Опубліковано Зоя Тимцунік
Автор фото Василь Сосюк.
«Крім шинку і старої каплиці, яка давно прийшла в непридатність, ніяких громадських споруд у селі немає.
Найбільш масовим місцем, куди найчастіше сходяться селяни, є кладовище. Але і воно дуже занехаяне. Болотний комар, який ходить тут хмарами, викликає захворювання лихорадкою. Гнилі болота, погана питна вода є розсадником скарлятини, дизентерії, тифу й інших заразних хвороб, від яких люд падає, як мухи. Розумово селяни малорозвинені, грамотних два-три: не вміючи читати, вони можуть розписатися. Про наявність у цих людей таких моральних високих почуттів, як любов, дружба, самопожертва, милосердя, і говорити не доводиться». Не дуже приваблива картина, правда? Так змальовує побут мешканців села священик Огофілакт Кошпанєвич у «Літописі села Карпилівка», який у 1895 році. подав архієпископу Волинсько-Варшавському. Тим часом жителі сучасної Карпилівки спростували песимістичний висновок, що їхнє село – край без майбутнього, у чому переконалися відвідувачі районної мистецької акції «Мистецтво одного села» за участю Карпилівського культурно-дозвіллєвого комплексу «Веселка», що відбулася минулої середи у виставковій залі Сарненського історико-етнографічного музею.
Перше, що впадає в очі, - картини карпилівських художників Василя Щевича, Івана Жилки, Володимира Сергійчука. У пейзажах, портретах відчувається розгониста рука неабияких майстрів. Пломеніють вишивки Марії Никончук, Оксани Степанець, Анастасії Ковалець, Надії Петрович, Віри Мартинюк, Віри Карпець, Людмили Данилицької, Наталії Макарицької. Ваблять погляд художня ковка Романа Степанця, різьба по дереву Григорія Горбатюка, Сергія Степанця, плетені з лози вироби Володимира Фесянова, барвистий одяг учасниць аматорського колективу КДК «Веселка».
Тетяна Юрцевіч, методист районного Будинку культури, привітала всіх зі святом і запросила до слова карпилівського сільського голову Ганну Карпець. Керівник сільської громади подякувала за гостинний прийом, зізналась, що й сама не підозрювала про таку кількість майстрів декоративно-вжиткового мистецтва серед односельців.
Про прихід весни нагадали юні учасники зразкового аматорського гурту «Оберіг», які виконали обрядодії закликання пташок із далекого краю, обдарували присутніх жайворонками (обрядовим хлібом), порадували веселими веснянками.
Заступник голови районної ради Валентин Цупріян повідав, що отримав справжнє задоволення, споглядаючи художні вироби карпилівських умільців, а це свідчить, що село розвивається, зберігає свою духовність.
Поки чуємо веснянки, ми - українці, додав Василь Стельмах, передаючи вітання від голови райдержадміністрації Анатолія Остапчука, й наголосив, що коли виступають аматори з Карпилівки, їх упізнають не лише в області, а й за її межами.
Світлана Усик, перший заступник міського голови, підкреслила, що Ганна Карпець тільки починає поступ на шляху сільського голови, але вже встигла згуртувати односельців, отож разом їм усе під силу, висловила сподівання на співпрацю й передала троянди від міського голови.
Відтак Тетяна Юрцевіч оголосила про нагородження відзнаками райдержадміністрації та районної ради Ганни Карпець, Валентини Малишевської, Галини Запорожченко, Володимира Фесянова, Василя Щевича, Людмили Пецькової, Романа Степанця.
Коли ж слово надали вчителю історії Карпилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Галині Запорожченко, стало зрозуміло: вона одержима своєю роботою, бо втримати в пам’яті стільки дат, подробиць з минулого може лише небайдужа людина, висококласний фахівець. Скажімо, дізнались, що Карпилівка – село нетрадиційне. Адже з самого початку заселення людьми берегів рік Горині та Случа поселення традиційно виникали саме біля лівих, які значно вищі. Карпилівка ж розташувалась на правому, за 22 кілометри від районного центру. Розповіла Галина Запорожченко й декілька легенд про цікаву назву населеного пункту. Побутує така бувальщина: в одного господаря було два сини, старший виїхав на заробітки, а молодшому, Карпу, батько виділив серед лісу землю, де той і став жити зі своєю сім’єю. Діти утворювали власні родини, відділяючись від батьків. Так з’явилось поселення на зразок населених пунктів Іванівка, Кузьмівка, Костянтинівка, Олексіївка, Федорівка, зафіксоване на карті Волинської губернії другої половини 17 століття. Також існує переказ про те, що в сиву давнину жили неподалік два Карпили, але не зналися: така, мовляв, лісова дрімучість була. За іншою версією, у случанській затоці водилися у величезній кількості здоровенні карпи (коропи), що й обумовило назву.
