Опубліковано СН
Із дев’яти будинків нашого хутора найближче до станції Тутовичі була розташована хата Адама Губені, в якій мешкав із дружиною Кланею, моєю двоюрідною сестрою.
Працював чолов’яга обхідником залізничних колій і заробляв порівняно з іншими непогано. У роки Другої світової війни хуторяни від обстрілів як фашистів, так і радянських військ ховалися в нашому погребі. Так-от, Адам Губеня, живучи далеченько від нас, ліз до схованки по-пластунськи. Дуже чоловік боявся, що внаслідок бойових дій стане жертвою однієї з воюючих сторін, або ж, можливо, третьої сили… Добре зваживши ситуацію, все ж переїхав із родиною в Центральну Україну, а хату продав жителю Малих Цепцевич Василю Момотку.
Родина Момотків ось уже понад 50 літ проживає в будівлі. Місцина, де живе пан Василь, відрізняється від хутірських, перш за все, величчю, досі незайнятою іншими господарями. Спершу там мешкали поляки. Та внаслідок сталінської операції «Вісла», що запровадили зразу ж після закінчення Другої світової війни, поляків виселили на територію Польщі.
Але, як-то кажуть, з роками душа прагне хоч на трохи полинути на рідні колись землі. От і нещодавно діти колишніх поляків-господарів приїздили, щоб згадати минуле й пересвідчитися, що звідси починалась їх родинна історія. Там тоді були добротні сінокоси, трохи орної землі. Славна радянська меліорація й там попрацювала: луги осушили проритими через метрів зо 200 одна від одної канавами. Ця місцевість ще отримала від тутешніх жителів назву «Карти».
Сьогодні Василь Омелянович святкує 80-річчя, а виглядає моложаво. Любить пофілософствувати як, до речі, кожен хуторянин. Щирий патріот України, знає багато місцевих подій та їх учасників, які ввійшли в історію краю. Завжди тримав коня, любить добре потрудитись. Прекрасний сім’янин із дружиною Любов’ю Михайлівною два роки тому відзначили золоте весілля, з яким їх щиро вітали сини й донька з сім’ями, яких гідно виростили та виховали, дали відповідну освіту. Хоч батьки вже в поважному віці, а й досі допомагають дітям матеріально, підтримують морально.
З роками Василь Момоток із селянина став хуторянином. Його досвід притаманний й іншим вихідцям із сіл Цепцевичі, Тріскині, Ремчиці, Яринівка, Немовичі, Костянтинівка, Янівка, Довге, Тутовичі, хутора Копища й ін., які теж з часом успішно укорінилися та прилаштувалися в Чемерному.
Борис ПРУНЬ.