Олексій подарував тепло,

а митці села - творчий доробок

Весна-красна… Уже понад місяць владарює вона в краї. Розтопила сніги, звільнила від криги річки й озера, покликала здалеку перелітних птахів. Ось уже й 30 березня - теплий Олексій. У давнину в таку пору в поліському селі лунали весняні наспіви. За народними повір’ями, в цей день настає справжнє тепло, що віщує врожай на хліб, але працювати у свято селянин остерігався. Виняток був лише для пасічника, адже бджоли після зимової сплячки мали зробити свій перший виліт…
Удвічі веселішим виявилося нинішнє свято Олексія для жителів Люхчанської сільської ради, які зібралися в Сарненському історико-етнографічному музеї на урочисте відкриття районної мистецької акції «Мистецтво одного села» місцевого культурно-дозвіллєвого комплексу «Райдуга». Веснянки у виконанні дзвінкоголосої Наталії Міланець і вихованців зразкового аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю «Оберіг» Люхчанського будинку культури (керівник Уляна Круглик) налаштували кожного на весняний святковий лад. Ведуча Тетяна Юрцевіч сповістила, що нинішнє дійство - це продовження гарної традиції зустрічатися великою дружньою родиною в привітній світлиці музею. Сільський голова, Олександр Сосюк, розповів, що територія ради сягає 6136 квадратних кілометрів, до її складу входять Люхча, Глушиця, Дубки й Обірки, де мешкають 4093 громадянина. Коротко нагадав про минувшину та сьогодення общини, трудові й творчі здобутки її жителів. До вітань приєднався заступник голови районної ради Валентин Цупріян і виконуючий обов’язки керівника апарату райдержадміністрації Василь Стельмах. За вагомий внесок у збереження, відродження та популяризацію автентичних традицій, звичаїв, обрядів, аматорського мистецтва грамотами голів РДА та районної ради почесні гості нагородили очільника громади Олександра Сосюка, директора місцевої ЗОШ І-ІІІ ст. Івана Круглика та завідуючу сільською бібліотекою Терезу Круглик. Отримала нагороди й група майстрів декоративно-вжиткового мистецтва…
Дійство триває. Про історію рідного краю, його промисли та ремесла розповіла завідувачка публічно-шкільною бібліотекою Тереза Круглик. Перша згадка про Люхчу належить до 1577 року. Найімовірнішою гіпотезою про походження назви є те, що поселення засноване в прирічковій люхті, тобто місці, де співають вітри, створюючи протяги. Люхта - топонім і польського, і білоруського змісту. Розкинулась Люхча за 5 км від районного та 91 - від обласного центрів. До 1946 року село називалось Люхче.
На жаль, нині записана лише одна легенда про походження назви. Зробила це Уляна Круглик зі слів мами Олени Ніколайчук.
Люхчанці брали активну участь у страйку залізничників на станції Сарни в 1905 році та в історичних подіях 1917-1920 років. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти гітлерівців боролися 193 жителі, 103 з них не судилося повернутися до рідного дому, 90 нагороджені орденами та медалями. Нині в живих залишилось, на жаль, лише 6 ветеранів тої далекої війни. На честь усіх, хто воював за волю рідного краю, 23 червня 1991 року в центрі села урочисто відкрили обеліск з написом «Наша вдячна пам'ять про загиблих земляків вічна». 26 жителів ради виконували інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Простий, лагідний, чесний і скромний Степан Миланець не повернувся до батьківської хати… У кінці 80-х, недалеко від сільської школи, виросла нова вулиця. Односельці назвали її іменем загиблого земляка. А які ліричні назви інших вулиць: Тиха, Мирна, Яблунева, Садова, Шкільна… Ту, що в минулому йменувалась Млинова, люхчанці без вагань перейменували на честь Галі Максимової. Двадцятирічна дівчина зі Смоленщини весною 1945 віддала життя за чисте й безхмарне небо над нами.
У багатьох селах є свій гімн, а в Люхчі - візитка. Чудова пісня місцевих авторів Павла Позніка й Анатолія Мисанця «Люхчаночка» вже багато років лине на всіх святкових заходах населеного пункту та за його межами.
