Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Нещодавно у виставковій залі Сарненського історико-етнографічного музею відбулось урочисте відкриття районної мистецької акції «Мистецтво одного села» за участю Великовербченського культурно-дозвіллєвого комплексу.
До Великовербченської сільської ради входять села Велике Вербче, Бутейки та Вирка. Отож працівники культури Тетяна Музика, Віта Рудика, Оксана Сорока, Галина Давидюк доклали чимало зусиль, аби зібрати й достойно представити надбання односельців. Виставка виробів, виготовлених власноруч, милувала око різноманіттям експонатів: колишніх традиційних костюмів зі скринь бабусь, тканих і вишитих килимів, рушників, сорочок, сучасних вишивок гладдю й хрестиком, в’язаних витворів, вишитих і мальованих картин, виробів з дерева та предметів господарського вжитку з найдавніших часів.
Хлібом-сіллю зустріли дівчатка зразкового фольклорно-етнографічного ансамблю «Криниченька» гостей: голову районної ради Миколу Драганчука та заступника голови райдержадміністрації Тетяну Сухареву. Учасники аматорського колективу «Криниця», до складу якого входять учителі Великовербченської ЗОШ, подарували присутнім святкову величальну пісню, а згодом продемонстрували фрагмент традиційних поліських вечорниць.
Тетяна Сухарева з захопленням і теплотою відкрила свято. Адже ці люди дорогі й близькі їй ще й тому, що саме їй довірили представляти свої інтереси в районній раді. Микола Драганчук, щиро вітаючи талановитих мешканців Великовербченської громади, наголосив на значимості таких зустрічей, що пропагують відродження національного самобутнього українського мистецтва. Разом з Тетяною Сухаревою вручили грамоти сільському голові Вірі Кузьмич, директору Великовербченської ЗОШ Надії Бікус, бібліотекарю Людмилі Давидюк, директору Будинка культури Анатолію Кошмаку. Призами відзначили майстринь Галину Малейчик, Марію Стоян, Ніну Ярижко, Галину Івашко. Адже кожна привезла на показ свій творчий доробок. Галина Малейчик і Марія Стоян порадували різноманітними вишивками. Пані Галина навіть блузочку прихопила, яку щойно вигаптувала для внучки-україночки Вікторії на новорічне свято. Кажуть, для них це не робота, а захоплюючий відпочинок, насолода через творчість гаптування передати своє світобачення, ставлення до краси навколишнього середовища.
Ніна Ярижко, викладач місцевої школи, - справна рукодільниця. В її руках нитка творить дива. Крім інших своїх робіт представила на розсуд глядачів плетений крючком костюм, в якому донька красувалася на випускному вечорі. Ніна Павлівна не тільки вишиває та в’яже, а й захоплюється макраме й ікебаною. Її колега, вчителька образотворчого мистецтва Галина Івашко - справжній майстер. Уміє неабияк ткати, ножицями перетворює папір у шедеври, гарно малює, створює неповторні композиції із будь-якого матеріалу, ще й співає. До речі, в акції взяли участь і дві доньки майстрині – Оксана та Мирослава, незамінні учасниці художньої самодіяльності, та мама – Ганна Ничипорівна, людина щирої душі. Про таких у народі кажуть: і співуха, і говоруха, і чепуруха. Саме вона із завідуючою Бутейківським клубом Галиною Давидюк вразили присутніх різноманіттям традиційних страв, оформленням столу та давнім поліським посудом. Адже почастували гостей смачними пісними голубцями, варениками, борщем з пампушками, млинцями й пирогами.
Учитель історії Ніна Телетьон, знаний екскурсовод не тільки в районі, а й в області, перегорнула хвилюючі сторінки минувшини ріднокраю, з пошаною згадала славних земляків, у цьому їй допомагала донька Ірина.
Достойно пройшов вогненними шляхами Великої вітчизняної війни, про що свідчать вагомі нагороди, Іван Зіненко: 24 роки очолював місцевий колгосп «1 Травня», вивів господарство у передові, адже був умілим, вимогливим керівником. Навічно в історії села записаний і вчитель-ветеран Василь Зембіцький, який залишив після себе добрий слід: учнів-вихованців і парк біля школи, в якому кожне дерево посаджене в честь загиблого в роки війни воїна-односельця.
Справжній ажіотаж викликав стенд із книгами Василя Гоча. Розповісти про цю людину в декількох словах просто неможливо. Тому наведу лише деякі факти з життя земляка. Василь Гоч – науковий керівник школи Причинності, доктор біологічних і технічних наук, професор ЮНЕСКО, почесний професор Азербайджанського Міжнародного університету (м. Баку), почесний доктор Міжнародного університету франкомовних (Брюссель-Женева), дійсний член Європейської Академії гіроскопічних наук ім. М. Нострадамуса, завідуючий сектором еніовалеології, почесний генеральний директор Міжнародного біографічного центру ІВС (м. Кембридж, Великобританія), автор понад 240 наукових праць.
