Має в серці те, що не згасає…

Життя… Кожен день його стелиться не завжди рівно. Трапляється сповнений непередбачуваних ситуацій, з яких, здається, вийти ой як нелегко. Особливо немічним стареньким, яких уже не гріє призахідне сонечко. А коли додати, що старість прийшла, а поруч – жодної живої душі, боляче удвічі.

Та самотнім Сарненщини прагнуть повсякчас полегшувати будні й свята невтомні працівники районної організації Товариства Червоного Хреста. Співчуття, співпереживання, співучасть… У цих словах сконцентрована суть його діяльності. І спрямовує на це своїх підлеглих ось уже майже два десятиріччя небайдужа до людських доль, мудра, врівноважена оптимістка Любов АВРАМЧУК.
Якось поцікавилась у неї, чи важко працювати в складних умовах сьогодення? Посміхнулась і, як завжди, обнадійливо мовила: «Скажу відверто: працювати нині, а точніше керувати, нелегко. Багато чого в державі не на користь Червоного Хреста. Ринкова економіка настільки змінила життя, запити, потреби, можливості, що бажаючих зрозуміти нас, червонохрестівців, працювати з оптимізмом знайдеться мало. Районна організація ТЧХ – громадська, добровільна, живемо за рахунок благодійних внесків. Зібрати їх, повірте, подеколи, здається, не вистачить ні сил, ні нервів. Але йдемо, просимо, переконуємо…».
Бути хорошим керівником (саме такою і зарекомендувала себе за два десятки літ Любов Володимирівна поміж колег в Україні) та милою, чарівною водночас – далеко не просто. Та вона зуміла, бо плекає в серці те, що не згасає, - любов. Напевно, ще її ім’я, яким нарекла матуся, допомагає. І люди, з якими звела доля, розуміють її, як кажуть, з півслова. І свій черговий ювілей Любов Володимирівна зустрічає в розквіті сил, не зупиняючись перед складнощами, не сповільнюючи темпів. Так і має бути! Ювілярка в цьому переконана. Недарма її плідна праця, старанність, ініціативність й оптимізм відзначені численними нагородами, подяками, грамотами не лише місцевої влади, облдержадміністрації й облради, а на рівні держави – грамоти Міністерства охорони здоров’я, подяка Кабінету Міністрів України за значний особистий внесок у реалізацію Міжнародної Чорнобильської програми, медаль «За працю та звитягу» з рук Президента, найвища нагорода Червоного Хреста – нагрудний знак «Почесна відзнака Товариства Червоного Хреста України». Декілька років поспіль Любов Аврамчук обирають головою ради голів міських і районних організацій Товариства Червоного Хреста України. До її голосу прислухаються в Києві. Вона - член президії Товариства Червоного Хреста України.
Зізналась, що така висока оцінка діяльності – це не її власна заслуга, а колективна. І вона ще з більшою відповідальністю трудиться щодня, спрямовуючи зусилля підлеглих на виконання найпочеснішої та найблагороднішої місії в житті кожного працівника в білому халаті – дарувати людям любов, тепло, продовжувати світлі дні на нелегкому життєвому шляху.
Її душевна щедрість, доброта, готовність завжди прийти на допомогу немічному підкорюють кожного. Вона – чудова наставниця молодого поповнення невеличкої, але такої невтомної та трудолюбивої родини. Про це з теплотою говорять і вже ветерани Тетяна Бородавко, Світлана Жуковська, і, так би мовити, вчорашні випускниці медучилища Марія Жук, сестри Тетяна й Альона Голуби, Марина Білотіл, які працюють пліч-о-пліч із нею сьогодні.
Любов Володимирівна ділиться сокровенними азами спілкування з особливим контингентом підопічних, наголошуючи на тому, що людей похилого віку треба сприймати такими, якими вони є. Це як малі діти, можливо, й складніше, бо старість – особливий період у житті, не варто дратуватися, коли бувають надто довірливими, прискіпливими, замкнутими, роздратованими, підозрілими. Усе це зумовлене незворотними віковими змінами психіки, нервової системи. А деякі старенькі й не люблять, щоб ними «керували», а дехто роками прикутий до ліжка… Цих «а» стільки в буднях червонохрестівців, що на сотню патронажних медсестер вистачить. Під керівництвом Любові Володимирівни всі справляються з ними на «відмінно». Цілком закономірно, що ця цілеспрямована трудова сім’я декілька десятиріч упевнено утримує призові місця в рейтингу серед колег Рівненщини. Вдало співпрацює з місцевою владою, районними територіальним центром соціального обслуговування і ветеранською організацією, відділом охорони здоров’я РДА, лікувальними та загальноосвітніми закладами, педколеджем, ліцеєм «Лідер», аграрним ліцеєм, регіональним часописом «Сарненські новини». До речі, упродовж півтора десятка років тримають пальму першості з висвітлення черовнохресного руху в ЗМІ. Розуміють, що тільки спільними зусиллями можна досягти результативності у вирішенні соціально-захисних проблем.