- Коли дивимось на символічний знак села, - продовжує пані Тереза, - бачимо підкову, якою воно розкинулося біля Случа. Прикрашають знак стебла картоплі та злакових культур, якими воно славиться. А ще Люхчу прославляють піснями народний аматорський фольклорно-етнографічний колектив «Троян» і його послідовник – дитячий зразковий фольклорно-етнографічний колектив «Оберіг», який успішно презентував свою творчість на Міжнародному фестивалі «Коляда-98», «Древлянські джерела», «Творче жниво», де став лауреатом. Завдяки «Трояну» світ побачив усю колоритність поліського фольклору. Він успішно виступав у селах району, містах Сарни, Рівне, Київ, а також у Білорусі, Росії та Польщі. Про нього кінематографісти створили три документальні фільми. Надзвичайно тепло пройшли зустрічі з Державним українським народним хором імені Григорія Вірьовки. Плідно співпрацює й з відомою співачкою Ніною Матвієнко, яка, до речі, була гостею села.
Глядачам запропонували поглянути на гарно вдягнену дівчинку, але не в сучасному, а в народному вбранні. Завідувачка бібліотекою показує та описує присутнім красу, яку носили наші предки.
Мудрі люди кажуть, що історія починається з народження дитини і від того, яке виховання вона отримає, таке сформується й майбутнє. Перлинами мудрості й досвіду накопичується літопис великої шкільної родини. Учениця восьмого класу Людмила Круглик, юний екскурсовод, розповіла, що грамоти в селі навчали ще в ХІХ ст. Для цього при церкві Святого архістратига Михаїла сформували клас з 30 учнів. За часів Польської держави заможні селяни могли здобути кращу освіту в місті, а для бідних організували класи у звичайних будинках односельців. Старожили пам’ятають «хату-школу», власницею якої була полячка Аспісова. Під час Другої світової війни приміщення згоріло. У лютому 1944, після звільнення від німецько-фашистських загарбників, у селі запрацювала початкова школа. Розміщувалась вона за урочищем Ольос у звичайній селянській хаті. З 1950 вона стає семилітньою, а через три роки відбувся її перший випуск. Багато учнів цього класу нині відомі та шановані люди. Нове приміщення навчального закладу, що отримав статус середньої, з гарним садом довкола виросло в центрі села в 1966. Із здобуттям Україною незалежності великі надії покладали люхчанці на будівництві нової школи. Стара не відповідала санітарно-технічним нормам, діти навчались у дві зміни. Тому в 1996 році її урочисто відкрили. Тут створені чудові умови для здобуття освіти, віднедавна працює комп’ютерний клас, є свій автобус. Минулоріч навчальний заклад здобув перемогу в районному конкурсі-огляді готовності загальноосвітніх закладів до роботи у 2010-2011 навчальному році. Директор Іван Круглик доповнив виступ учениці. З його вуст пролунали й слова, що діти - це сонце, яке треба засвітити. І в школі роблять дуже багато для розвитку творчих здібностей учнів.
Про історію та видатних людей одного з сіл ради під назвою Глушиця розповіла бібліотекар Юлія Никончук. Перші згадки про нього датовані 1769 роком. За народними переказами, виникло поселення в урочищі «Глухи», що належало Люхчі. Однак Глушиця завжди була приписним селом Стрільська й входила до Любиковицької волості. Про назву та походження в місцевого населення існує декілька легенд, одна з яких свідчить про те, що в сиву давнину ця місцевість була вкрита глухими дрімучими лісами, в яких водилися птахи глухарі, і що саме від них пішла назва населеного пункту. Нині Глушиця належить до Люхчанської сільської ради та нараховує 1170 жителів. Тут працює школа, що була заснована в далекому 1902 році, де здобувають знання 140 учнів, яких навчають 17 педагогів. У 1964 відкрили клуб, де розмістилась і бібліотека. До послуг жителів - ФАП і декілька магазинів. Височіє в центрі села збудований силами та за кошти односельців храм Івана Богослова. Чимало вихідців з Глушиці стали відомими людьми та прославляють малу батьківщину далеко за її межами, як митрофорний протоієрей Даміан Круглик, настоятель Свято-Преображенського храму в Москві; ігумен Іоанн (у миру Іван Котик) очолює Рокитнівське благочиння Сарненської єпархії; архімандрит Герман (Володимир Вельков) - благочинний Свято-Успенської Почаївської лаври; протоієрей Василь (Василь Сергійчук) - настоятель Свято-Покровського собору в місті Ковель. Серед особистостей і художник–різьбяр, член Національної спілки художників України, заслужений майстер народної творчості України Василь Познік. Його роботи постійно виставлені в музеї. Вишукані шедеври майстра демонструють на всеукраїнських і регіональних виставках.
