Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
85 років для чоловіка – багато чи мало? Для Володимира ТИВОНЧУКА, який майже чверть століття очолював колективне господарство імені Кірова, - частина його життя.
Приїхав у Любиковичі 31 грудня 1968 року й готовий був повернутись у Степань, на свою маленьку батьківщину пішки, аби йому хто дозволив. Але не пішов, а любиковичани вже давно вважають своїм. І мають на те вагомі причини. За час його керування хазяйство піднялось на найвищий щабель розвитку. Тож не тільки дорослі, а й діти шанують Володимира Тивончука.
Хто бував у населеному пункті й хоч трохи цікавиться сільським господарством, пам’ятає, які там ґрунти. Врожаї зернових збирали в той час по 9-11 центнерів із гектара (зросли за його головування до 33 ц/га). Третина осель стояли накриті соломою. Про квітучі сади годі було й мову вести. Тепер, мабуть, немає подвір’я, яке б весною не заполонили пахощі фруктових дерев. Тоді новопризначений господар придбав 500 саджанців і по 2 роздав бажаючим безкоштовно, аби посадили вздовж дороги. А почав Володимир Григорович із підбору кадрів, яких катастрофічно не вистачало. Скажімо, до послуг 10 трактористів було 27 тракторів. Із кожним спеціалістом вів перемовини особисто, знаходив потрібні слова й переконував змінити місце роботи в райцентрі на колгосп. У результаті лише трактористів стало 40.
Серед тих, кого переманили, був і Володимир Котисько, який працював на ЗАТ «Сарненський РМЗ». Чесно кажучи, боявся, а може, й не зовсім вірив у те, що чув. А згодом жодного разу не пошкодував, що вчинив саме так. Почавши з посади інженера з техніки безпеки й голови профспілкового комітету, через 20 років на пенсію пішов головним інженером. Здобув освіту в Мирогощанському радгоспі–технікумі (нині аграрний коледж). До слова, господарство вивчило за свій рахунок, сплачуючи студентам стипендію, понад сто спеціалістів усіх професій і фахів. Про Володимира Тивончука говорить найкращі слова: компетентний, справедливий, вимогливий і хазяйновитий. Не обманював сам і не любив, щоб обдурювали його.
Порядні, віддані справі люди й хороші організатори - головний агроном Леонід Лисюк і зоотехнік Микола Супрунець, були поруч, допомагали піднімати з руїн розвалене господарство. Є про що згадати й майстру–будівельнику Миколі Опальку, який майже 40 років разом зі своїми трудівниками зводили один за одним нові школу, Будинок культури, приміщення для утримання худоби, тракторну бригаду, автогараж. Звісно, з поміччю сарненських будівельних організацій. Пізніше в Любиковичах з’явились перший у районі ковбасний цех, олійниця (для виробництва олії), придбали й обладнання для консервного цеху, але не встиг його голова колгоспу встановити. А де ж брали гроші, аби все це будувати, запитаєте ви? Як розповіла бухгалтер Марія Калюш, за рахунок вільних коштів господарства. При цьому обходились без позики. Лише за школу з часом повернули 50% вартості.
За власні фінанси виготовили також проектно–кошторисну документацію для проведення по селу водо- і газопроводів. До цього часу вдячні Володимиру Григоровичу мешканці двох 4-квартирних будинків і понад 20 житлових одноквартирних (не лише в Любиковичах, а й у Мар’янівці, Білятичах). У безоплатне користування їх передавали й дітям–сиротам.
Сільський голова Григорій Мацкевич також тішиться позитивними змінами в населеному пункті, часто приходить за порадою до Володимира Тивончука. З ностальгією згадує про панацею від багатьох недуг –дві лазні, три дитячих садочки на території ради, у двох із яких організували навчання школярів, а ще пасіку. Майже 130 бджолиних сімей у середньому давали понад 3 тонни меду. Були роки, коли викачували й по 5 тонн корисного продукту. Вулики стояли в урочищі Орли, повідав Григорій Васильович.
Коли голова колгоспу пішов на пенсію, повний сил, енергії та нових ідей, вирішив зайнятись бджільництвом у власній господі. Ґазда почав із 2 сімей і 2 вуликів, і сформував 24. Дехто каже, що саме ці комахи–трудівниці дають йому енергію та наснагу, називають їх секретом довголіття та міцного здоров’я. Думаю, окрім цього є ще здоровий спосіб життя, який сповідує чоловік, загартування. Скажімо, до 80 років він обливався холодною водою, обтирався снігом.
Разом із дружиною Іриною Сергіївною завжди раді гостям. Для Володимира Григоровича кожна подія відбувалася ніби вчора. Часто навіюються спогади. Пам’ятає, що за 2 роки відродив Маслопущу. Як засівали поля, й уже не 600 кілограмів, а 3 тонни 200 кг зерна з гектара засипали в колгоспні засіки. Недарма нагородили орденом «Знак пошани». Людям же дав по 1 кг хліба на кожен зароблений карбованець. Бригади працівників господарства заготовляли солому на Рівненщині, в Миколаєві. Побудовані польдерні системи (осушення з машинним водовідведенням) дозволили мати й буряки, і сіно. Сіяли 180 га льону, садили 240 га картоплі. Директори льонозаводів приїжджали навіть із Росії, своїм транспортом вивозили тресту. Були дві великі теплиці, в яких вирощували огірки й помідори. Прибутки дозволяли виплачувати заробітну плату працюючим двічі на місяць.
Володимир Тивончук любить дивитись телевізійні новини, не припиняє читати газети, де обговорюють перспективи розвитку сільського господарства країни. Розмірковує про землю, яку, думає, продавати, не варто, адже це безцінний капітал, що при розумному користуванні зможе підтримувати добробут родини впродовж багатьох поколінь. Якщо все-таки вирішили збути її, застерігає не поспішати, а спочатку провести розрахунки, створити прозорі механізми її реалізації (як, кому й за скільки). Болить Володимиру Григоровичу серце за село та селянина, несправедливу ціну на молоко, вигодувану худобу. В колгоспі імені Кірова тоді утримували 3600 голів ВРХ, у т.ч. 1 тис. корів, 700 овець, 350 свиней. А щороку здавали по 380 бичків вагою понад 400 кг!
Слухає родина свого господаря й погоджується з ним. Адже його правда. Доля посилала сім’ї різні випробування. З дружиною Іриною Сергіївною вже 34 роки разом. Розуміють один одного з півслова, підтримують у радості та горі. Троє дітей залишилось (донька померла). Дев’ятеро внуків і правнучка тішать серця подружжя. Відкриті обличчя, очі випромінюють доброту, а мозолясті руки сільських трударів продовжують працювати.
Завтра Володимиру Тивончуку виповнюється 85. Тож сердечно вітаємо з ювілеєм, зичимо міцного здоров’я, добра, невичерпної енергії та оптимізму на многії і благії літа. З роси Вам і води, ювіляре!
Марія КУЗЬМИЧ.