Back to top

Володимир Рибачок повернувся додому з війни

Автор фото Василь Сосюк.
У частині, де служив сарненець Володимир Рибачок, а зараз це 122 батальйон 81 окремої аеромобільної бригади, його вважають справжнім героєм України. Про цього мужнього воїна розказують ті, хто з ним служив і був у Донецькому аеропорту, люди, якими пишаються країна й народ, — безпосередні свідки його честі й доблесті, наші всенародні герої—кіборги. Скромний, урівноважений, сильний, вольовий. Адже з дитинства займався спортом, здобув звання кандидата в майстри спорту, тренувався у Володимира Царкова. На строкову службу потрапив у 76 Чернігівську гвардійську повітрянодесантну дивізію. Для синів: 19-літнього Тараса й Святослава, якому скоро виповниться 17 - батько завжди залишається зразком для наслідування. У Сарненському будинку дітей і молоді вони навчалися майстерності боротьби в Івана Жучені. Трохи більше тижня минуло, як Володимир Рибачок повернувся додому. Діти зранку ще спали. Найбільше зраділа й скучила за татусем 5-річна Злата, яка щохвилини запитувала: «Коли вже приїде мій тато?». Пригадує, як з полігону відправлялись із побратимами на схід країни. Навіть чоловіки тоді не могли стримати сліз, коли донечка з усіх своїх дитячих сил обійняла рученятами тата й не хотіла його відпускати. Захист Донецького аеропорту – це був не тільки перший досвід десантних військ із оборони такого великого інфраструктурного вузла в новітній українській історії, а й серйозна життєва школа щодо планування вогневого враження противника, а також керування вогнем. Оскільки захист майже повністю тримався на артилерії. Там бійці неодноразово мали справу з кадровими російськими військовими. Володимир Рибачок перебував на позиції, звідки прикривав життя солдатів, які трималися за його спиною. Був період, коли впродовж двох тижнів стояв туман. І тоді не можна було стріляти, бо кулі могли повернутися назад. І саме підтримка Володимира та його батальйону була суттєвою. Він заходив у Донецький аеропорт першим, прикривав від танків (до речі, 2 знищили), машин, піхоти. Бійці гасили кулеметні точки, не давали відкривати вогонь. Навіть сепаратистське телебачення розповідало, що зайшла спецгрупа, яка не дозволяє пройти вперед. Коли ж наші війська відійшли з аеропорту, вороги вирішили взяти кіборгів у кільце. Бій тривав упродовж дня й закінчився перемогою українських воїнів, які забрали вцілілу техніку. Наступного дня позбирали чужих поранених. Після цієї битви їх стали боятися, як самої смерті, розповідає Володимир. Захист аеропорту тримався на тісній взаємодії. Жодних конфліктів ні з представниками інших підрозділів, ні з добровольцями не виникало. За духовним і політичним значенням його оборона – це приклад мужності, стійкості й героїзму. Це свого роду, як уже встигли назвати, український «Сталінград». Бійці 122 батальйону 81 окремої аеромобільної бригади стояли на передовій, блокпостах із позивними, які знали тільки вони «Дракон», «Змій», «Черепаха»), прикривали своїх в Авдіївці, під Мар’їнкою, Горлівкою, Дзержинськом. Поверталися в частину брудні, не могли стиснути зуби через пісок. Коли ж прибуло нове поповнення, Володимира Рибачка призначили до них заступником командира. З-поміж інших чоловіка вирізняє вміння вислухати кожного, допомогти. Навіть після повернення Василя Гринника з госпіталю на передову, коли йому не було де спати, Володимир запропонував іти до нього в кімнату. Тепер обидва бійці вже вдома. Про Василя Гринника та його нагороди «Сарненські новини» писали. Володимир Рибачок за проявлені мужність і героїзм нагороджений медаллю 122 окремого аеромобільного батальйону, грамотою комбрига 81 окремої аеромобільної бригади. До Дня захисника України, що відзначатимемо цьогоріч 14 жовтня, боєць має отримати орден «За мужність» ІІІ ступеня. Також сержант Володимир Рибачок очікує нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту», яким нагороджений його побратим Василь Гринник. Що змінилося після повернення до мирного життя? Перша й найвідчутніша зміна сталася у свідомості воїнів. Нарешті всі зрозуміли, що армія потрібна. Зараз супротивник реальний, відбувається справжнє застосування Збройних сил і конкретними є бойові завдання, що вирішують на сході. Дуже важливо, щоб у кожній частині було «здорове ядро» з контрактників. Тоді всі питання вирішуються краще й навчати новачків набагато легше. Нам треба більше досвідчених бійців, кажуть. Однак, на жаль, поки з мобілізованих служити далі залишаються одиниці. Більшість, навіть отримавши неоціненний бойовий досвід, повертається додому. На їхнє місце приходять необстріляні, яких треба спочатку навчити, а потім вони так само звільняються. Не один раз, спілкуючись із бійцями-патріотами, задумувалась. Скажімо, в Афганістані не була війна нашої країни. Ми переживали за радянських воїнів, далеких мирних людей… Дуже важко бути об’єктивним, аби оцінити події, оскільки рано чи пізно стаєш на чийсь бік, і зазвичай, на той, що найбільше потерпає від воєнних дій. Але це не наша війна. Проходить якийсь певний час, і забуваємо про деякі факти. Тобто, вони не тривожать душу так, як історії бійців, які зараз воюють на сході України. Надзвичайно непросто переживати війну, коли вона відбувається у твоїй країні. Не якась далека, а Росії з Україною. Нехай навіть бачиш по телевізору, але це твої співгромадяни, українці, прості хлопці й звичайні дівчата, які гинуть, і ти просто не можеш абстрагуватись, стояти осторонь. Тому так тяжко. - Неправда, що на сході воюють лише «західняки», — каже Володимир Рибачок, — бореться вся Україна. Серед нас були хлопці з Луганська, Донецька. Всі хочемо жити, бо тільки дурний не боїться смерті. Але прагнемо до вільної та заможної держави. Марія КУЗЬМИЧ.
Новини: