Рятівна місія Олександра Міська

З року в рік 26 квітня, коли буяє весна, а пташки радують милозвучним щебетом, в Україні відзначають роковини найстрашнішої техногенної катастрофи людства - аварії на Чорнобильській АЕС. 22 роки відділяють нас від того дня, коли під час експерименту на 4 енергоблоці з ладу вийшов реактор, що й призвело до вибуху та пожежі. З тривогою та болем згадують цей весняний день ліквідатори наслідків аварії, яких у районі понад 300. У їх числі й Олександр Місько. Він навчався на ІІ курсі Київської вищої школи МВС СРСР, коли трапилось лихо, що принесло тяжкі екологічні наслідки.

- Пізно ввечері отримали наказ виїжджати в м. Прип'ять для забезпечення громадського порядку й організованої евакуації населення, - розповідає Олександр. - О сьомій ранку прибули в місто, де вже налічувалось майже півтисячі автобусів. Упродовж трьох днів вивозили людей з небезпечної зони. Усі, хто мав власний транспорт, залишали Прип'ять ще в першу ніч. Працювали організовано, без паніки. Оглядали помешкання, а де не було людей, опломбовували їх, бо серед громадян були й любителі легкої наживи.

Гнітило парубка те, що люди залишали в домівках усе, що надбали впродовж життя. Брали з собою лише найцінніше. Либонь, думали, що повернуться додому. Харчувались ліквідатори сухим пайком, продукти купували за власні кошти в місцевих закладах торгівлі. За весь час, що провели в радіаційній зоні, жодного разу не милися і майже не спали, бо не мали на це часу. У ніч на 30 квітня Олександр Місько з колегами прибули у Київ на парад, де також забезпечували громадський порядок. У Чорнобиль не повернулись, бо на їх зміну поїхали бригади з інших регіонів.

Виконавши громадянський обов'язок, продовжив навчання в школі міліції. Здобувши професію повернувся в Сарни й працевлаштувався слідчим у райвідділ міліції, де раніше, по закінченні Кишинівської спеціалізованої школи трудився уповноваженим карного розшуку. Свого часу керував службою дільничних інспекторів району. З цієї посади й пішов на заслужений відпочинок.

Хоч і народився Олександр Місько на Дубровиччині, Сарни стало для нього рідним містом. Тут одружився, виростив двох синів-соколів. Старший Роман працює помічником санітарного лікаря в райсанепідемстанції, молодший Андрій здобуває середню освіту. Дружина Тетяна Гнатівна трудиться в дошкільному навчальному закладі № 6.

Охоче розповів ліквідатор про дитинство. Зростав у багатодітній сім'ї, серед семи дітей був найстарший. Через нестатки батьки відправили на навчання в Тучинську школу-інтернат. Будучи семикласником, довідався про трагічну загибель батька, тому відповідальність за молодших братів і сестер лягла на плечі юнака. По всякому було в ті часи, але зумів вистояти. Не забуває Олександр і дні, проведені в Чорнобилі. Та хіба забудеш коли про це щодня нагадують хвороби.

Ще на почату 90-х років його здоров'я помітно погіршилося. Лікарі наголошували, що це пов'язано з тим, що перебував у забрудненій радіонуклідами зоні. Чоловік і не суперечить, бо пам'ятає, що виконували обов'язок без захисних костюмів. Утім, як би там не було, не втрачає надії на краще. Хоч і перебуває на заслуженому відпочинку, веде активний спосіб життя, має низку захоплень. З грудня минулого року працює радником голови профспілки атестованих працівників міліції України із захисту соціальних прав та гарантій працюючих міліціонерів і пенсіонерів МВС у північних районах Рівненської області. Допомагає людям з дитинства і вірить, що зроблене ним повернеться сторицею.