Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Якщо в когось повний достаток у всьому і він завжди може придбати все необхідне, не відчуваючи при цьому матеріального дискомфорту, то йому, власне, немає потреби задумуватись над питанням, звідки ростуть руки.
А ви намагались збудувати власноруч двоповерхову баню зі спеціальними куточками для відпочинку, де можна послухати патефонну музику, попити чаю, пограти в більярд? А можливо, зі старих дитячих велосипедів, які знайшли на купі металобрухту, змайстрували двомісний раритет, на якому мріють поїздити місцеві дітлахи? Чи колишню швейну машину з ножним приводом переобладнали під справжній мангал, який сам ще й вітерець ганяє? А може на подвір’ї облаштували своєрідний дитячий майданчик розваг, куди приходять усі бажаючі, а від гойдалок отримують задоволення навіть дорослі? Цей список можна продовжити. А щоб повірити в те, що все написане – правда, познайомтесь із Сергієм ЩЕРБИНОЮ, який проживає в Любиковичах.
Молодий чоловік працює черговим по залізничній станції Сарни. Робота позмінна, тож вільний час використовує для втілення в життя своїх винаходів і раціоналізаторських ідей. На невеликому подвір’ї, де раніше була лише старенька хатинка, яку й придбали, тепер, крім бані, маленький столярний цех, велика, поки що ручна, соковижималка. Навіть місце для чотириногого охоронця, заради безпеки наймолодших, облаштоване спеціальним чином: при потребі дворового пса закривають, як у вольєрі. А в спекотну пору знайдете прохолоду в альтанці, смакуючи смородиною. Навколо – чистота та порядок, як і в майстерні, де кожен інструмент має своє місце, так і в будинку. До слова, останній перетворився в ошатну оселю, відремонтовану, пофарбовану, оббиту вагонкою. Усе тут зроблено з любов’ю: і стіл, і стільці. Позитивної енергії, яку випромінюють навіть стіни, вистачає на кожного, хто потрапляє в дім. Зранку, коли часом хочеться довше поспати, малеча під вікном не дає: «Дядьку, дядьку, пустіть погойдатись!». А ввечері, коли батьки приходять забрати своїх дітей, якось один хлопчик заявив: «Не піду додому, буду спати тут».
Сергій привчає майбутніх чоловіків і до праці. Скажімо, під його наглядом вони намагаються самостійно збити ящик, забиваючи цвяхи молотком. Батько Сергія Володимир Федорович, який теж колись самотужки ставав на ноги, так само навчав сина. Разом із дружиною Марією Миколаївною живуть недалеко від нього. В Любиковичі переїхали з Коростеня Житомирської області. Пишаються Сергієм.
Дружина Світлана вся аж світиться від щастя. «Сергій не лише трудяга й господар, - розповідає, - а ще й люблячий батько та чоловік». Виховують двоє діточок. Оля після 9-го класу хоче спробувати свої сили, щоб стати студенткою Рівненського медичного коледжу, а Дмитрику ще тільки неповних 4 рочки. Познайомилась Світлана з майбутнім чоловіком у Мар’янівці, де жила. Юнак із друзями з Любикович приїжджав туди на дискотеку. Після закінчення 11 класу одразу й вийшла за нього заміж. 16 років прожили разом. Основним правилом сімейного щастя називають довіру один до одного, а ще - вміння поступатись.
Сергій любить спілкуватися зі старшими людьми, прислухається до їхніх порад і черпає від них народну мудрість. Не відмовляє, якщо хтось попросить про допомогу. Вважає, що краще бути меншим, тоді до тебе потягнуться люди.
Марія КУЗЬМИЧ.