У 1853 році, продовжує знайомити з історією села Галина Запорожченко, тут налічувалось уже 95 дворів. Тоді за кошти казни збудували дерев’яну Свято-Миколаївську церкву. У 1865-му Карпилівка належала до складу Дубровицького маєтку Немовицької волості Рівненського повіту. У кінці ХІХ ст. у 103 дворах жили 816 чоловік і 7 родин євреїв. Їм належали тутак (млин) і шинок. Не було лікаря, тож старі жінки займалися знахарством. У 1921-му, за Ризьким договором, землі Західної України відійшли до Польщі. По лінії радянсько-польського кордону збудували кам’яні доти, неподалік о. Сомине - казарми для польських жовнірів, а в Рудні-Карпилівській – двоповерховий будинок для офіцерів. У 1939-ому (про це пам’ятають старожили) малочисельні та слабкі загони польських жовнірів за одну ніч покинули село тихо і без бою, а західноукраїнські землі ввійшли до складу УРСР.
Зупинилась оповідачка на здобутках сучасної Карпилівки. У 1985 році звели двоповерхове приміщення ЗОШ І-ІІІ ступенів. У 2003 запрацювала лікарська амбулаторія, оснащена найновішою медичною технікою. У 1994-1995 відбудували за кошти парафіян Свято-Миколаївський храм, зруйнований за радянської влади в 1966 році. Розписував культову споруду місцевий художник Василь Щевич, картини якого цього дня прикрасили виставкову залу музею. До речі, саме зі старою церквою пов’язана напівлегендарна пригода. У 1943 німці зігнали сюди більшість населення села, замінували й мали вже підривати. Допоміг щасливий випадок: з боку Стрільська через луг ішов німецький офіцер і ракетницею подавав сигнали не підривати храм. Фашисти відступили. А люди плакали від радості, що залишились живими.
Наступна сторінка літопису Карпилівки, яку перегорнула берегиня історії, - сьогодення, прикрашене постатями видатних земляків. Іван Жилка свого часу закінчив Львівський інституту декоративно-прикладного мистецтва, нині виставляє картини не лише в Україні. Володимир Сергійчук, випускник Львівського інституту друкарства, проілюстрував понад 100 книг західноукраїнських авторів. Василь Мартинюк – кандидат філологічних наук, автор віршованих збірок. Петро Сергійчук, генеральний директор КП «Рівнекомунтеплосервіс», та депутат районної ради, голова правління ВАТ «Райдуга» Антон Василець повсякчас надають спонсорську допомогу, не забувають односельців.
Учениця Карпилівської ЗОШ І-ІІІ ст., поет-початківець Наталія Мартинюк вразила артистичним виконанням власних поезій, а вчитель початкових класів, учасниця аматорських колективів сільського КДК Валентина Малишевська виступила екскурсоводом, розповівши про родзинки представленого одягу своїх предків. Приміром, тоді жінки носили спідниці з обшивкою, вишиту сорочку, корсет. Жінки старшого віку й нині так вбираються у святкові дні. Оздоблювали вироби художньою гладдю, змережуванням петельною мережкою. Затим пані Валентина звернула увагу присутніх на макет колишньої карпилівської хати. Здебільшого всі вони були однокамерними, з довгими господарськими прибудовами, стіни дерев’яні, дах покритий очеретом, неподалік - криниця-журавель. Цікавість викликали й домашні речі: посуд, горщики, обмотані дротом (щоб служили довше), бодня, куди складали сало. Згадала оповідачка й такий елемент національної культури, як ткацтво. Пряли нитки вручну, за допомогою пряслиці й веретена, а щоб час летів швидше, співали народні пісні. Як саме, продемонстрували учасниці художньої самодіяльності сучасної Карпилівки.
Людмила Пецькова, роботи якої викликали загальний захват, розповіла, що народилася з голкою в руках, адже в родині всі вишивали, а прищепила непереборну любов до цього рукоділля мама, за що й понині їй вдячна.
На закінчення цікавої програми, під бравурні та запальні мелодії троїстих музик (а в бубон вибивала сама голова!), усіх запросили покуштувати давні й сучасні українські страви, що ними заставили щедрий стіл карпилівські господині.