Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Понад 30 років у пожежно-рятувальній службі працює
Микола ПРИТ.
Колеги за фахом про нього кажуть: «Душа колективу».
І це не просто слова, адже Микола Іванович уміє і посадовим обов’язкам дати лад, і пожартувати.
А як доведеться, підтримає, прийде на допомогу в скрутну хвилину. Для багатьох молодих спеціалістів він – взірець
мудрості й професіоналізму, приклад відповідального ставлення до роботи.
Уродженець села Масевичі Рокитнівського району.
Після закінчення десятирічки в 1977 році служив у лавах Збройних сил тоді ще Радянської
армії. Строкову службу проходив у грузинському місті Кутаїсі. Трудову біографію
розпочав з посади пожежника в Рокитнівській
ППЧ-15, де вперше пізнав, що таке вогняна небезпека. Згодом став інструктором з
профілактики пожеж і водночас здобував фахову освіту у Черкаському пожежно-технічному училищі ім. Урицького.
1982 року Миколу Івановича перевели в Сарненську пожежну частину.
За три десятиліття трудової біографії Микола
Прит пройшов шлях від інспектора до заступника начальника пожежної частини. А
службовими сходинками - від лейтенанта до майора. За час служби поміж колег-вогнеборців
зумів завоювати повагу й авторитет. З 2005 року й дотепер працює провідним
фахівцем державної інспекції цивільного захисту та техніки безпеки Сарненського
РВ ГУ МНС України в Рівненській області. З радістю передає багатющий досвід з пожежної
справи молодим колегам. Адже розповісти є що й поділитися є чим.
На запитання скільки пожеж довелося гасити, не
роздумуючи відповідає – тисячі. Але одну, що на все життя закарбувалася в пам’яті,
виокремлює.
Це сталося влітку 1990 року поблизу смт. Клесів
в урочищі «Баньки». Горіли торфополя на площі до п’яти тисяч гектарів. Гасити такі
пожежі надто складно. А коли сильний
вітер, взагалі неможливо.
- Тієї ночі буревій усе більше й більше
надавав сили вогню, – пригадує Микола Іванович. - Полум’я дедалі впевненіше
безжалісно поширювалося на нові угіддя. Тож приймати відповідальне
рішення довелося не роздумуючи. Усі 15 пожежних
авто, а також допоміжні транспортні
засоби сільгосппідприємств оточили озеро, що було неподалік. Цілу добу, доки вирувала
стихія, ризикували і технікою, і життям людей, але не підпустили вогню далі озера. Так зберегли і
землі, і споруди, на які могло поширитися полум’я, і технічне обладнання.
За мужній вчинок Миколі Приту у вересні 1990-го
наказом МВС СРСР достроково присвоєно звання капітана внутрішньої служби. За
роки трудової діяльності Микола Прит отримав
ще цілу низку державних і відомчих нагород.
Розрадою та гордістю вогнеборця є його
родина. З дружиною Валентиною Петрівною (працює
логопедом у ДНЗ № 8) у парі вже понад 30 років. А вперше зустрілися саме на роботі, коли молода симпатична
вчителька Люхчанської школи
прийшла до пожежної частини за навчально-агітаційними
матеріалами. Тоді ж запала в серце юнаку, незабаром побралися. Минули роки. Донька
Дарія, як і тато, присвятила життя служінню
людям. Працює разом з чоловіком у правоохоронних органах, у лінійному відділі
міліції станції Сарни, має звання капітана.
Дарована Богом доля вела нелегкими стежками.
Та Микола Іванович зізнається, що в житті йому завжди щастило на зустрічі з хорошими
людьми. Мабуть, через те, що має наш колега-наставник доброзичливу вдачу.
Особливою пошаною пройняті слова, які адресує
колектив Сарненського РВ ГУ МНС України в Рівненській області ветерану
пожежно-рятувальної служби Миколі Приту з нагоди професійного свята. Дякуємо за
вірність обов’язку, за гарний приклад професійної діяльності. Довгих і щасливих
Вам літ!
Андрій ТКАЧУК.