Back to top

Свято-Параскевській церкві в Немовичах - 130 років

Автор фото Віктор САВЧИН.

27 жовтня, коли трава покривається листом, земля – снігом, вода – льодом, а дівчата одягають на голову шлюбний вінець, у немовичан престольний празник –свято Преподобної Параскеви. І в цьому році воно особливе. Церкві виповнюється 130 років.

Якщо поринути в історію її створення, то, як повідомляє під час занять юним краєзнавцям Немовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів їх керівник і учасниця церковного хору Людмила Мороз, перший храм у селі збудували аж понад 3 тисячі років тому - у 1721-ому. Проте до наших днів він не зберігся. Нову церкву звели у 1881-ому, яка діє донині. У селі ще був римо–католицький костел (каплиця), поряд з якою розташовувалось католицьке кладовище. Що ж до православного, то воно за церквою, внизу. У 1886-ому для священика збудували дім і господарчі будівлі, псаломнику передбачили лише частину господарських, а будинок – власний. Церковний причт, як записано у «Ведомости о церкви Параскеевской Ровенского уезъда села Немовичъ 1896 года», нараховував одного священика, псаломника, пономаря та просфорника. Новий храм звели на пожертвування селян і священика Василя Божовського. Перша відправа відбулась на свято преподобної Параскеви, тому й престольний празник відзначається цього дня.
З 1877-го при церкві діяло однокласне народне училище міністерства народної освіти, і у 1884-ому у ньому навчалось 50 учнів: 45 хлопчиків і 5 дівчаток. Після Василя Божовського служив тут Василь Дучинський, а церковним хором, який співав слов’янською мовою, а на Великдень - українською, керував Шостацький. Чимало матеріалів з історії села і церкви, розповіді старожилів та фото тих часів зібрала завідувачка сільською бібліотекою Любов Жук.
Але повернемось до наших днів. Хто потрапляє в Немовичі вперше, обов’язково зверне увагу на храмову споруду із двома стрімкими банями. Їх кількість на святинях може бути різною – від 1 до 13 і має відповідну символіку. Дві символізують гармонійне поєднання Божого й людського єства в особі Сина Божого Ісуса Христа. З-поміж благочестивих і ревних Його прихильників – преподобна Параскева.
Не можу не розповісти, бо не всім відомо, про преподобну Параскеву Сербську, уродженку сербського поселення Єпіват, що між Селімарією та Царградом у Болгарії. Вона виховувалась у благочестивій родині. Після смерті батьків залишилась вірною Божим заповідям, дотримувала посту. Мирське життя її не приваблювало. Тож після постригу відправилась у монастир в Йорданській долині, де прожила до старості. За два роки до смерті повернулась на батьківщину й поселилась у храмі апостолів, там і померла. Цар Асан розпорядився перенести мощі преподобної Параскеви в Тернов – колишню столицю Болгарії. Коли місто захопили воїни султана Баязета, останки перевезли в столицю Валахії – Ясси. А коли і це місто підкорили турки, благочестива сербська княгиня Миліша випросила мощі преподобної Параскеви й перевезла в Бєлград. У 1521-ому їх розмістили у Константинополі, а згодом - у Яссах, де вони перебувають і понині.
Храм святої Параскеви Сербської в Немовичах зачаровує всіх не схожим на жодну іншу церкву силуетом. Стіни з не багатьма прикрасами, але дуже високі, а його бані велично здіймаються над селом. Вибір місця під будову також не був випадковим. Християни чинили подібно, як наші предки праслов’яни, які не знали відокремленої сакральної будівлі, де б могли зустрічатись зі своїм Богом і молитись. Для такої зустрічі їм вистачало «святого місця» - гора, гай, джерело, берег річки, печера. Улюбленим місцем Ісуса Христа також були гори, особливо Оливна. Тому Свято-Параскевська церква розташована на найвищому пагорбі села, в його центрі. На церковному подвір’ї ростуть старі буки та кущі бузку, які лише своїм виглядом створюють атмосферу затишку та спокою. Впродовж кількох століть у церкві горять свічки, сяють у вишиваних рушниках ікони під час тисячоліттями незмінної Святої Літургії, а Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця, спільність Святого Духа, заступництво Пресвятої Богородиці і Всіх Святих освячують і очищують від гріхів чергові покоління місцевих жителів: від найменшого до найстаршого.
Відрадно, що в селі традиційними стали хрестини, вінчання. Щорічно учні–краєзнавці радують односельців Різдвяним вертепом. Переважна більшість учасників церковного хору – вчителі місцевого навчального закладу, що свідчить про його професійність. Але це не єдина гордість немовичан. Не знаю населеного пункту в районі, де б стільки молоді навчалось у духовних училищах. Скажімо, Олег Гаврильчик закінчив Почаївську духовну семінарію і Київську духовну академію. Сьогодні він править у Стрільському храмі, викладає уроки етики та християнської етики у Стрільській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Кременецьке регентське духовне училище закінчила Оксана Горова. Вийшла заміж за священика, і нині вони мають парафію на Закарпатті. У цьому ж навчальному закладі здобувала