Безумовно, зміни в державі вносять певні корективи в роботу червонохрестівців, а районна організація залишається своєрідним острівцем милосердя та надії для самотніх немічних. Якщо соцпрацівники виконують чорнову роботу вдома, то патронажним медсестрам, окрім конкретного надання медичної допомоги, забезпечення продуктами харчування, одягом, подеколи доводиться виписувати у лікаря медикаменти, проконсультувати відповідно, приготувати їжу, вислухати… Отож і не рахуються з власним часом – запити підопічних на першому місці.
А ще встигають брати участь і підготувати благодійні акції, працювати з волонтерами, готувати змагання шкільних санпостів тощо. Одно слово, широке коло діяльності охоплюють червонохрестівці Сарненщини, вірні своєму благородному покликанню. З метою пожвавлення червонохресного руху систематично готують звернення до громадськості, трудових колективів різної власності, релігійних конфесій, меценатів із проханням зробити і свій внесок у полегшення життя обділених долею людей. Саме Любов Володимирівна виступає ініціатором багатьох заходів, виносячи свої пропозиції на засідання президії РО зі службами соціального захисту й медичного обслуговування району. Затверджені плани дають поштовх продовжувати пошук можливостей поліпшення охорони здоров’я й надання допомоги одиноким людям похилого віку.
Надійними помічниками червонохрестівців зарекомендували себе головний лікар КЗ «Сарненська райлікарня» Ярослав Романюк, його заступники Степан Мартинович, Богдан Дойчук, лікарі Ганна Романюк, Марія Юрчик, Галина Літвінчук, Людмила Шах.
Невгамовний характер керівника, її професіоналізм – запорука плодотворної діяльності колективу, який не стоїть на місці, а впевнено долає рифи сьогодення до поставленої мети: допомогти зберегти співвітчизникам здоров’я, продовжити їм життя.
Любов Аврамчук ніколи не ремствує на долю, труднощі. І нині, коли всім нелегко, своєю поведінкою, ставленням до роботи, колег, стареньких підопічних ніби зігріває всіх тією безмежною добротою, теплом і любов’ю, що спонукають по-новому дивитися на сьогоднішній складний час. Цьому, як зізналась, навчила мама – потомственний дитячий лікар, яка, на жаль, відійшла за межу вічності. З неньки, певно, все й почалося. Буваючи з нею на викликах, чергуваннях у лікарні, де працювала, скільки всього перебачила, що перейнялася серцем і душею вже тоді, з дитинства. Вчилася сама підтримувати маленьких пацієнтів, а як підросла, зачиталася маминими книжками. Отож після школи й стала студенткою Одеського медучилища. Вчилася легко, адже в підмозі були навички маминої практики. Була душею студентського колективу. Мабуть, і далі простелилася б стежка до вищого медичного навчального закладу, та зустріла військового – і побралися. Непередбачувані шляхи, слава Богу, завернули з Угорщини назад на Батьківщину. У родині Аврамчуків підростали Руслан з Вікусею. І коли доля закинула главу сім’ї Василя Павловича на Полісся, всім дуже тут сподобалося, особливо Любові. До всього, й робота за фахом знайшлася. Спершу в Страшевському тубдиспансері, а потім - у РО ТЧХ…
Нині особливо нелегко. Тривожать наслідки Чорнобильської катастрофи. Оздоровлення дітей у районній організацій - на першому місці. Саме тоді й додалося проблем, адже територія карю радіаційно забруднена. А здоров’я дітей – нашої майбутньої опори та надії - під загрозою. Невдовзі запрацювала пересувна діагностична лабораторія Товариства Червоного Хреста, спеціалісти якої регулярно, за графіком, виїжджають у північні райони області й обстежують стан здоров’я населення, особливо уважно підростаючої юні. І як боляче, коли щороку результати все невтішніші, збільшується кількість хворих. Скільки ж то клопоту - відправити на лікування, оздоровлення. Але червонохрестівці справляються. Сама Любов Володимирівна супроводжувала групу влітку в Словенію.
Про Любов Аврамчук і її колег можна розповідати й розповідати, бо їх благородна місія воістину свята й необхідна. От що значить мати в серці незгасний вогонь любові до людей, життя. Безперечно, цією чеснотою по вінця наповнена душа Любові Володимирівни.
Раїса БРИЧКОВА