Сарненщина має ким гордитись

Минулого четверга в районному Будинку культури відбулись урочистості з нагоди підбиття підсумків громадсько-політичного рейтингу «Гордість Сарненщини»

, де вшанували громадян, які зробили значний вклад у громадсько-політичне, культурне, освітнє та духовне життя краю. Розпочинаючи захід, голова райдержадміністрації Анатолій Остапчук зазначив, що район багатий людьми, які достойні високих відзнак, а «Гордість Сарненщини» – найвища нагорода, бо щира й неупереджена, бо це визнання тих, з ким працюєш щодня. Відзначаючи значимість рейтингу, голова райради Микола Драганчук зауважив, що героїв краю повинен знати кожен. Далі привітали переможців у різних номінаціях, підкреслюючи їх вагомий вклад у розвиток сфери, в якій працюють, і району загалом. Відтак ведучі Наталія Чорна та Вадим Бублій розповіли про кожного номінанта, а на екрані демонстрували відеосюжети із коментарями колег, близьких людей.
Так, у номінації «Громадсько-політична діяльність» вітали голову міської ради ІV-V скликань Леонтія Ніколайчука. Дитинство Леонтія Сергійовича минуло в селі Люхча. У 1980 році закінчив Київський торгово-економічний інститут. Трудову діяльність розпочав оператором Сарненської нафтобази, а через певний проміжок часу очолив її. І вже на великому життєвому та виробничому досвіді базувалась наступна, найвизначніша сторінка трудової та суспільно-політичної діяльності. У 2002 жителі міста довірили йому очолити територіальну громаду. А в 2006 обрали вдруге на цю посаду. Разом з командою однодумців успішно втілювали в життя програми й плани соціально-економічного розвитку міста, удосконалювали роботу житлово-комунального господарства, систему соціального захисту населення, сприяли належному функціонуванню освіти, культури та інших галузей. Впроваджували чимало громадських ініціатив у напрямках молодіжних, спортивних, мистецьких об’єднань. Його кредо: «Стабільна економіка – це успішна соціальна політика». Тож сприяли нововведенням у сферах промислово-виробничій, обслуговування, торгівлі. Співпрацювала міська влада на засадах порозуміння із підприємцями, трудовими колективами підприємств, установ, організацій. Найголовніші критерії співпраці базували на покращанні екології, культурного, естетичного впорядкування рідного міста. У 2007 в міській раді затвердили Стратегічний план сталого розвитку міста Сарни, що став основою організації життєдіяльності райцентру та послідовних кроків влади в щоденній роботі.
Кваліфіковані кадри, географічне розташування створюють вигідні передумови для становлення міста, як осередку активної міжрегіональної та міжнародної взаємодії. Сарни мають багаторічний досвід добросусідських відносин з польськими гмінами Длуголенка Вроцлавського повіту та Новий Двір Гданський. А в успішному розвитку його велика заслуга саме Леонтія Ніколайчука.
«Добре там, де ми є…» - такий життєвий девіз видатного інженера-винахідника, директора приватного науково-виробничого підприємства «ФантоМаш» м. Сарни Анатолія Сінозацького, який став переможцем у номінації «Виробнича діяльність і підприємництво». Родом Анатолій Михайлович з Київщини, але життя його тісно пов'язане з Поліським краєм. Закінчивши гідромеліоративний інститут у Рівному, молодий інженер-механік два роки трудився геологом у столиці, потім головним інженером торфових заводів тресту «Укрзахідвугілля» на Львівщині. Відтак очолив будівельну дирекцію торфобрикетного заводу «Кремінне» у селищі Клесів. І з тих пір плідно трудиться на Сарненщині, як організатор виробництва й талановитий винахідник та раціоналізатор.
У 1985 році Анатолій Михайлович організував у Клесові будівництво приладобудівного заводу «Моноліт», де виготовляли спеціальне обладнання для човнів та атомоходів. Згодом винайшов і презентував ще одне ноу-хау – лінію з переробки костриці на плити, що є аналогом ДСП. Однак на Поліссі перестали сіяти льон, обладнання попиту не знайшло. Та ще й нині воно успішно працює на Воложинському льонозаводі під Мінськом.
У списку винаходів – машини з видобутку торфу, унікальний бур для геологів, циклонні високофорсовані печі, теплокамери для вирощування печериць у домашніх умовах, установки для переробки сміття, які дозволяють з тонни побутових відходів отримати 200-300 літрів штучної нафти та 1200 кубометрів газу. У Клесові пан Анатолій спроектував цех виробів зі шкіри, зокрема мисливського спорядження, яке користується особливим попитом у краї лісів і боліт. Заснував інженерно-винахідницьку фірму «ФантоМаш» (фантастичні машини). Крім образів з металу, неабияке задоволення приносить автору поетична творчість і захоплення скульптурою, а ще Анатолій Сінозацький переклав на українську мову сто рубаїв Омара Хайяма.