освіту регента й диплом викладача основ християнської етики Наталія Мельник (Мороз). Працює методистом КНМУ «Сарненський районний методичний кабінет» районної ради. Людмила Мичка після закінчення Городецького регентського училища була дяком і керувала церковним хором. На час відпустки по догляду за дитиною її деякий час заміняла зносичанка Марія Ющик, а тепер Людмила повернулась до своєї справи. Не можу не згадати родини Олексія й Галини Гаюнів, про яких уже писала на сторінках «Сарненських новин». Олексій Лук’янович майже 30 років був справжнім помічником пастора й незмінним старостою. Старший син Олексій, колишній настоятель Почаївської лаври, нині – владика Кам’янець–Подільської єпархії, середній Василь – настоятель однієї з церков Донецька, а донька Тетяна вийшла заміж за батюшку і служить у Підмосков’ї. Добре пам’ятають односельці й тих, хто залишив після себе хороший слід. Серед них священики Федір Шилан, Петро Кукурудза, Петро Бичковський, Григорій Крупенко. Божою милістю слова духівників залишались у серцях мирян, укріплювали їх у вірі, даючи наснагу звершити духовний подвиг заради спасіння. А надійними помічниками настоятелів були диякони Кіндрат Кірков, Андрій Мичка. Чимало для своєї пастви зробив і нинішній настоятель храму святої Параскеви, протоієрей Володимир Зущенко. За його ініціативи та сприяння тут тепер є газове опалення, на місці старезного ясена, за благословенням владики Анатолія, викопали колодязь. Поставили огорожу та благоустроїли територію. У минулому році відкрили Свято–Катеринівський храм у селі Катеринівка.
Добре пам’ятаю 1993-ий, коли отця Володимира, якому не так давно виповнилось 20, владика направив у Немовичі служити Богові і людям. З того часу вік його майже подвоївся, і для немовичан отець Володимир, батюшка, як вони його називають, уже давно став своїм. Обранець Бога глибоко переконаний і переконує у цьому парафіян, що дорога, яка приводить до Спасителя, пролягає через храм Божий. У церкві людина має можливість Його пізнати, почути про Нього, поєднатися з Ним, особливо в таїнстві Святого Причастя - до такої повноти, як нерозривно з’єднані в нашому житті душа і тіло.
Давня мудрість стверджує: легко створювати майбутнє, але важко змінити минуле. Кожному з нас накреслено випробування на землі. У момент народження – перше, смерті - останнє. У проміжку між ними те, що називається життям. У теперішньому нашому бутті багато потворного: пиятика і насилля, навіть підлітки і молодь потрапляють під згубний вплив алкоголю й наркотиків, без смаку одягаються, говорять брутальні слова, не звертаючи увагу на оточуючих. Неприродно, коли хлопці й чоловіки показують свою явну перевагу над жінкою, люди завдають один одному болю, коли кожен думає лише про себе, не помічаючи інших, зраджують один одного, розпускають плітки і багато іншого. «Що ж робити, якщо навкруги так багато зла?» – запитаєте ви. Багато хто скаже: «Оскільки не можна добитися моральної досконалості, то чому б не визнати, що люди справді припускають помилок, і тут уже нічого не вдієш. Тож годі переживати з цього приводу». І що означає насправді вираз «правильно жити»? Виявляється, все дуже просто. Жити за трьома правилами: по совісті, по любові і по розуму. Та цьому треба вчитися все життя. І хороших людей набагато більше, ніж поганих. Просто останні помітніші, тому й здається, що їх більше. Духовне життя – це творіння добра, коли людина, взаємодіючи з іншими, стає досконалішою, здатність розуміти, терпимість, вміння пробачати іншому навіть тоді, коли той винен, - у цьому найвища мудрість. Саме тому духовність і мудрість схожі.
«Господи! Скільки разів прощати братові моєму, що погрішив проти мене?»… «До семижди семидесяти разів». Такою має бути людська мораль. Тоді багато що у світі налагодиться. У стосунках між рідними, друзями, приятелями, знайомими, випадковими супутниками. І настане мир і злагода і в сім’ї, і в країні, і у світі. Таким постулатам навчає парафіян храму святої Параскеви Сербської його настоятель протоієрей Володимир Зущенко.
Напередодні 130–літнього ювілею церкви хочу привітати з цим святом односельців, парафіян і їх духовного наставника отця Володимира, побажати здоров’я й Божої благодаті.
Марія КУЗЬМИЧ.

Новини: 

Схожі матеріали

З року в рік 26 квітня, коли буяє весна, а пташки радують милозвучним щебетом, в Україні відзначають роковини найстрашнішої техногенної катастрофи...
До ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в 1986-му та наступних роках залучали сотні тисяч робітників з України й інших республік тодішнього...
Україна має давні історичні витоки ідеї демократизації. Якщо згадати часи Київської Русі, коли на віче укладалися договори між князем і народом,...
Літнього ранку 22 червня 1941 року полум’я війни, що вже вирувало в Західній Європі, перекинулося і на територію колишнього Радянського Союзу. На...
Горіла земля, червоніла вода. В небі літали не птахи, а фашистські літаки. На фронтах війни, в підпіллі ворожого тилу жителі Сарненщини з честю...