Опубліковано СН
Сарни славляться високими досягненнями та чудовими талановитими людьми. Нам є ким і чим пишатись.
Наприклад, футбольним клубом «Маяк». Футбол у нас люблять майже всі, і навіть дівчата. Є чимало бажаючих поганяти м’яча у дворі, на спортмайданчиках (адже це набагато краще, ніж без діла тинятись містом чи вбивати час і здоров’я за комп’ютером). Але є й ті, хто цьому виду спорту присвячує найбільшу частину свого життя. Одним з таких, молодих та енергійних, спортивних та веселих, є мешканець міста Тарас ЛЕХКОБИТ.
Навчаючись у міській школі № 2, Тарас з 11 років почав займатися футболом. «У дитинстві мав багато захоплень, але обрав футбол, і досі залишаюся вірним лише йому», - поділився спортсмен. Спочатку двір, потім дитяча команда, а зараз Тарас - воротар юнацької команди ФК «Маяк». Спочатку тренувався сам, без будь-якої допомоги, не за компанію, як часто ведеться, і без батьківської настанови: «Мені ця гра дуже подобалась… Та й зараз не уявляю свого життя без футболу, тренувань, команди…».
Нині Тарас навчається в Сарненському ВПУ-22, здобуваючи професію будівельника, але заняття спортом також вважає дуже серйозним для себе. Впевнений, що футбол - це не лише вдале проводження часу, а й користь для здоров’я, спілкування з однодумцями, багато позитивних емоцій. Він дійсно живе ним, і ніколи не пошкодував про свій вибір. «Так, інколи було складно поєднувати навчання й змагання, - посміхається. - Але зараз граємо тільки по неділях, тому з задоволенням ходжу на тренування, що відбуваються тричі на тиждень, і це абсолютно не заважає мені здобувати обраний фах». Тарас, як тільки випадає вільна година, тренується і сам.
Дуже цінує хлопець теплу, дружню атмосферу, що панує в команді, бо без цього, каже, не було б численних перемог і великих досягнень. «Ставали переможцями області, всеукраїнських, а також європейських дружніх змагань…». І, звичайно, таких великих досягнень не існувало б, якби не Анатолій Леснік - чудовий тренер юнацької команди, що завжди підтримує бойових дух і виховує справжніх спортсменів.
Радіє й захоплюється Тарас дружбою між гравцями, з задоволенням називає Максима Тетерюкова, Олександра Мосійчука, Олександра Симончука, Максима Токарева, Валентина Криницького, Михайла Олішевка, Олександра Лобача. «Хоча й часто бачусь з хлопцями, але, на жаль, рідко проводимо разом час», - жалкує юнак. Зазвичай, спілкується з друзями, гуляє з коханою дівчиною, ходить на дискотеки, загалом: «Я - звичайнісінька людина. Я такий, як усі».
Мріє Тарас і про великий футбол, у кумирах має відомих воротарів: німецького Олівера Кана та французького – Фаб’єна Бартеза. Вболіває, звичайно, за рідні українські футбольні команди, а ще захоплюється майстерною грою іспанської «Реал Мадрид». Дивлячись на них, парубок намагається брати приклад і так само відточувати майстерність гарної гри, тому й суперників не боїться: «Так, багато сильних команд, але не здаємось, бо ми особливі по-своєму, і за перемогу боремось до кінця. Для мене однією з найкращих конкуруючих команд є ФК «Штурм» з Костополя».
Планів на майбутнє Тарас практично не має, адже загадувати наперед не любить. Не приховав того, що були шанси перейти з команди в інший клуб, та «…не пустило щось. Тримають тут друзі, рідні ми… Не зміг піти від своїх». Ось він, справжній командний дух. Залишається тільки побажати Тарасу та команді нових перемог і звершень, бо вони того дійсно варті.
Світлана КУРОПІЙ.