З юним обдаруванням села Люхча Аліною Набухотною познайомила Наталія Міланець. Навчається вона в п’ятому класі, та вже минулого року з’явилась її перша поетична збірочка, зверстана й віддрукована в школі. У творчому доробку юної поетеси вірші про найдорожчу у світі людину - маму, дитячу дружбу, природу. Для слухачів дівчинка прочитала власний вірш «Рідний край».
Глядачі залюбки роздивлялись роботи народних майстрів. Оригінальні вироби привіз вихідець з Люхчі, професійний різьбяр по дереву Василь Мисанець. Декоративно-прикладному мистецтву він учився в Підмосков’ї. Працював у сувенірному цеху держлісгоспу. Витвори його вмілих рук милують око як місцевих жителів, так і далеко за межами рідного Полісся. Представлені на виставці картини та фотороботи й автора цих рядків. Вдячний за хороші слова, що линули на мою адресу.
Ще юнкою Варвара Зінчик вишивала разом з мамою. Не закинула улюблену справу й після того, як вийшла заміж з Глушиці в Люхчу. Виховувала 4 синочки та донечку й вишивала. Її чудові роботи бачили відвідувачі виставок у районі, області й Москві. Гарні в’язані вироби Галини Радько з цікавістю розглядали присутні, особливо ті, в кого є малі діти. Адже плаття, кофтинки, виготовлені її працьовитими руками, виглядають так, наче зійшли зі сторінок глянцевих журналів. Із обдарованої родини вийшла й Ганна Дебела. Скромна, тендітна жінка створює неповторні ікебани. Її роботи прикрашають стіни дитячого садка «Малятко», дарувала свої витвори й гостям села. Не одне покоління школярів навчав художньої майстерності Андрій Рибачок. Його твори постійно на виставках у місцевій школі, бібліотеці. Люблять педагога діти, поважає колектив. Ковані вироби представив Володимир Круглик. Молода людина творить за покликом душі. Після Дубровицького ПТУ-6 працював за спеціальністю на підприємствах міста та столиці України. Нині виготовляє ковані ворота й решітки. Юрій Смицький - самоучка. До цього умільця лоза прийшла сама. Така думка виникає при першому погляді на його вироби. У колисках лозоплета солодко сплять малята вже зо два десятки років. Годинникових справ майстер Василь Дебелий запропонував оглянути власну домашню колекцію старовини. Серед предметів - годинники минулих століть, що й досі відміряють час. А під мелодії пластинок, що крутяться на його патефоні, можна навіть танцювати. Справді старовинні та неповторні народні пісні полинули у виконанні «Трояна» (керівник Анатолій Мисанець). Виступи колективу, якому нещодавно виповнилось 25 років, продовжують заворожувати глядачів.
Святкове дійство підійшло до завершення. Присутні оплесками подякували майстрам декоративно-ужиткового мистецтва, аматорам сцени, організаторам за прекрасні хвилини відпочинку й естетичної насолоди. Бажаючі змогли висловити свої враження від побаченого та почутого в книзі відгуків. А вправні люхчанські господині Наталія Міланець та Юлія Никончук запросили присутніх до сусідньої світлиці, де на щедро накритому столі на них чекали кулінарні витвори, що є справжніми шедеврами національної кухні.