Опубліковано Зоя Тимцунік
Автор фото Василь Сосюк.
У спортивному світі існує нагорода «За волю
до перемоги». Була б моя воля, започаткувала б відзнаку «За любов до життя» й
вручила б її людині незламної сили духу й разом з тим невиправного оптимізму –
Олексію Босому, екс-голові Костянтинівської сільради.
…У господі затишно й охайно, онуки Андрійко й
Настя не відходять від дідуся, який іскриться променистою доброзичливістю,
іскрометним гумором, незважаючи на удари долі.
- Родом я з Малого Вербчого, - охоче розповідає
Олексій Гаврилович, - життя складалося, як у всіх: школа, профтехучилище,
спеціальність тракториста-машиніста. А потім – комсомольська путівка, далекий
Казахстан, освоєння цілинних земель. Відтак, знову ж таки, як у всіх, - армія.
Служив у південній групі військ, в Угорщині, танкістом.
Повернувшись додому, працював у колгоспі ім.
Шевченка. Згодом багатообіцяючого молодика посилають на навчання у вищу
партійну школу, де здобував ще й спеціальність агронома. Потім довелося
попрацювати і головою колгоспу, і секретарем партійної організації, аж поки не
очолив Костянтинівську сільську раду, якою керував 18 років. А якщо додати ще
6, упродовж яких працював тут парторгом, то виходить, що з цією територіальною
громадою його пов’язує майже чверть століття. Певно, тому й відгукуються
односельці про нього з шанобливістю та теплотою.
Воно й не дивно, адже за роки головування
Олексія Босого в Орлівці виросла ошатна будівля початкової школи, що нині є
гордістю району. В Іванівці завдяки старанням голови звели магазин, приміщення
фельдшерсько-акушерського пункту, в якому передбачили квартиру для
медпрацівників, заасфальтували дорогу. У Костянтинівці ж розпочав благоустрій з
облаштування місця останнього спочинку: раніше тут не було кладовища і родичам
тих, хто покинув цей суєтний світ, доводилось везти їх у Сарни. А ще побудували
церкву. Нині Свято-Георгіївський храм збирає парафіян на молитву. Олексій Босий
подбав про те, щоб у місцевій школі збудувати їдальню, провести реконструкцію
ліній електропередач на території сільради. Розповідаючи про здобутки,
повсякчас наголошує, що робилося це разом з громадою, людьми і має служити їм.
…Дехто, опинившись сам на сам з труднощами,
починає скиглити й опускати руки. Їм би поспілкуватись із Олексієм Босим, який
не зважає на серйозні проблеми зі здоров’ям, а своїм оптимістичним баченням
світу заряджає навколишніх любов’ю до життя.