Музейні гостини з весільним короваєм

Осіння пора завжди асоціюється з весіллями, на яких головним є хліб. Назв весільного буханця є багато, але функціональне значення різне. Так, із паляницею ішли свататись, з хлібиною запрошували на весілля, «пташечки» дарували коровайницям, на калач звали молодих батьки після шлюбу, а коровай, як символ достатку і щастя, супроводжував новостворену родину в день весілля.

У селі Чудель розпочинали замішувати коровай у п’ятницю в домі молодого, робити це мали тільки заміжні жінки, які жили в парі в любові та злагоді. Бо вважали, яким він вдасться, так і складеться життя. Відтак, цей обрядовий хліб вправні коровайниці намагались створити пишним, гарним, не підгорілим. Тому «улещували» його під час дійства, вихваляли всілякими приказками та піснями. А ще, у важливі моменти свого життя, наші бабусі були переконані, що весільний хліб треба випікати лише з хорошими думками.
Минулої середи на обряд випікання короваю запросили до Сарненського історико–етнографічного музею учасники вокального ансамблю «Джерело Полісся» Чудельського сільського клубу. З чистим вогнем поліської мазаної печі, піснями милозвучними, короваєм щедрим і багатим, зі словом щирим українським до музейної світлиці на районну мистецьку акцію «Мистецтво одного села», яку відкрила ведуча Тетяна Юрцевіч, завітали учасники художньої самодіяльності та майстри декоративно–вжиткового мистецтва Чудельського сільського культурно дозвіллєвого комплексу «Гарт». Привітав присутніх сільський голова Володимир Жук, який похвалився тим, що кожного року населення села збільшується принаймні на 40 осіб, тож перспектива в нього є. Та й живуть тут люди працьовиті, майстри своєї справи. На гостини завітали голова райдержадміністрації Анатолій Остапчук, депутат Верховної Ради України Микола Шершун, заступник голови районної ради Валентин Цупріян, міський голова Сергій Євтушок.
«Вельмишановне товариство, шановні сусіди, жителі села Чудель, - звернувся до учасників Анатолій Остапчук. – Хоча всі поліські села й схожі між собою, проте кожне з них – самобутнє, зі своєю культурою, традиціями. І там, де гарно працює команда, є потужна громада, - завжди порядок. На Поліссі однозначно проживають найгарніші, найвихованіші люди, які вміють працювати. А влада завжди підтримуватиме й ініціюватиме такі свята». У Миколи Шершуна залишились найкращі спомини про чудельських селян ще з часів спільного будівництва мосту. А на свято, за словами Миколи Харитоновича, потрапив дещо несподівано, за що подякував долі. Розповів, що приїхав з Березнівського району, де зустрічався з людьми і ще раз переконався: якщо є бажання щось зробити, то, незважаючи на перепони, можна досягнути успіху. Анатолія Остапчука назвав одержимим робити добро, бо те, що народний обранець побачив на Сарненщині, заслуговує на величезну підтримку й увагу. Валентин Цупріян сказав, що село - скарбниця нації, продовження природного способу життя на відміну від урбанізації, повернення до розуміння людських цінностей. А ще – це життя для людей і серед них, які вміють дарувати й отримувати радість від результатів своєї праці й спілкування. Подякував старшому поколінню, яке навчає юнь бачити, розуміти й любити прекрасне. Міський голова Сергій Євтушок звернув увагу присутніх на стенд «20 корисних справ», який свідчить про еволюцію та прогрес, що відбувається не лише в окремому населеному пункті, а й державі. Підкреслив, якщо очільника громади обирають уже декілька термінів підряд, це вже багато про що говорить. Сергій Миколайович побажав подальшого розквіту сільській раді. Депутат Верховної Ради України, представники влади району та міста нагородили грамотами голів райдержадміністрації та районної ради за вагомий внесок у збереження, відродження та популяризацію автентичних традицій, звичаїв, обрядів, аматорського мистецтва чудельського сільського голову Володимира Жука, учасницю аматорських колективів сільського культурно–дозвіллєвого комплексу Єву Жук і майстрів декоративно–вжиткового мистецтва: вишивальницю Любов Мелещук, майстрів в’язаних виробів Тамару Єленець і Людмилу Жук, виробів з бісеру Галину Шокот, різьби по дереву Віталія Абрамчука і лозоплетіння Юрія Михаревича. Для кожного з них і Анатолій Остапчук, і Микола Шершун знаходили хороші слова, а ще побажали й надалі передавати свій талант і вміння наступним поколінням, дякували за збережені традиції.