«Не чекайте вдячності на землі – вона прийде до вас на небесах», - ці слова отця Володимира, настоятеля Свято-Покровського храму міста Сарни, який здобув перемогу в номінації «Розвиток духовності», не залишають байдужими нікого, а назавжди поселяються в душах парафіян. Знайти дорогу до храму в сучасному світі нелегко. Отець Володимир, як безкорисливий поводир, простягає руку кожному, хто прагне йти вірним шляхом, допомагає мудрою порадою, розумним словом.
Зростав Володимир Басистий у селі Кричильськ у глибоковіруючій сім’ї. Закінчивши школу, поповнив лави захисників Вітчизни. І завжди пам’ятав напутні слова батька: «У житті поступай так, як велить твоє серце, як прагне того душа, твори добрі справи, за що обов’язково прийде нагорода від Всевишнього». Мабуть любов до Бога, щирість і доброта й привели Володимира до Київської духовної семінарії. У 1992 був рукопокладений у сан диякона, а невдовзі – у сан священика. Його направили в Свято-Покровську церкву м. Сарни, де служить і нині. Невтомна духовна діяльність та милосердя, працелюбність і самовідданість Божому слову – такі риси притаманні отцю Володимиру. Служінням Богу, молитвами він рятує кожну душу, яка переступає поріг храму й серцем торкається святого Слова. Саме за ініціативи отця Володимира докорінно оновили церкву - перебудували дзвіницю, зробили опалення, підвели воду, благоустроїли прилеглу територію, придбали багато церковного начиння, оновили розпис. За щире пасторське служіння церкві Христовій з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира священик удостоєний Хреста з прикрасами. Та найбільша його нагорода - безмежна довіра парафіян.
Праця й добрі справи прикрашають, звеличують людину. Таким довіряють, до них ідуть за порадою і допомогою. У Любиковичах і навколишніх селах Володимира Тивончука знають і поважають як умілого, дбайливого господаря, який своє життя присвятив селянській праці, забезпеченню добробуту багатьох людей, за що його вшанували в номінації «Сільськогосподарське виробництво».
Працелюбність і щирість були притаманні йому ще змалку. Родом зі Степаня. Тут пройшло дитинство, юність, настала зріла пора. Завжди був уважним до людей, умів вислухати, допомогти, порадити, тож односельці обрали його селищним головою. Однак працював на посаді не довго. Здобувши спеціальну освіту, Володимир Григорович перейшов на роботу в тодішній колгосп ім. Леніна, був заступником голови правління, пізніше секретарем партійної організації. А з 1969 по 1993 роки – очолював колгосп імені Кірова села Любиковичі.
- Господарство прийняв із великими проблемами, - згадує Володимир Тивончук, – надто бракувало спеціалістів. Урожайність зернових становила всього 9 центнерів з гектара. День і ніч перебував у клопотах. І результати добре організованої праці не забарилися. Колгосп почав працювати прибутково навіть у складні неврожайні роки. А секрет успіху багатогранний: досвід, творчий підхід, точний розрахунок, сміливість і рішучість. Завдяки здобуткам у господарстві успішно розвивалась і соціальна сфера населених пунктів сільської ради. За його кошти будували дитячі садки, лазні, заклади освіти та культури, магазини, споруджували дороги.
15 років минуло, як передав правління молодому наступнику, але й тепер дорослі та малі, побачивши його на вулиці, з повагою говорять: «Ось голова пішов!». Скромний будинок колишнього керівника не відрізняється від інших осель. Мало що вказує на те, що тут живе людина, яка керувала потужним, економічно-сильним господарством.
Дорога до Бога – це дорога до самого себе, до найтонших, найсокровенніших закутків своєї душі. «Люби ближнього, як самого себе», - ці слова з Біблії стали життєвим кредо Володимира Хомича, координатора братерства «Місія без кордонів», який здобув перемогу в номінації «Благодійна діяльність, соціальний захист». Народився в сім’ї колгоспника в селі Чудель. З дитинства батьки прищепили сину любов до праці, повагу до людей, співчуття до ближнього. І паростки батьківської науки дали свої врожаї. У 1993 році Володимир Пилипович закінчив факультет церковного богослужіння Рівненської духовної семінарії. Набуті знання допомогли утвердитись у світі як людині чесній, небайдужій до чужої біди, стати опорою для нужденних. У корпорації «Братерство без кордонів» спільно вирішують проблеми для одиноких, багатодітних, малозабезпечених родин краю. З ініціативи Володимира Пилиповича відкрили благодійну їдальню, на хвилях радіо «Полісся» щотижня виходить християнська радіопередача «Дорога до храму». Володимир Пилипович хороший сім’янин, найкращий тато для своїх одинадцяти синів і доньок. Людина, яку поважають і цінують.
