Опубліковано СН
Україна має давні історичні витоки ідеї демократизації. Якщо згадати часи Київської Русі, коли на віче укладалися договори між князем і народом, князем і дружиною. Це відображено в різних редакціях основного правового документа того часу - «Руській правді». Тоді робилися перші кроки до створення Основного Закону держави - Конституції.
Конституційний процес на теренах України започаткував гетьман Пилип Орлик. Він підготував, і 5 квітня 1710 р. було прийнято відомий документ «Пакти й Конституція законів та вольностей війська Запорізького». На думку як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, це була перша Європейська конституція в сучасному її розумінні. І це справді так. Адже в ній уже тоді було закріплено та реалізовано ідею поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Минуло майже 300 років, і тепер це положення відображено в Конституції України.
XIX століття надихнуло українських політичних і громадських діячів до написання більш досконалих, на їх думку, проектів Конституції. Так, у Кирило-Мефодіївському товаристві в 1846-1847 роках Георгій Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки». У 1884 році український вчений зі світовою славою Михайло Драгоманов виніс проект Конституції України під назвою «Проект оснований устава украинского общества «Вольный союз» - «Вільна спілка». Цілковиту самостійність України передбачав проект Конституції України Миколи Міхновського, що був опублікований 1905 року й мав назву «Основний Закон «Самостійної України» - спілки народу українського».
Події 1917-1921 років в Україні були дуже складними. Українська Народна Республіка мала свої конституційні акти - як за часів Центральної Ради, так і пізніше. Навесні 1918 року прийняли Конституцію УНР, але вона так і не набула чинності. Упродовж існування радянської влади Україна мала чотири конституції, прийняті в 1919, 1929, 1937, 1978 роках. Міф про «соціалістичну демократію» як найвищий тип демократичного устрою суспільства вже давно розвінчаний. За часів тоталітарного режиму внаслідок репресій, обмеження прав і свобод людини відбулося звуження та згортання змісту демократії.
У 1991 році Україна постала як повноправний суб’єкт міжнародного права й було прийнято рішення, згідно із законом від 12 вересня 1991 року, про спадковість і чинність тих законів, які були прийняті за часів УРСР, у тому числі й Конституції. Хоча в них і внесли деякі зміни стосовно назви держави, різних форм власності й ін. Кардинальні зміни, що відбулися в державі, призвели до того, що Конституція 1978 року не задовольняла вимог часу. Постала потреба прийняття нового Основного Закону. Адже відсутність його позначалася в негативному контексті та на міжнародному іміджі держави. У 1991-1994 роках Україна мала перехідну модель державної влади, яка складалась з елементів президентської, парламент-ської та радянської систем. Така система державного управління не могла виконати повною мірою завдань, які ставила країна в політичних та економічних реформах.
Довготривалий процес прийняття Основного Закону держави зайняв майже шість років. Розпочався він з 16 липня 1990 року - Дня проголошення Декларації про державний суверенітет України, а закінчився 28 червня 1996 року. Україна прийняла власну Конституцію напередодні п’ятої річниці незалежності. Основний Закон складається із преамбули, 15 розділів і 161 статті. Отож, завершився тривалий і надзвичайно складний конституційний процес і розпочався якісно новий етап у розвитку суспільства та держави.
Конституція - це політична та юридична база всієї системи чинного законодавства. До її компетенції належать усі сфери суспільного життя: відносини між громадянами та державою, різними органами державної влади, територіальний устрій, судова система, державна символіка, основні права й обов’язки і т.п. Як правовий акт держави, вона не може регламентувати всі види відносин між членами суспільства, але регламентує головні суспільні відносини та встановлює принципи, на базі яких регламентуються інші відносини. Всі закони та правові акти, які приймаються в державі, не повинні суперечити Конституції.
Основний Закон виконує в державі та суспільстві важливі функції, котрі визначають основні напрямки впливу на різні сфери громадського життя, громадянське суспільство, політичну систему, духовну сферу, правовий статус людини та громадянина. Отож маємо документ, де закріплено основи суспільного та державного устрою, визначено напрямки розвитку сус-пільства та держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлено конституційні гарантії здійснення прав і свобод людини й громадянина, спрямовано розвиток державної та самоврядувальної форм народовладдя. Розмежувавши повноваження законодавчої, виконавчої та судової влад, Конституція України дала поштовх соціально-економічному, політичному розвитку країни в кращих традиціях державо-творення та науково-технічного прогресу.
Ще свіжі в пам’яті драматичні події, пов’язані із парламентським обговоренням визначальних конституційних засад, але сам факт прийняття Конституції незалежної Української держави вже належить історії. Наша демократична країна живе і працює за власною Конституцією, якій 28 червня 2008 року виповнюється 12 років.
Володимир ХАРКОВЕЦЬ,
начальник Сарненського районного управління юстиції.