Опубліковано СН
Про це в замітці «Концерт для колгоспників» пише голова місцевої сільради Л. Мартинюк: «Рік у рік множиться багатство шостої рільничої бригади колгоспу ім. Калініна. Разом з цим підвищується культура карпилівських хліборобів. Культурно й весело провели вечір, присвячений зустрічі Нового року. Гуртківці виступили з концертом художньої самодіяльності. Особливий інтерес у присутніх викликала п’єса «Безталанна». Добре виконали свої ролі Федір Тимошицький, Марія Ковтун, Марія Мартинюк, Олексій Павлюк, Олена Ліщук».
Та не тільки новини культури з’являлись на шпальтах «Радянського шляху» (так піввіку тому називалась «районка»). «Багато складної сільськогосподарської техніки в колгоспі ім. Кірова. Турбуються тут і про її збереження, - пише С. Черненко. – Нещодавно побудовано великий дощаний навіс. У ньому зараз розміщені трактори, плуги, сівалки, культиватори й багато інших сільськогосподарських машин, які вже повністю відремонтовані». Ось як дбали про техніку півстоліття тому! Може, деяким керівникам сучасних сільськогосподарських підприємств варто взяти цей досвід на озброєння?
Як і нині, тодішня «районка» висвітлювала і здобутки та проблеми освітянської галузі. Приміром, директор Сарненської СШ №1 В. Демченко констатує: «Відірваність від життя у викладанні мови й літератури призводить до того, що випускники школи не вміють заповнити анкету, написати протокол зборів, заяву. Задачі вчителі стараються пов’язати з фактами виробництва, але учні зовсім не мають уявлення про той чи інший процес. На ці питання нам усім треба звернути серйозну увагу і не ділити предмети на політехнічні й неполітехнічні». Що тут скажеш? Час минає, проблеми, вочевидь, залишаються. Бо, певно, мало хто з нинішніх випускників застосує закони фізики на кухні. А тим часом м’ясо з кісткою просмажується швидше: кістка – додатковий провідник тепла.
Життя віддалених сіл і хуторів тоді теж цікавило читачів. «Не перший рік у с. Білятичі працює завідуючою бібліотекою Таїса Чапуріна. Вона дає поради читачам, організовує читацькі конференції та голосні читки літератури. Часто можна побачити тут Віру Морозюк, Григорія Рощика й Олександра Болкуневича за читанням літератури. За минулий рік в їх абонементах налічується понад 80 книжок. Крім художньої, вони читають й іншу літературу».
Дистанція сигналізації та зв’язку п’ять десятків років тому теж вела перед у районі. Г. Дегтяренко пише: «З особливим ентузіазмом працюють зараз зв’язківці. Ось взяти телефоністку Олену Шапірко. Її робота вимагає швидкого й культурного обслуговування абонентів. Однією з кращих телеграфісток є Лідія Філіпчук, яка швидко обробляє телеграфну кореспонденцію. А радіомеханік Аркадій Вдовенко своєчасно забезпечує формування поїздів».
Інформував «Радянський шлях» і про досягнення тваринників. Г. Опалько, свинарка колгоспу ім. ХХІ з’їзду КПРС, наголошує: «У грудні минулого року я відгодувала 70 голів свиней, зараз – 90. У нинішньому році зобов’язалася відгодувати 200 голів свиней і здати колгоспові не менше 160 ц м’яса. Щоб виконати це зобов’язання, потрібно годувати і доглядати тварин з таким розрахунком, щоб середньодобовий приріст живої ваги кожної з них становив не менше 600 г». Враховуючи, в якому жалюгідному стані перебуває нині тваринницька галузь, не виключено, що 600-грамовий приріст здався б декому з господарників мало не захмарним. А минуло ж піввіку…
Заступник завідуючого відділом культури І. Кіба розповідає: «Майже десять років працює кіномеханіком Микола Матросов. Обслуговує він найвіддаленіші села нашого району, зокрема Карасин і Рудню-Карпилівську. З кожною новою картиною товариш Матросов обов’язково познайомить глядачів заздалегідь. Для цього побуває скрізь: на фермі, в бригаді, у полі та в школі, тому ніколи не скаржиться на відсутність відвідувачів». Трохи дивно читати про це нині, коли майже в кожній сім’ї є DVD, отож мають змогу переглянути улюблені фільми, а в деяких – і домашній кінотеатр.
Сторінка «Сарненських новин» «Діалог: читач – газета» в ті часи мала назву «Листи трудящих». В одному з них дописувач Н. Цвайман повідомляє: «У сквері панує безгосподарність. Тут стоїть лише декілька лавок, нема жодного ящика для сміття, тому тут завжди брудно. Квіти рідко поливаються, припали пилом». Який разючий контраст спостерігаємо зараз, дивлячись на доглянуті клумби, сучасні лавочки й освітлення, бруківку, недарма ж це одне з улюблених місць відпочинку сарненців.
Старі сторінки гортала
Зоя ТИМЦУНІК.