Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Адже допомогла йому в цьому сарненка Іринка Охмак. Зрештою, про все по порядку.
Народився Сергій в одному з сіл Хмельниччини. Ріс жвавим, трудолюбивим, не за роками серйозний. Коли виповнилося дванадцять, помер тато. Тож матуся виховувала його зі старшими двома братами сама. Тому вони старалися в усьому їй допомагати. А в селі ж роботи невпрогорт. І Сергійко намагався скрізь підставляти, як кажуть, своє юне плече.
Закінчив школу. І треба ж було трапитися лихові: ненароком суха гілка черешні, на яку виліз, щоб спиляти сусідню, тріснула й хлопець упав. Травма виявилася надто складною місцеві лікарі робили все, що могли, але розвели руками. Відтоді життя юнака набуло нових непередбачуваних проблем. Відняло й паралізувало ноги. Навіть у Києві не порадували. Півроку лежав на животі, під руки загіпсований, наче кокон шовкопряда, не міг рухати навіть руками. «Не доведи Господи», - не раз ридала матуся, лебідкою сплескуючи спрацьованими долонями. А скільки ночей не доспала, ловлячи кожен синів погляд, що стрілою впирався в стелю білосніжної палати, розвіюючи німе мовчання-біль.
Півроку лежати на животі… З пластинами в спині… Знаменитий апарат Єлізарова ніби мав внести певні позитивні зрушення – погодився поставити. Йшов на все, аби знову стати на ноги. Так запрограмував юнак собі сам. Приловчився до цього апарата, витримуючи неймовірні непосильні навантаження на нижні кінцівки, спину, в якій під загальним наркозом «виживали» спеціальні пластини. Терпів усе це не місяць, не два, а півтора року. Уявити навіть важко.
Невдовзі симпатичного, чорнявого, помарнілого на обличчі юнака, але з палаючим невпокореним поглядом прийняли спеціалісти санаторію імені Бурденка, що в Криму. Сергій уперто продовжував боротьбу з хворобою. Терпляче переносив усе, що рекомендували лікарі. Сподіваючись, що доб’ється поставленої мети, ні на хвилину не втрачав надії. Оце сила волі!
Позаду одинадцять оперативних втручань… Що довелося витримати – знає тільки він один і лікарі, які дивувалися з терпіння та витривалості Сергія, й старалися допомогти. Та не все завжди вдається навіть маститим спеціалістам. Майже півметровий глибокий шрам на лівій нозі й досі нагадує про нестерпний біль і пекельне терпіння. Масажі, розробка - й невдовзі Сергій поворушив пальцями лівої ноги! Це була перемога! Хай маленька, але велика, довгождана надія. Це неабияк окрилило. А от із правою…
Сергій сидить на візку, під’їжджає до спеціального електротренажера. Ставить обидві ноги… радіє, що ліва, ось-ось, сподівається, поворухнеться. Права ж ніяк «не слухається».
- Шутак завжди починає тренування з спеціального тренажера, - приєднується до розмови тренер Петро Шепель, який ще не так давно сам так починав, тренуючись під керівництвом заслуженого тренера України Олександра Фесовця. - І молодчина, що так наполегливо воює з недугою, його бійцівський характер – показовий переконливий приклад для наших хлопців-новачків.
- Ось спробуйте, - Сергій запрошує доторкнутися і мені пальцями руки до чорненького місточка, що дивно так дзижчить. - Це чудовий апарат, який пожвавлює кровообіг у нижніх кінцівках це саме для мене…
І стільки радості й упевненості в його молодечому голосі стільки щирої відвертості, прагнення, що мимоволі, зачудовано, спостерігаю за кожним його порухом. Що не день, то нова для нього сходинка до самовдосконалення, яким нині Сергій задоволений. Ділиться сокровенним: рефлекси паралізованих ніг мало-помалу відновлюються:
- Я можу вже навіть підвестися з візка, і сподіваюсь невдовзі, що стану-таки на ноги!
А ще хлопець щасливо додає: «Невимовно вдячний долі, що зустрівся на життєвому шляху з Іринкою Охмак, до речі, так звати і мою маму. Це вона, Іринка )з любов’ю і теплотою весь час так її називає) вселила мені надію та впевненість, що буде все гаразд – дуже багато для мене значить її підтримка, тверда, як кажуть, рука.
Познайомився Сергій із сарненкою Іринкою в Криму, в згадуваному санаторії, куди дівчину привела також біда. Гойдалася на каруселі – і не зогледілася, як миттю пікірувала на землю. Ходила з ціпком. Мила така, незалежна, пригадує, - чим і привернула мою увагу. – Вона весь свій вільний час віддавала бісеру, завжди щось вимріювала з цього чудового матеріалу, і то такі оригінальні речі, що, побачивши це, повірте, закохався по вуха.
Покинув у рідному селі власноруч виготовлені бруси, штанги, якими займався для загартування організму, й помчав за дівчиною в Сарни. Вона ж піднесла несподіваний сюрприз: повідомила, що в місті працює фізкультурно-спортивний клуб «Повір у себе». Не тямлячи себе від радості, поспішив. Яким було здивування, коли його охоче зустріли, показали тренувальну залу, інвентар, познайомили зі спортсменами. Вибрав пауерліфтинг. Відтоді Сергій не мислить себе без тренувань, з нетерпінням чекає дні занять.
Заслужений тренер України Олександр Фесовець розробив програму й з тренером Петром Шепелем контролюють її виконання. Разом із головою ФСК Олександром Цицюрою щиро радіють спортивному поступу спортсмена. Весною в Дніпропетровську Сергій виконав норматив кандидата в майстри спорту з пауерліфтингу.
З гордістю розповідає він про своє теперішнє життя. Кохання, однодумці з ФСК стали дієвим стимулом реабілітації, а перші переможні кроки – міцним фундаментом у здійсненні наміченого. Сергій Шутак просто в захопленні що Олександр Фесовець, Олександр Цицюра, Петро Шепель, Гордій Геч стали надійними однодумцями, чудовими наставниками, які розуміють один одного, як мовиться, з півслова. А вдома – Іринка, берегиня молодої родини, якій виповнився рік. Того дня, коли познайомилися з Сергієм, він переймався, чим же її порадувати в цей святковий для них час. Так приємно було чути ці щирі роздуми Сергія Шутака, що розчулили до глибини душі. Повірила воістину бійцівський характер забезпечить здійснення поставленої мети. Бронзовий призер чемпіонату України 2015-го ще не раз підніметься на вищі сходинки спортивного п’єдесталу, відстоїть честь клубу.
Раїса БРИЧКОВА.