Back to top

Галчина нитка

Життя часом нагадує лабіринт. Ним снують кентаври – наші страхи, воно інколи заводить у тунелі, що не мають продовження. Та нитка Аріадни допомагає серед сплетінь доріг знайти ту, що веде до потрібних дверей.

Комусь вона лише метафора, а для Алли КОРЕНЬ нитка тісно вплетена у сторінки її долі. Блукаючи життєвим лабіринтом, саме любов до улюбленого захоплення веде цю жінку в необхідному напрямкові, надихає, сповнює сил навіть тоді, коли нездужає тіло. Варто заглянути в коридори її дитячих літ, родинного осередку, робочих моментів і творчих ідей.
У тунелях дитинства пробігає маленька халамидниця, яка народилася в селі Орв’яниця Дубровицького району. У сім’ї їй випала роль старшої доньки з-поміж трьох сестер. Хоча в батьків вона була вже другою дитиною, але брат, ще будучи кількамісячним немовлям, покинув цей світ. Назвали Аллою, та для рідні вона завжди була й залишається Галкою. У селі багато друзів і зараз розповідають безліч кумедних історій, що трапилися за її участі. Всі добре пам’ятають, як вона любила кататися на кусочках льоду на лузі, коли розливалася річка і танув лід. За небезпечне захоплення батько Іван і мати Антоніна сварили її, але ніякі повчання не допомагали. Влітку забороняли скакати з високого берега у ріку, та Алла, під приводом піти нарвати зілля для худоби, летіла до водойми і на ходу, кидаючи рядюжку, стрибала стрімголов у воду. З її хоробрості дивувалися навіть дорослі чоловіки, що самі боялися високого берега ріки. Зараз Алла Іванівна цим не пишається і не радить нікому повторювати те, що коїла.
За відчайдушність її поважали хлопці. Якось дівчині навіть вручили книгу за підтримання дисципліни в класі. З сестрами теж видалося веселе життя. Часом придумувала їм такі завдання, що й зараз сміються, коли пригадують.
У школі була відмінницею, у що важко було повірити через її характер. Та насправді голова Алли завжди була переповнена мудрістю і розумом. Кмітливістю ж вона вдалася в батька. Іноді здається, що в неї під ногами горить земля, бо встигає у всьому. Встигала й у дитинстві і начверити, і повчитися, і кофтину собі сплести. Ще в школі дівчина зрозуміла, що з дефіцитом одягу потрібно щось робити, тому захопилася в’язанням спицями. Тиждень вона ходила у новій накидці, потім до неї дов’язувала рукава - і згодом модничала вже в новій кофтині.
Батько її віддав ще й до музичної школи, купив піаніно. Та як не намагався догодити, а любов до цієї справи так і не прищепив.
Коридор родинного осередку Алли Корень переповнений великими трудівниками. Її мама походить із роду, який у селі охрестили Каширними. Сім’ю її неньки радянська влада назвала куркулями. І лише за те, що працювали не покладаючи рук. У часи сталінських репресій їм загрожувало заслання. Допоміг врятувати родину брат матері Алли Іванівни, який у той час служив в армії і відзначився своєю доблестю. Його командир посприяв тому, аби їх родину не вивезли.
Дідусь Василь і бабуся Тетяна так і не вступили в компартію, бо були віруючими людьми, а та влада, як казали, не від Бога послана. Працювали, як могли, аби утримувати шестеро дітей. Потім доглядали ще двох малюків своїх друзів, які в ті нелегкі часи, вирушили в лави Повстанської армії. Дід Василь мав сильний характер, а бабуся Тетяна – неймовірно добре серце. Їх дуже поважали в селі і під час весіль, або інших свят саджали на найпочесніше місце за столом.
Щодо батька Алли Іванівни, то він потрапив у лави компартії, обіймав високі посади. Мати Антоніна працювала в магазині. Сім’я не бідувала. Мали величезне господарство. З ними ще й жила батькова ненька. Нелегко було в ті часи, роботи вистачало. Тато навіть вирощував нутрії на продаж. Торгував і полуницею. Рослини були його захопленням. Привозив їх рідкісні сорти з різних куточків Радянського Союзу, а згодом саджав на своєму полі. Першим у селі придбав автомобіль. Це й стало поштовхом до наступного захоплення Алли Корень. Ще будучи зовсім малою, вперше сіла за кермо і вже й не пам’ятає скільки років водить машину. Нутро автомобілів знає, як хірург органи людини. Цьому допомогло і навчання в технікумі в Чернівцях, який закінчила з червоним дипломом. Згодом дівчина опинилася в Дубровиці на одній із керівних посад бавовняно-прядильної фабрики. Там вона й зустріла свою любов, чоловіка Миколу. Побралися і в них народилися дві доньки.
Радянський Союз розпався, наступили нелегкі дев’яності. Фабрика зменшувала оберти виробництва, а згодом і взагалі зупинилася. Місто, яке розрослося завдяки цьому гігантові, почало через нього й занепадати. У той час формували митні органи України, до них і потрапила Алла Іванівна. Шістнадцять важких років на митниці стали випробуванням для неї та її сім’ї. Робота була нервовою, ще й до всього стала причиною проблем зі здоров’ям, особливо постраждала спина. Холодні вагончики на кордоні, кілька хвилин сну в незрозумілому положенні і… знову лікарняне. Траплялося, що від болю в хребті не могла навіть руки підняти, ворушила тільки кистями. Та й навіть під час недуги продовжувала в'язати. Це їй допомагало відволіктися від болю. Іноді, коли нитки закінчувалися, розпускала старі непотрібні сплетені речі й давала їм друге життя. А як у квартирі знаходила різні клубки неоднакових ниток, то навіть із цих здавалося б непоєднуваних кольорів, у неї виходили справжні шедеври. Ще коли її доньки були маленькими, в’язала їм усе: від курток, шапок і до штанів і колготок.
Одного разу її менша донька прийшла зі школи й попросила допомогти розібратися зі схемами для в’язання гачком. Алла Іванівна зрозуміла, що спиці, то не єдине що змушує її забути про все на світі. У неї в житті почалася нова ера. Вироби сплетені гачком захопили її ще більше, ніж його попередниці, і завдяки цьому знаряддю майстриня втілювала в життя іще цікавіші й вишуканіші речі.
Коли проблеми зі спиною уже стали поперек горла, Алла вирішила щось із цим робити. Одні вправи не допомагали, тож почала кожного ранку від Чистого Четверга до вже холодної осені купатися в озері, що розташоване зовсім недалеко від її дому в Дубровиці. Цю ідею їй підкинула подруга, з якою вони й започаткували такі любительські купання. Хвороба пом’якшила свої обійми, зміцнів імунітет. Жінка каже, що не знає, що було б якби одного дня не прийняла таке рішення.
Серед захоплень Алли Корень і, як би це не дивно звучало, ремонт. Вона щороку його влаштовує, як не у своїй квартирі, так у батьківській хаті. Для цього їй не потрібні захмарні суми і нереально круті матеріали. Вона і з кусочків різних шпалер творить таке, що і супердизайнерам не під силу. Розкусивши такий бік її творчої натури, рідні та друзі тепер постійно запрошують стати організатором їх ремонтів. Бо якщо жінка береться за справу, то вона в неї довго не залежується. Їй вистачає і дня, щоб самій без будь-якої допомоги обклеїти кімнату. Тож те, що інші ненавидять, їй дуже навіть до смаку.
Сьогодні вона працює митним брокером на фірмі «Астра-Захід». Оформлювати машини доводиться в Сарнах, бо митного посту «Дубровиця» вже немає. У період чекання, доки приймуть її декларацію, Алла Іванівна, як і колись, в’яже. Вона навіть телевізор дивиться не випускаючи з рук своїх виробів. У неї таке ж добре серце, як і в її бабусі та матері, така ж нестримна, як її дідусь та батько. Ще зроду-віку нікому не відмовила в допомозі, навіть тим, людям, які неодноразово її підводили й ображали. Втілила в життя мрії своїх доньок, завжди була для них найнадійнішим плечем. Мила, товариська і кмітлива, як справжня пташка, якою її назвали.
Василина ГАВРИЛЬЧИК.

Схожі матеріали

Прохолодний березневий вітерець хвилею прокотився поліською землею, і до Поліни Онанко завтра завітає славне 85-річчя. Домівка наповниться...
Кажуть, поганий учитель подає учням готову істину, а хороший - вчить, як її знайти. Саме творчий пошук істини, розвиток мислення та відкриття для...
- так кажуть про церковного старосту й художника Василя Щевича Найцікавіше те, що здібний нині художник й іконописець у дитинстві мріяв стати…...
Заклопотані повсякденністю, рідко замислюємось над справжньою сутністю буття, не знаходимо часу, щоб подумати про душу. Але ж справжній підмурівок...
Роман НАБУХОТНИЙ у царині юриспруденції – не новачок. З 1999 року працює в юридичному відділі апарату райдержадміністрації, нині - провідний...