Back to top

Півстоліття – одному підприємству

Кар’єр. БелАЗи, як жуки,
Гудуть. Везуть гірничу масу.
Шум і пилюка навкруги.
І серпанком в’ється траса… (із авторського вірша «В трудовому ритмі»).

Саме в таких обставинах пробігло майже 50 років знатного водія БелАЗа Слави АНДРОЩУКА. Заміткою про нього продовжу розповіді про незвичайних людей, які мешкають поруч, під рубрикою «Видатні земляки». Починаючи з квітня ц.р., запропонував газеті низку публікацій про знаних осіб Сарненщини.
Отже, Слава Андрощук. Народився на Вінниччині в сім’ї колгоспника. Після закінчення школи поступив у ПТУ, яке успішно закінчив, ставши, як тоді казали, механізатором широкого профілю. Працював у колгоспі комбайнером. І так би сільський хлопчина й продовжував механізаторську діяльність, та доля вирішила по-своєму. Коли прийшов час віддати громадянський обов’язок у лавах Радянської армії, потрапив на службу на Рівненщину - в смт. Клесів, на 472 комбінат нерудних копалин Міністерства оборони СРСР.
Тоді очолював його полковник, начальниками цехів були офіцери, головним інженером – підполковник, завідуючими відділами - майори та капітани, а на робітничих місцях працювали солдати строкової служби. Спочатку Слава був дробарником. Потім його перевели в автотранспортний цех - транспортував гірничу масу з кар’єра на щебзавод. Працювати довелося на МАЗах, КамАЗах, пізніше й до кінця трудової діяльності – водієм автосамоскида БелАЗ.
Із перших армійських днів зарекомендував себе старанним, дисциплінованим, ініціативним солдатом, а згодом - робітником. Робочий день (зміну) організовував так, щоб ніщо в процесі праці не змогло його вибити з колії: автомобіль кваліфіковано готував до роботи, оглядав після неї, ніколи не рахувався з часом, вміло та передбачливо обслуговував, до тонкощів опанувавши професію водія.
Ніхто з його колег не зміг зрівнятися із Славою Андрощуком. А він, у свою чергу, щедро ділився власними знаннями та практичними навичками з іншими працівниками. Його працю, безперервний трудовий стаж можна назвати унікальним явищем, таке важко знайти на виробництві.
За родом діяльності в ті часи я працював начальником планово-економічного й відділу праці та зарплати, отож часто брав участь в атестації робочих місць. Згодом особисто розробляв рекомендації з організації того чи іншого робочого місця аж до впровадження міжнародних стандартів ISO-2000. Професій надважких й найнапруженіших на підприємстві було дві: машиніст екскаватора ЕКГ-5 і водій БелАЗа. Щоправда, машиністу екскаватора за штатним розписом передбачався помічник, а водієві вантажівки - ні. Тож знаний кермувальник потужного автомобіля був найзавантаженіший на виробництві. Та, попри це, Слава Кузьмович не змінив професії, а навпаки - відпрацював до пенсії й ще з десяток років після виходу на заслужений відпочинок!
Щодо особистого життя чоловіка, то відслуживши три роки в армії, демобілізувався, але залишився на Поліссі донині. Тут зустрів свою половинку, дружину Галину Вікторівну. Виростили й добре виховали двох діток: донечку Ларису та сина Віктора. Лариса працює лікарем, Віктор – спеціаліст із комп’ютерної техніки.
За віддану, продуктивну працю Слава Андрощук удостоєний відповідних почестей і винагород: три урядових відзнаки: орден Трудової Слави ІІІ ст., медалі «За доблесну працю на честь 100-річчя народження В.І. Леніна», «Ветеран праці», чотири рази присвоювали звання «Ударник комуністичної праці», тричі визнавали переможцем соціалістичних змагань із врученням нагрудного значка. Вісім разів(!) його портрет заносили на Дошку пошани підприємства, а також Клесівської селищної ради, а ще районну Дошку пошани. Багаторазово нагороджували цінними подарунками й грошовими преміями до визначних державних дат. Понад 40 разів оголошували подяку. Що й казати. Слава труду!
