Опубліковано Зоя Тимцунік
Автор фото Василь Сосюк.
- саме так хочеться перефразувати відомий вислів, коли знайомишся з інженером-програмістом з інформаційних технологій Катериною ЗАЄЦЬ, яка проходила стажування в секторі карного розшуку лінійного відділу міліції УМВС України на Львівській залізниці.
Кому не доводилось у житті стати жертвою непрофесіоналів? Майже всім. Когось негарно підстригли, комусь прострочений товар продали… Чому ж таке трапляється? Може, тому, що люди займаються ділом, за яке не беруться руки й до якого не лежить душа?
На щастя, це не про Катерину Заєць. Бо вже з дитинства, на відміну від інших ровесниць, захоплювалась спортом, особливо боротьбою, а у восьмому класі зрозуміла, що хоче стати міліціонером і ніким іншим. Щоб допомагати людям, захищати їх життя та майно від злочинних зазіхань. Та щоб втілили мрію в дійсність, довелось наполегливо працювати. У Стрільській ЗОШ І-ІІІ ступенів займалась бігом і волейболом, досі з вдячністю згадує вчителів фізичної культури Василя Ревича та Василя Зіневича. Цілеспрямована юнка, яка вражала волею до перемоги, захопилась дзюдо. Воно й зрозуміло, адже правоохоронець має володіти прийомами самозахисту. Тренер Руслан Хомич розвинув і вдосконалив техніку, тож не раз успішно захищала честь Сарненщини на змаганнях.
…Позаду – останній дзвоник, попереду – вступні екзамени в Одеський державний університет внутрішніх справ. На жаль, спроба поліської дівчини підкорити престижний вуз розбилась у жорстокій реальності. Когось іншого кричуща несправедливість змусила б опустити руки, та Катерину вона навпаки загартувала, змусила по-іншому поглянути на навколишній світ і зрозуміти, що розраховувати може лише на власні сили, адже не має ні впливових знайомств, ні тугого гаманця. У цей період душевних потрясінь підтримав юну парафіянку настоятель місцевого храму отець Олег. Саме духівник розрадив дівчину, сповідав і благословляв, коли вдруге подалася в Одесу, хоча вже рік навчалася в Рівненському університеті. Та від дитячої мрії відмовлятися не збиралась.
Коли абітурієнтів зібрали в просторій залі й зачитали списки зарахованих, заплакала з радості, почувши власне прізвище. Чотири роки навчання пролетіли швидко: зранку зарядка, відтак лекції, семінари, спортивні змагання. Допитлива та працьовита курсантка не залишалась осторонь бурхливого студентського життя: під час курсу молодого бійця була заступником старшини, чотири роки - головою курсантського самоврядування. А ще займалась дзюдо, опановувала прийоми рукопашного бою, була членом команди зі стрільби. Часто посідала призові місця з цих видів спорту, коли захищала честь альма-матер на спортивних герцях. За це давали звільнення на три дні, ось і збирала їх докупи, щоб з’їздити на сесію в Рівне, адже паралельно продовжувала навчатися у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна», щоб отримати спеціальність психолога. Чимала кількість грамот і відзнак за спортивні здобутки нині нагадує про яскравий калейдоскоп курсантських буднів. Проте змагання та стрільби: у тирі – з пістолета Макарова, а на полігоні – з автомата, ручного кулемета Калашникова – не відволікали від головної мети – набратися якнайбільше знань, довести, що дівчина з поліського села не поступиться місцевим ровесникам. Ось і заслужена нагорода – диплом з відзнакою.
Чи не розчарувалася в професії? Ні. Вона приносить задоволення, отож з радістю поспішає в лінійний відділ міліції на станції Сарни. Здається, що робити вродливій дівчині в силовій структурі, адже це й нічні чергування, й оперативна (доволі ризикована та небезпечна) робота. А вона радіє, що займається улюбленою справою, не чекає ніяких поблажок з огляду на стать, адже правоохоронні органи – не те місце, де можна виявити слабкодухість чи манірність. Та, попри все, залишається жіночною навіть у погонах.
Кажуть, щоб почуватися щасливим, людині потрібні три складові: улюблена робота, міцна сім’я, вірні друзі. Катерина свою половинку зустріла в Одесі, під час навчання. А нещодавно молодята побралися, і невдовзі Катерина (по чоловікові – Кононович) переведеться в Одесу. До слова, Олександр, який теж закінчив університет з відзнакою, обіймає посаду старшого оперуповноваженого в управлінні оперативно-технічних засобів в Одеській області. Він став для Катерини не лише чоловіком, а й однодумцем і другом.
А як же третя складова формули щастя – вірні друзі? «А мені щастить у житті на добрих людей, - констатує Катерина. – Це і класний керівник Оксана Кузнець, і директор ДЮСШ Володимир Царков, і колишній начальник лінійного відділу Анатолій Мосійчук. До речі, колектив відділу дуже тепло до мене поставився, досвідчені колеги допомагали в роботі, тому й службові обов’язки перетворились на приємну місію. Досі контактую з однокурсниками та викладачами, вдячна їм за фундаментальні знання. Це і їх заслуга в тому, що я стала тим, про що мріяла». А ще кажуть, що в наші прагматичні часи не має місця мрійникам. Однак Катерина Заєць довела протилежне, оскільки боролася за здійснення мрії і таки втілила її в життя.