Місія родини Карпелюків

Надія Карпелюк – знахідка для чоловіка. Бо більшість із них, мріючи про гарну дружину і щасливу родину, кажуть: «Прийду додому, а там – чисто, тепло і пахне пирогами».

Додам до цих слів, що Анатолію, з яким вона зустрічалася три роки, крім домашнього затишку, подарувала два сини й доньку. Коли жінки ставлять на ваги родину й кар’єру, то часто вибирають останнє. А потім нарікають на долю, що не склалося сімейне життя. 16-літня Надія зробила власний вибір, не побоялась труднощів, коли і виховувала дітей (не було можливості влаштувати в ДНЗ), і працювала. Спочатку на підприємця, згодом на себе - займалась продажем продовольчих товарів. Потім запропонували роботу в бібліотеці - погодилась. Одночасно навчалась у Дубнівському культосвітньому училищі, освоюючи бібліографію, бібліознавство та книгознавство. А в минулому році знову стала студенткою, тільки вже вищого навчального закладу.
Як мама любить власних дітей, донька Надії Наталія любить тих, кого навчатиме, здобувши педагогічну освіту. Поки що - третьокурсниця Сарненського педколеджу. Улюблениця родини віддає перевагу і найбільшу любов найменшому, п’ятирічному братику Андрійку. Не піде спати сама, поки не почує рівне та спокійне дихання хлопчика. Коли проходила практику в міській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2, то, розповідаючи вихованцям про домашніх тварин, з дому привезла морську свинку. Крім свинки Маргоші, в акваріумі плавають чудові рибки, а ще є кролики, хом’ячки Кузьма та Мотя. Часто доводиться чути від господарів, що утримати здорових кролів важко. Надія Володимирівна ділиться доброю порадою: «Коли чистите цибулю, не викидайте лушпиння, та й цілу розріжте на 2-4 частини. Покладіть у клітку. Можливо, зразу і не їстимуть, але згодом будуть. А це збереже їхнє здоров’я». Андрійко любить доглядати за господарством. Не образить ні жучка, ні черв’ячка, не вирве просто так листочок чи квіточку. «Мабуть, буде ветеринаром», - сміючись, каже Надія.
А ще з сином Олексієм серйозно захоплюються бісероплетінням, майже 60 виробів зробили своїми руками. Талант хлопця оцінив голова райдержадміністрації Анатолій Остапчук, коли минулого року під час святкування Дня незалежності презентували свої витвори на площі райцентру. Підійшовши до виставки, Анатолій Миколайович захоплено сказав: «Який талант, не кожен хлопець так зможе». А потім дістав 50 гривень і зі словами: «Тримай, синку, на цукерки», - дав Олексію. Підліток запам’ятає цей момент назавжди. Юний майстер з мамою є щорічними учасниками різноманітних виставок, сходів села. Бісер, необхідні матеріали, основи для плетіння, - все це за кошти з домашнього бюджету, а вироби часто просто дарують. Найперше дерево з бісеру Олексій презентував класному керівникові. Надія, крім того, вишиває хрестиком, стрічками, в’яже. Композиції на комп’ютерних дисках подарувала дошкільному закладу, який відвідує Андрійко. А мрія Олексія – навчитись лозоплетінню, незважаючи на те, що хлопчина більше робить усе лівою рукою: і косить, і дрова рубає.
Коли потрапили в господу Карпелюків, глава родини Анатолій Савелійович був у відрядженні. Механік гірничого цеху ККНК «Технобуд» відповідально ставиться до своєї роботи й техніки, яку отримує підприємство. Гірник за фахом, після закінчення Інгульського гірничо-добувного технікуму працював і в ЗАТ «Соснівський гранкар’єр», і пожежником у Клесові. Всякі були часи, але незважаючи на них, родина виховує дітей у любові й повазі на власному прикладі.
Разом і на городі, і готуються до свят. А ще в суботу й неділю обов’язково разом снідають, щоправда, в останні дні не дуже виходить. Традицією є й відзначення днів народження. У поминальну неділю обов’язково ідуть на кладовища. Найбільшим шоком для всіх стала смерть свекра Савелія Олександровича, особливо для дітей, які пам’ятають той день по хвилинах. Наталка зібралася їхати в коледж і о 6.45 по дорозі завела маленького Андрійка до бабусі. А батько приїхав до сина по «Дружбу», щоб попрацювати вдома. Через годину сім’я дізналась, що Савелія Олександровича не стало. А він ще любив жартувати: «Дідусь мій помер у 114, і я буду старожилом». От як вийшло. «Головне, хорошою був людиною, - розповідає Надія. – І бабуся нам з сестрою була, як рідна матір. Вважаю себе щасливою, бо людей хороших, які оточують, чимало. От і мистецтву вишивки, як і любові до квітів, навчила мамина рідна сестра Ганна Головач. У неї два сини, тож до мене ставилась, як до доньки». Хорошими людьми хотіли б бачити і своїх дітей Надія і Анатолій Карпелюки. Бо гроші, слава, багатство - сьогодні є, завтра – немає, а от повагу людей треба заслужити. У родини Карпелюків вона є.
Марія КУЗЬМИЧ.