Обряд випікання хліба, як і саме знаходження нашими пращурами зерен пшениці, давній–прадавній. Але продовжує жити у віках розповідями й легендами. Про минуле мальовничого села, його славну історію й сьогодення, що примножують нащадки, про Свято–Успенський православний храм, збудований власними силами, повідали учні місцевого загальноосвітнього навчального закладу. Анастасія Мелещук прочитала вірш, який написала про село її бабуся Любов Мельник. А вчитель музики Тетяна Лохвич з восьмикласницею Анною Петронюк порадували українською піснею. Спеціаліст по соціальній роботі з сім’ями, дітьми, молоддю та спорту Роман Тишков розповів про спортивні досягнення чудельської молоді, яка щорічно бере участь у районних чемпіонатах з футболу, волейболу, козацьких іграх. В останніх чудляни неодноразово демонстрували свої талант і силу, рішучість і кмітливість. А школярі ставали частими переможцями в змаганнях по стрільбі із пневматичної гвинтівки. Роман Тишков закликав усіх займатись спортом, аби нація була здоровою. Вчитель історії і заступник директора з виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ступенів Вікторія Зданевич презентувала вироби не лише односельців, а й гуртків декоративно–прикладного мистецтва та «Вишиванка» навчального закладу під назвою «Краса дитячих рук». Вікторія Василівна ознайомила із експозиційною виставкою та чудельськими митцями, рукотворною красою творінь яких усі мали можливість насолодитись. Серед експонатів – полотняний одяг і його атрибути, речі повсякденного вжитку селян. Яна Жигула, провідний бібліотекар публічно–шкільної бібліотеки, представила вишивані роботи з бісеру своєї матері Галини Шокот. Розповіла, що вишивати Галину Денисівну навчила у свою чергу її мама, Марфа Михаревич. Першою роботою майстрині, яка з’явилась наприкінці 90–х, став Пантелеймон Цілитель, останньою, якщо можна так сказати, ікона Скоропослушниці. Бо Галина Денисівна не уявляє дня, коли б у неї в руках не було голки, чи вона не в’язала. Знайшло своє відображення на полотні й «лінчинське диво», яке багато хто пам’ятає. Любов до мистецтва жінка передає онуці, восьмикласниці Ірині. На виставці представили її вишивки бісером і стрічками. Відвідувачі могли помилуватись і різноманітними вишивками та в’язаними виробами Тамари Єленець, яка навчає прекрасному й виховує маленьких відвідувачів ДНЗ «Казка», Любові Мелещук, господа якої заквітчана гаптуванням, як у садочку. Людмилі Жук любов до в’язання прищепила, за її словами, ще у школі, вчителька трудового навчання Фаїна Іванівна. І з того часу молода жінка за 20 років зібрала понад 100 шедеврів рук своїх, які із задоволенням носять її троє дітей. Чимало й рушників приваблювали погляд, переважна більшість яких вишиті червоними й чорними нитками. Зацікавили шанованих гостей вироби з лози Юрія Михаревича. Потрапила якось до рук умільця спочатку колиска, яка йому сподобалась, згодом книжка. Самотужки вчився робити ескізи–креслення олівцем, а згодом почали з’являтись і речі. Господарі світлиці й учасники вокального ансамблю «Джерело Полісся» обдарували гостей весільними калачами, а ще виконали пісню «Село моє» на слова отця Сергія та запросили до традиційного частування.
Голова райдержадміністрації щиро подякував за гостини, побажав миру й злагоди. А народний депутат України Микола Шершун висловив упевненість у тому, «якщо є такі очільники в селі, районі, області, то є тверда надія, що разом зробимо все, аби діти й онуки жили в заможній державі, яка називається Україною». Слава вам і вашим рукам на багато літ, шановні майстри.
Марія КУЗЬМИЧ.
Фото Василя СОСЮКА.