Також хочу повідати про таке. Слава Андрощук завжди з увагою ставився до свого здоров’я. Перед змінами, особливо нічними (а вони займали 50% усього трудового часу), добре відпочивав, висипався. Ніхто й ніколи не бачив його п’яним, бодай трохи захмелілим. Ретельно слідкував за публікаціями в пресі на теми здоров’я, про лікарські трави. Робив копії та зберігав їх.
Особливо його увагу привернули кремінь і калган. От, приміром, кремінь – мінерал, що траплявся серед гранітних покладів окремими жилами, чорного кольору (на відміну від інших його видів - сірий, смугасто-білий, кремовий та ін.). І саме чорному кременю фахівці надають перевагу за його ефективністю для здоров’я людини. Тепер про нього можна багато прочитати в Інтернеті. Так-от, під час загального обстеження працівників кар’єру на накопичення радіонуклідів кожен із нас мав певну дозу: від 1 до 6 тис. бекерелів. Особливо високою вона була в тих, хто тримав у господарствах корів і постійно вживав молоко, збирав та їв гриби. І що б ви думали, на велике здивування лікарів-рентгенологів, аналіз у Слави Андрощука не містив жодного радіонукліда, як у новонародженого. Пояснив це тим, що вживав тривалий час воду, настояну на кремені.
Серед лікарських рослин, у першу чергу, виділяє відомий калган. Ця рослина більш точно називається перстач прямостоячий. Відрізняється від інших його видів тим, що у квітки 4 пелюстки жовтого кольору – золотий хрест, а кореневища у вигляді горішка цілющі властивості. Він лікує все, як і женьшень. Але, на мою думку, наш калган ще кращий за заокеанський, бо не підвищує артеріальний тиск. До речі, 14 літ тому в «Урядовому кур’єрі» прочитав дві замітки щодо корисних властивостей його вживання. І виринули такі віршовані рядки:
Здоров’я та життєві сили
цей корінь вже кріпить віки.
Без нього в похід не ходили
ні чумаки, ні козаки…
Козаки його цінували й брали з собою нарівні зі зброєю та набоями, іншим спорядженням. По-особливому опікується Слава Кузьмович, навіть вирощує на своєму городі, амарантом. Це зілля зцілює при різних внутрішніх хворобах. Чоловік постійно його п’є, як чай: по гілочці амаранту й чорничнику, дещо іще (звіробій, безсмертник, малина й ін.).
На закінчення розповіді зроблю наголос на тому, що добре здоров’я працівника підприємства, жителів району й регіону, держави в цілому є важливою економічною складовою. Свого часу ми в Положення про 13 зарплату внесли такий пункт: робітнику, який жодного разу впродовж року не був на лікарняному, доплачувати до річної премії 25% зверху. Впевнений, це треба й зараз упроваджувати в наше повсякчасне життя та працю.
Також пропоную та закликаю читачів брати приклад із тих людей, які своїм життя-буттям заслуговують на належну пошану, як герой цієї оповіді Слава Андрощук.
Борис ПРУНЬ.

Новини: 

Схожі матеріали

Цими днями в білоруському Бобруйську проходив чемпіонат світу з гирьового спорту серед юніорів, на якому наша землячка, студентка Сарненського...
24 учасники зразкового аматорського хореографічного гурту "Журавка" міського будинку культури "Залізничник" нещодавно повернулися з ІІ Міжнародного...
Указом Президента України № 584/2008 від 26 червня 2008 року «Про відзначення державними нагородами України» за вагомий особистий внесок у розвиток...
В Острозі проходив обласний конкурс професійної майстерності фахівців управлінь праці та соціального захисту населення, задіяних у процесі...
- Приємно, що ви гідно представили Сарни, залишили найкращі враження в польських друзів з Нового Двору Гданського на міжнародному турнірі спортивних...