Вище професійне училище № 22 м. Сарни є гордістю краю. Понад 20 років його очолює заслужений працівник освіти України, відмінник освіти України, викладач-методист Володимир Городнюк, який здобув перемогу в номінації «Освіта та наукова діяльність».
Заклад по праву вважають найкращим у Рівненській області, і в цьому велика заслуга саме Володимира Павловича. Він доклав багато зусиль, щоб училище отримало статус третього атестаційного та першого рівнів акредитації, що дало змогу ліцензувати та акредитувати його із спеціальностей будівництво та експлуатація споруд будівель, обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів. Гордістю Володимира Городнюка навчально-практичні будівельні центри з вивчення інноваційних, виробничих технологій за сприяння будівельних кампаній «Хенкель Баутехнік» та «Кнауф». Успішно розвивається тут навчально-практичний комплекс з підготовки кухарів, кондитерів, барменів. Всього в училищі навчається 1165 учнів за 20 професіями. Для реалізації поставлених завдань заклад має хорошу матеріально-технічну базу.
Багато хто здатний довго й красиво говорити про допомогу обездоленим і увагу до суспільних потреб. Іншим немає діла до чужих проблем. Та є люди, і навіть колективи, які, без зайвого галасу, здатні діяти в ім’я настанов Святого Письма. Мова йде про державне підприємство «Сарненське лісове господарство» та про його директора Сергія Белелю, який здобув перемогу в номінації «Меценатство та спонсорство».
Лісівничому колективу держава довірила господарювати в зелених шатах. І тільки продумане далекоглядне керівництво виробничим процесом, направлене на раціональне використання лісосировинних ресурсів, ефективне втілення нових технологій ведення лісового господарства, безперервне відновлення та якісне поліпшення лісового фонду, дозволяють досягати успіху, забезпечують достойну заробітну плату та соціальний захист працівників, а ще й можливості для спонсорства, меценатства і благодійності. У першу чергу не забувають про ветеранів галузі. Та крім того, тільки цьогоріч до Сергія Олександровича звернулись понад сто п’ятдесят осіб, жителі Сарненського та довколишніх районів, із проханнями про допомогу. А як важливо сприяти будівництву храмів, потребам медицини, дітей, багатодітних сімей, творчих об’єднань, спортивних закладів гуртків і секцій. Не менш значимо підтримати творчі ініціативи, щоб зазнавали розвитку усі благі починання, направлені на добро. Сарненщина вдячна колективу державного підприємства «Сарненське лісове господарство» за доброчинні справи, за меценатство та спонсорство. Жителі району пишаються тим, що сарненські лісівники удостоєні найвищих державних нагород, постійно ведуть першість у галузевих змаганнях і беруть активну участь у суспільному житті краю.
Що може зрівнятись з людським болем, коли затьмарюється світ, загострюються відчуття, коли шукаєш ту соломинку, за яку можна ухопитися, щоб вистояти, вибратися з лабіринтів хвороби на сонячну стежину життя. У такі хвилини звертаємось до лікарів, працівників найгуманнішої професії, які покликані бути охоронцями найвищого скарбу - здоров’я.
Ще в юності Катерина Синицька, номінантка в галузі «Охорона здоров’я», мріяла допомагати людям у важкі хвилини. І мрія її почала здійснюватись, коли стала студенткою Тернопільського державного медичного інституту, після закінчення якого, за направленням, приїхала працювати лікарем-фтизіатром у Страшевську протитуберкульозну лікарню. Довгий час завідувала поліклінікою цієї ж установи, а з лютого 2005 Катерина Ксаверівна працює на посаді лікаря–фтизіатра протитуберкульозного диспансерного відділення центральної районної поліклініки. Має І атестаційну категорію з фтизіатрії, стаж у медичній галузі – 44 роки. І кожен з них – це спасенні людські життя, перемога над болем і стражданнями пацієнтів.
У народі кажуть: «Дерево життя – це гілка, на якій ростуть три листочки. Перший – символ минулого, другий – сучасного, третій – майбутнього. Все навколишнє – це наслідки минулих днів, а в тому, що відбувається зараз – народжується майбутнє». І це майбутнє – наші діти, маленькі паростки, котрих ми, дорослі, маємо навчати добрих і мудрих якостей, які допоможуть їм віднайти себе, ствердитись і вибрати професію до душі. Володимир Пінчук – переможець у номінації «Спорт, пропаганда здорового способу життя» - народився в селищі Степань. Закінчив Мирогощанський аграрний коледж. Все життя захоплюється спортом, тому вже багато років працює тренером-викладачем з гирьового спорту дитячої юнацько-спортивної школи. Він один з кращих тренерів області 2006–2009 років. Упродовж двох десятиліть його вихованці посідають призові місця на Всеукраїнських і Міжнародних змаганнях. Ось і нещодавно на міжнародних змаганнях з гирьового спорту, що проходили у м. Харків, команда Володимира Сергійовича ввійшла в п’ятірку кращих.
