Опубліковано mazzy
Фото Василя СОСЮКА.
Коли побачив це дерево поблизу поліклініки вузлової лікарні, зрадів. І одразу завітав до головного лікаря, депутата обласної ради попередніх скликань Івана Усика, щоб подякувати за збереження зеленого друга-ветерана. Хоч дереву, звісно, боляче, воно ж - жива істота. І обов'язково буде хворіти, адже стільки ран на тілі, до того ж, нічим тоді ще не змащеними, хоча б масляною фарбою від сонця, вітру та дощу. Але, головне, його не зрізали під корінь, на дрова, не викинули, як непотріб, як це вчинили інші з багатьма-багатьма тополями, ялинами, вербами, березами, котрі садили наші діди-прадіди та батьки, облагороджуючи територію рідного міста. І подумалося: скільки ж іще зелених шат неповторної краси вдалося б зберегти, якби комунальники більше любили природу, якби не сліпо, а творчо, відповідально виконували команди щодо знешкодження небезпечних, аварійних дерев, що можуть під час буревію не тільки знищити себе під корінь, а й попсувати будівлі, комунікації, навіть стати вбивцями…
Бачив ще одне подібне дерево в місті. Отже, починаємо думати, бачимо ж, що через суцільне знищення старих насаджень Сарни лисіють, більше гуляє тепер вулицями пісок і пил, інший бруд, менше стало затінку, по суті, зникло багато потужних природних фабрик кисню для забрудненого смородом міста. За думками деяких сарненців, стоїмо на порозі екологічного лиха. Тож треба діяти.
Передусім, хочу попросити міського голову Леонтія Ніколайчука, щоб він зобов'язав комунальників спільно із співробітниками Міністерства надзвичайних ситуацій, екологічних та інших служб, можливо, лісгоспу, ретельно обстежити кожне аварійне дерево, скласти відповідний акт і дати свої пропозиції, які частини дерев усе ж можна сміливо залишити, які стволи зміцнити, підв'язати тросами, катонкою, зробити підпорки, які дупла заробити, чим іще допомогти дереву-ветерану. Щоб воно, по суті, омолодилося, збагатилося новими пагонами, перетворилося в привабливу зелену архітектурну форму, милувало й радувало око ще не одне п'ятиліття чи десятиріччя. А поруч маємо висадити молоді дерева, щоб, коли старі в природній спосіб зникнуть, була надійна заміна зеленої покрівлі.
У нас є немало раціоналізаторів і винахідників. Скажіть і ви своє слово щодо збереження старих насаджень. Гадаю, що й навіть сухостої можна було б частково, на метрів 3-5 залишити для майстрів різця… А ще подумаймо разом, як зробити 100-відсоткове приживання молодих дерев і кущів. Адже крім того, що в останні роки дуже мало садимо їх, хоч і оголошуємо різні толоки, у т.ч. президентські, вони здебільшого засихають, не вміємо правильно їх садити, робити ямки відповідного розміру, готувати грунт, використовувати органічні та мінеральні добрива, головне - доглядати потім.
Нині, знаю, є наказ не висаджувати тополь. Бо, пояснюють, дуже швидко вони ростуть і через декілька десятків років стають небезпечними. До того ж, від них багато сміття (листя), їх коренева система руйнує тротуари й асфальтове покриття, вітер під час цвітіння розносить тополиний пух, котрий є для багатьох алергеном. Але таке дійсно трапляється, коли комунальне підприємство, зокрема "Трудівник", ми самі не доглядаємо за цими деревами. Наші батьки, діди не лінувалися їх постійно підрізувати, не давали їм рости догори та вшир. І проблем не було. Мають такий досвід і "Трудівники". Залишається, отже, тільки витрачати кошти для щорічного підрізування крон. І роблять це восени та ранньої весни, коли ще немає великих обсягів робіт. Ось і виходить, що і в міжсезоння дають роботу своїм працівникам, не скорочують. Тож, не дерева винні, особливо тополі, а ми, люди, відповідно безвідповідальні служби, якщо опікуються тільки тполями на центральних вулицях.
Так давайте садити дерева за європейськими правилами та нормами й вимогами. Але ж не забуваймо і про власні традиції та сарненський, місцевий досвід. Можливо, хай і Європа в нас чомусь повчиться.
Дерева, парки та сквери, без сумніву, це - обличчя Сарн, його своєрідна візитка. Це місток між поколіннями сарненців, привітання від дідів-прадідів, батьків - онукам-правнукам і дітям. Не порушуймо сарненських традицій, змінюймо обличчя лисих, мало не пустельних молодих вулиць. Прикрашаймо свій край білопінними садами біля кожної оселі, червоними калинами та горобинами під вікнами одноповерхівок і багатоквартирних будинків. Давайте повернемо, де це можливо та виправдано, старим назвам вулиць їх дерева (не закликаю до перейменувань). Як для корінного жителя Сарн, чиїми вулицями ходили наприкінці ХІХ століття мої діди й бабусі, на початку ХХ віку батьки, а тепер, у ХХІ столітті ходять діти й онуки, було б надзвичайно приємно, якби хай неофіційно, але з'явилися чи відновилися в місті вулиці Вишневі, Яблуневі, Липові, Тополеві, Вербові, Грушеві, Калинові. А ще - Бузкові, Черемхові, Персикові, Черешневі, Сливові чи Горобинові, Каштанові, Акаційні, Ясенові, Березові, Абрикосові, Шовковичні (геть ці дерева зникають з карти міста) і т.д. Чому б ні?
Потрібен, отже, хороший організатор бажаючих прикрашати рідну землю. А ще в місті мають бути досвідчені спеціалісти з озеленення. Щодо організаторів, то в повний голос можуть заявити про себе трудові колективи й органи громадського самоврядування - вуличні, будинкові, квартальні та мікрорайонні комітети. На їх активізацію, повсюдне створення нових спрямує свою діяльність і новостворена громадська непідприємницька організація "Наше місто", президентом якої є депутат міської ради, керівник одноіменної депутатської групи в міськраді Валентин Цупріян. "Ожити" мають осередки Українського товариства природи, учнівські "зелені патрулі", екологічні гуртки та формування, симпатики й активісти всіх без винятку партій і громадських організацій, а не тільки зелених. Місто, його чисте повітря та краса мають об'єднати нас, спонукати творити добро. А не кликати на мітинги, організовувати збір підписів до Президента під тими відозвами, заявами та зверненнями, що не приносять суспільству злагоди, миру та порозуміння, а ще більше роз'єднують громадян єдиної України, породжують непорозуміння і навіть ворожнечу. Покінчили б з цим якнайшвидше. І хай би приклад подавали в цьому всеукраїнські вожді, великі можновладці та містечкові…
Георгій АЛЕКСАНДРОВИЧ,
депутат районної ради, член правління громадської організації "Наше місто".