Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Щастя Миколи та Надії ВАСИЛЕВИЧІВ із селища Клесів поруч із ними щодня. І ім’я в нього – діти: 11 синів і донечок.
Будинок, де живе ця сім’я, і присадибна ділянка біля нього схожі на справжнісінький оазис краси з мініатюрою монархічного палацу, в якому все облаштовано в сучасному стилі, охайно й просторо, а головне - тут лунає Слово Господнє. Батьки та діти є парафіянами церкви християн віри Євангельської. Співають у хорі, що діє з дня заснування при Будинку молитви, весь час беруть активну участь у культурно-масових заходах, організованих християнськими організаціями. Незвичайна родина. 7 діток грають на музичних інструментах, мама за покликом серця - дизайнер, захоплюється квітами, а тато – приватний підприємець. Під його керівництвом успішно працює цех із випічки хлібобулочних виробів, де трудиться й дружина, а справою його життя є обробка деревини та будівництво житлових будинків із лісоматеріалів. Одно слово, сім’я працелюбів і талантів.
Діти – це не просто щастя, це найбільший скарб із усіх, що є на землі. Жодні розкоші світу не замінять ніжних обіймів донечки та сина, їх щире «мамо, я тебе люблю» та звичайне «дякую» за сніданок чи подарунок. У дітях ми продовжуємося. І дуже правильно підкреслив один мудрець, сказавши: «Не виховуйте дітей, виховуйте себе, бо ваші діти завжди будуть схожими на вас». Надзвичайно велика мудрість криється в словах іще одного мислителя: «Перші сім років дитину треба любити, другі сім років її потрібно виховувати, треті сім років - бути їй найкращим другом, а потім відпустити її й молитися, щоб у неї все було добре». Здавалося б, слова, а скільки в них цінного.
Безумовно, оселя, в якій лунає галасливий щебет золотоволосої дітвори, не буде самотньою й через роки. А якщо діточок, як пташенят у гнізді, то й поготів. Адже сюди приходитимуть вони, онуки, а якщо Господь благословить на довге життя, то й правнуки. Не бідніє дитячим співом домівка Василевичів, хоч і не зогледілись, як виросли сини й дочки, онуки вже радують. Просторий будинок вмістить усіх. Здається, господарі наперед передбачили, що їх сім’я буде багатодітною. Дім звели великий, сьогодні він, мов храм дитячої посмішки, таланту й щастя. Усі тут здібні, співають, грають на музичних інструментах, захоплюються рукоділлям. Троє старших: Ольга, Ірина, Сергій - мають власні родини.
Нам вдалося поспілкуватися з середньою Тетяною, яка має палку любов до музики. Дівчина закінчила Біблійний інститут, нині навчається в ЄГС на магістра. До речі, саме в інституті навчилася грати на піаніно й на гітарі. Головне, як каже сьогодні, мати бажання, тоді все до снаги. Вона не ходила на спеціальні заняття до викладачів. Для неї репетитором був її друг студент, який показав потрібні акорди. І відтоді прикипіла душею до музики. Окрім того, що грає на музичних інструментах, співає, адже володіє дуже гарним тембром, завжди бере участь у святкових заходах християнського напрямку. І нам у подарунок виконала під акорди піаніно християнську композицію. І так, що аж у душі защеміло. Також свого часу активно збирала купюри інших держав, допоки колекцію, в якій уже було понад 30 експонатів, викрали. Але не шкодує. Кажуть, у таких випадках треба говорити: «Спасибі, Боже, що грішми забираєш».
Варто зазначити, що майже кожна дитина в цій сім’ї грає на музичному інструменті. Хтось досконало, інші тільки навчаються. І що найголовніше, майже всі музиканти-самоучки. Шукають у житті свою пристань, сміливо, бо надіються на Господа. Ірина закінчила Європейський університет за фахом банківська справа. Олександр уже давно на власних хлібах - завідує приватною станцією техобслуговування, Сергій - будівельник, Микола – механік, також навчає дітей у недільній школі, що при Будинку молитви, Настя мріє підкорювати ресторанний бізнес, навчається в Києві на технолога, Владислав, Людмила, Вікторія, Адріана – школярі. До речі, Вікторія нещодавно захопилась бісероплетінням, продемонструвала нам перший свій виріб – дерево, хоч і не зовсім майстерно, але виконане з душею. Людмила співає в церковному хорі.
Мабуть, перше, що одразу кинулося в очі, коли зайшли на подвір’я Василевичів, – це розміїття квітів, якими буквально встелені клумби. Розкішні троянди та сульфінії, пеларгонії ваблять зір і дарують хороший настрій усім, хто завітає до них у гості. Не просто господа, а куточок раю на землі. Не намилуєшся тут красою як на вулиці, так і в оселі. А залюблена найбільше в прекрасне господиня Надія Олександрівна. Вона - мама, дружина, кухар, рукодільниця, дизайнер. Так-так, не помилилась. Адже ремонт, усі експозиції, які прикрашають сьогодні їх просторий будинок, втілили в життя з її уяви, фантазій. І, без сумніву, скажу, що жінка ця не просто творча особистість, а є знахідкою для дизайнерських організацій. Бо талант її вартий усезагальної уваги, і його можна побачити в її оселі. А щодо тата, то він – опора всієї родини. З ініціативи друзів відкрив у Клесові хлібопекарню, в якій випікають різноманітні хлібобулочні вироби, працюють тут 12 найманих осіб. А забезпечують продукцією Сарненський, Рокитнівський і Дубровицький райони. Крім того, уже 15 років займається деревообробкою, будує різноформатні дерев’яні будинки на замовлення та під реалізацію.
Здавалося б, звичайна сім’я. Та унікальна тим, що тут дуже цінують прекрасне. І знаходять його в простих речах: музиці, квітах, християнських бесідах. Приємно почути, коли юнка славить Бога, коли жінка у своїх майже 50 років захоплюється квітами, творить неповторні речі власними руками, коли чоловік і його дружина, які благословили на життя 11 діток, зуміли подарувати їм щасливе дитинство, дали путівку в майбутнє. Хоч би що мені сьогодні говорили про відносини батьків і дітей, маю власну думку: тато й мама - це ті ангели для дітвори, які ведуть її світом дитинства, прищеплюючи своїй малечі те, чим наповнені їх душі. В усьому і завжди дитина бере приклад з батьків. Маємо про це пам’ятати. А щодо Миколи та Надії Василевичів, то про них можна сказати тільки хороше. Побільше б таких людей і, зрештою, батьків. Упевнена, у світі було б менше зла, а більше доброти, любові, щедрості й звичайної людяності.