Про літературні таланти рідного села розповіла книжкова виставка «Перевесло поетичного слова», яку підготувала бібліотекар Людмила Давидюк. Не кожне село може похвалитись такою кількістю поетів, як Велике Вербче. Андрій Ситай прийшов у журналістику після закінчення Львівського університету ім. І. Франка. Працював директором Рівненської радіокомпанії. У 2001 побачила світ його книжка «Перевесло вічного снопа», яка так і дихає Вербчем, через її сторінки проходять вербчанські стежки, лунає вербчанська говірка.
Лідія Гольонко не тільки поетеса, але й піснярка. Її спів лунав на фестивалі сучасної пісні «Червона рута», брала участь у трьох фестивалях авторської пісні та співаної поезії «Оберіг». Про її пісенну творчість знято короткометражний документальний фільм, а її пісня «Не молились козаченьки» звучить у документальному фільми «Собор». У 1992 поетеса видала збірку «Поріг».
Наталка Левчук пише вірші із 9 років. У 16 уже мала першу збірку. Ще через 2 роки стала лауреатом Міжнародного конкурсу кращих творів молодих літераторів «Гранослов». Збірка «Кульбабеня» ввібрала в себе поезії, які Наталка написала навчаючись у 9-10 класах Великовербченської школи. Рядки лягли на папір після похорону батька, сільського фельдшера. Чи не тому вони такі не по-дитячому зрілі? А далі побачили світ ще три збірки: «Підсвідома свіча», «Я біла квітка, зірвана на стернях», «Світальна ніч».
У 2003 вийшла у світ книга «Нерозхлюпана тиша білих снів» ще однієї землячки Мирослави Шершень, молодої, закоханої в неповторність і милозвучність слова, чутливої до його відтінків.
Схвилювала слухачів розповідь про автора книги «Бути селу» Петра Макаренка. Чимось він нагадує життєлюба-філософа Григорія Сковороду, а його дружина Ліда – дружину-декабристку. Петро Макаренко завжди мріяв про мандри. Після закінчення Київського топографічного технікуму з експедицією вирушив у Росію. Але після одруження у 1980 їде з Лідою у весільну подорож аж в Архангельську область у тайгу. Жахливі умови життя у фанерних бараках змушують відправити молоду дружину додому. Сам же Петро рушає шукати щастя в м. Стаханов Луганської області і знову забирає Ліду. Але простота, буденність шахтарського села не втримали звиклих до краси безкраїх лісів поліщуків. Молода жінка повертається в рідний край, а Петро їде на північ. Діставшись до Тюмені, ще добу поїздом, а потім 300 км автодорогами добирається до місця призначення. Так опинився аж біля Полярного кола. Через півтора місяця Ліда була поруч зі своєю непосидючою половинкою.
І ось тут-то й починається чорна смуга в житті молодої сім’ї: три інфаркти, стан клінічної смерті і невтішний вирок лікарів. А Петрові ж лише 30. Три роки невтомно бореться за життя. Нарешті потрапляє в клініку вже відомого кардіохірурга М. Амосова. Тут переносить уже четвертий інфаркт. Знову реанімація… Амосов вражений силою духу молодого чоловіка й призначає курс велотерапії: Петро сідає на велосипед, який стає його рятівником і вірним другом. Де тільки з ним не побував! За 3,5 доби доїжджає до м. Москва. І зараз, уже маючи внуків, за сезон «накручує» від 3000 до 3500 км. У 2007 сталась ключова подія в його житті – Петро Макаренко видав книжку. Нині працює над другою. У 2009 вийшов поетичний альманах Сарненщини «Пролісок». До нього ввійшли вірші і двох дебютанток-вербчанок: бібліотекаря Людмили Давидюк і Людмили Робейко, яка крім поезії захоплюється професійним співом.
Як не згадати сьогодні й перлину Великого Вербчого, його талісман – ансамбль «Криниченька»? Його керівник, заслужений працівник культури Ніна Добровольська, яка здобула перемогу в номінації «Культура, творча діяльність» конкурсу «Гордість Сарненщини».
Неможливо в одній публікації розповісти про всіх чудових односельців. Акція «Мистецтво одного села» засвідчила, що залюблені у свій край вербчани зробили ще один вагомий внесок у збереження, відродження й популяризацію автентичних традицій, звичаїв і обрядів Полісся, землі неповторних пісень і легенд, яка живе незгасною вірою на Божу милість і благодать.
Наталія МАЛЕЙЧИК.