Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Дуже часто говорять, що в маленьких містах сумно, там нема чого робити чи куди себе подіти. Звичайно, частинка правди в таких твердженнях є, але все ж навіть у невеличких містах життя інколи може бути набагато кращим, ніж у мегаполісі…
Між людьми тисячі кілометрів автодоріг, повітряних шляхів і суворих колій. Мости й міста тягнуться впродовж усього шляху. Коли вас перестає приваблювати велич європейських міст, дорогі ресторани та кількагодинні затори – повертайтесь додому. Зробіть маленький автостоп у великому житті.
Спробуйте відкрити свої Сарни заново…
Подорож почніть через перші ворота міста, які дали початок життю неофіційній столиці Західного Полісся – залізничний міст станції Сарни. На ньому й починається диво… Вночі… Навколо перегукуються між собою сотні вогнів, під ногами лунає музика залізниці – гудки тепловозів ніби неофіційний гімн міста. Ви над колією… Праворуч - золоті бані Свято-Покровського собору. Та ваш погляд швидше зупиниться на хресті, що яскраво світився темної ночі. Це Преображенський костел римо-католицької церкви. З наближенням до нього відчуваєш духовне піднесення, щось міфічне чи святе. Торкніться легенько гладкої кам’яної стіни, огорнутої м’яким місячним сяйвом. Тиха й спокійна енергія випромінюється тут усюди. Зайдіть усередину. Застигнете на місці… Не дивно: орган, дубові лави та колони до середини обрамлені мармуром – вражаюче! Погляньте! Промінь на обличчі образу Матері Божої Остробрамської, повний місяць віддзеркалюється в її очах. У душі ніби щось здригнулося (це не релігія, не агітація – це душевна насолода!). Рушайте далі. Поруч НВК «Школа-колегіум» - перша польська гімназія. Зверніть увагу, духовний і культурно-освітній центри поряд.
Ідіть тихим нічним містом, не переповненим автомобілями, далі, далі… Праворуч - військова частина, де проходило американсько-радянське роззброєння ракет СС-20. Біля КПП стоїть саме така демонтована ракета, адже завдяки створеній тут базі ліквідації «сатани» Сарни стали відомими всьому світові. Цікаве контрастне сусідство.
Залишаючи ледь помітні сліди на сірому асфальті, тихо крокуйте далі бетонним мостом, який вдруге ділить місто на «ту» й «іншу» сторони, як задзеркалля чи потойбіччя, дві сторони одного міста. Навколо видно яскраві нічні ліхтарі, серед яких виразно виділяється висока, струнка та сувора телевежа. Сарненці лагідно називають її рідною «Ейфелевою вежею». Яскраві вогні, які не дають тепла, повсюди, і ніби утворюють магічне коло.
Ви постійно подорожуєте, активно рухаєтеся вдень. Та зараз починають розвиватись нічні прогулянки водним транспортом й інколи вночі відкриваються музеї. Та чи бачили, якого кольору нічне місто?.. Таке дивне відчуття, ніби забуваєш, де небо, а де земля. Наче десь там глибоко–глибоко щось перевернулось, впало в темряву, в порожнечу…
Мандруючи далі між великими житловими багатоповерхівками та мережами торговельних комплексів до ще одних воріт міста – автомобільного вокзалу, де перетинаються важливі для міста й країни шляхи: Рівне–Варшава-Київ та Київ-Пінськ, пройдіть через кільцеву дорогу, в центрі якої стоїть символ EURO-2012 – великий м’яч із символікою України та футболу. А ось і знову міст, що відкриває жителям ворота до столиці України. Востаннє «обійміться» з асфальтом, щоб спуститись на правий берег річки Случ. Погляньте, ліворуч в обіймах першої вранішньої зорі виблискують бані Свято-Троїцької церкви, найдавнішої у Сарнах, і, до речі, збудованої без жодного цвяха! Ось і останній акорд подорожі - ще один залізничний міст гілки Київ-Ковель, від якого й розрослася станція Сарни. Підніміться на нього й мовчки поспостерігайте ще за сонним містом. Вологе вранішнє повітря придавлює діафрагму, збиваючи ритм дихання. Споглядаючи останній спалах нічних зірок стоїте на мосту, яким нещодавно рухався поїзд. Знизу тече Случ. Це чудово, коли спокійна прохолодна вода гойдається від твого подиху. Сонце тим часом першими променями пробуджує землю, ось вони легенько торкаються дерев, залізних опор і відбиваються в прозорому Случу. Скоро місто прокинеться і ввійде у звичайний ритм життя. Залишилося декілька хвилин.
Неподалік розташований невеличкий перегон станції Обірки, тут і завершується подорож. Там сядете на потяг, щоб їхати далі на схід, чи, можливо, на захід. Екскурсій і поїздок буде ще багато, всього встигнете побачити, але, сподіваюсь, що рідне маленьке місто стане для вас єдиним й оригінальним назавжди.
Місце призначення – невідоме. Його не можна змінити. Та й він не хотів його змінювати.
Світлана КУРОПІЙ.