Саме за його ініціативи в Степані впродовж чотирьох останніх років проходять обласні поєдинки з гирьового спорту. З радістю поспішають на тренування його вихованці. Володимир Пінчук завжди знайде підхід до кожної дитини. А віра тренера в її талант дає позитивні результати. І вже учні Володимира Сергійовича продовжують справу свого наставника, захищаючи спортивну честь району, області та України на світових змаганнях.
У номінації «Культура, творча діяльність» перемогу присвоїли Ніні Добровольській, керівнику зразкового аматорського фольклорно-етнографічного колективу «Криниченька» села Велике Вербче, який заснувала у 1989 році. З вуст сільських хранительок прадавніх пісень переписувала й вивчала з дітьми фольклорні народні мотиви, манеру їх виконання. Учасникам колективу передали в спадок і самобутній одяг з бабусиних скринь. Тож кожен виступ гурту насичений різнобарвністю самобутніх дійств, витончений колоритом місцевої говірки, збагачений старовинним вбранням. Старання вмілого керівника гідно оцінили: у 1995 році колектив отримав звання зразковий аматорський, що стало поштовхом для плідної праці. Ніна Добровольська є також керівником і шкільного хорового колективу та народного аматорського фольклорного етнографічного гурту «Криниця». Упродовж 20 років Ніна Миколаївна виховує в дітях любов до рідного краю, навчає народним традиціям уже п’яте покоління. У вересні минулого року в Національному палаці «Україна» їй присвоїли почесне звання заслужений працівник культури України.
Життя любить сильних, які у важкі хвилини долі не зламалися, не підкорились суворими випробуванням, а боролися, щоб вистояти й стати переможцями. Серед спортсменів з вадами зору - чемпіон України, Європи, багаторазовий призер чемпіонатів світу, майстер спорту Міжнародного класу з пауерліфтингу Роман Набухотний – переможець у номінації «Молодіжна політика».
У чемпіонаті світу з пауерліфтингу серед спортсменів з вадами зору в Майямі (штат Флорида США), з 54 спортсменів різних країн Романа визнали кращим у ваговій категорії до 75 кілограмів, за що отримав титул чемпіона світу з результатом 522 кілограми та чемпіона з жиму - 152 кілограми і тяги - 190 кілограмів.
У жовтні 2010 в місті Кахраманмараш (Туреччина) відбувся чемпіонат світу з пауерліфтингу та жиму лежачи серед спортсменів з вадами зору, в якому взяли участь 120 спортсменів із 19 країн світу. Тут Роман Набухотний здобув перемогу з жиму лежачи з результатом 167,5 кг, тим самим встановивши новий світовий рекорд. Крім того, посів друге місце в триборстві з результатом 615 кг. І завдячуючи рекордсменським перемогам у загальному заліку збірна команда України посіла третє місце, поступившись Росії та Ірану.
Зустріч з талановитими людьми окрилює, підносить над буденністю, наповнює життя високим змістом. І кожен, хто поспілкується з учнем 11 класу Любиковицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Петром Катериничем, переможцем у номінації «Відкриття року», відчує це. Творча уява, емоційність, відчуття краси світу й художнього слова – ось риси, притаманні юнаку. Володіння літературним словом – це Божий дар, помножений на велику працю. Як відзначив письменник Євген Шморгун, у сучасній літературі сходить велика зірка. Петро – цікавий співрозмовник, неординарна, всебічно розвинута особистість. Бажання пізнавати мову, вроджене чуття та набуте уважне ставлення до слова – це ті складові, що ведуть його до успіху. Проза талановитого юнака просякнута терпкими почуттями, де переплітаються радощі й біль людського життя.
Петро Катеринич – наймолодший член Національної спілки журналістів України, громадський кореспондент багатьох періодичних видань, володар стипендії Кабінету Міністрів України «За особливі досягнення молоді у вивченні української мови та літератури», переможець багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів, дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Православна моя Україна», володар гран-прі відкритого фестивалю власної дитячої поезії «Провесінь - 2010», автор трьох збірок: ліричних поезій «Ранок» (2007 рік), віршів для дітей «Черевички» (2008), казки, повісті «У країні білих дзвіночків» (2010). А цьогоріч йому вручили премію Кабінету Міністрів України в номінації «За особливі успіхи молоді в розбудові України» та нагородили нагрудним знаком і дипломом за підписом Прем’єр–Міністра України Миколи Азарова.
Усі переможці громадсько-політичного рейтингу «Гордість Сарненщини» отримали подарунки та пам’ятні статуетки. А учасники художньої самодіяльності подарували милозвучні пісні та веселі танці.
Марія КРАВЧУК.