послужить уроком пат-ріотизму для молоді і стане добрим вкладом у створення літопису морського краю». А голова законодавчих зборів Республіки М. Левін, який місту віддав чималу частку життя, зізнався, що любить Біломорськ – столицю Помор’я: «В її історії відбивається історія всієї країни. Місто важко будувалося та важко живе, старожили пам’ятають трагедію й трудовий подвиг Біломорканалу…». Голова місцевого самоуправління В. Попов наголосив: «Чудові люди Біломор’я тримають напружений ритм сучасного життя».
То як не полюбити такий край? Як не працювати з повною віддачею сил, енергії? Весь свій досвід, знання Олег віддає новій справі. У 1996 році створив відкрите акціонерне товариство «Торговельна компанія «Біломор’я», що займається роздрібною торгівлею. Колектив працює за японською схемою «постачальник-магазин-покупець», минаючи традиційну додаткову ланку - склад. Товар від постачальника відразу надходить у торговельну точку (їх у Косенчука 4) і в той же день викладається на прилавки. Загальна чисельність працівників – 41. Незмінним авторитетним керівником компанії є Олег Петрович, як поважно його називають керівництво, підлеглі. Незважаючи на величезну завантаженість, як мовиться, від «А» до «Я» все контролює, впевнено тримаючи руку на пульсі торговельної галузі. Викроює вільну часинку для садівництва, з юності не пориває захоплення рибальством, тихим полюванням за грибами. Сам керує легковиком. Вочевидь, зважаючи на свої запити, уподобання, й відкрив популярний у місті магазин «Садиба», що виконує функції центрального торговельного закладу. Спеціалізується на реалізації товарів для дому та саду, пропонує їх покупцям майже 4500 найменувань…
Отож торговельній компанії «Біломор’я» на чолі з О. Косенчуком цілком заслужено й надали право показати свою візитівку – відкрити сторінку діяльності творців доброго настрою Помор’я на сторінках захоплюючого фотоальбому «Біломорськ».
Ось як живуть і працюють за кордоном земляки-українці, яким притаманні відповідальність, любов і відданість обраній справі, що є кредо життя Олега, яким по праву гордимося не тільки ми, однокласники, а й усі сарненці.
Раїса Бричкова.