Опубліковано Анатолій Кардаш
Для жителів Рівненщини особливо цінні й цікаві ті факти біографії генія української нації Тараса Шевченка та його друзів, що тою чи іншою мірою пов’язані з нашим краєм, у тому числі з перебуванням Кобзаря на Волині 155 років тому, восени 1846-го.
Приїхавши з Петербурга в Україну, Шевченко почав співпрацю¬вати з археологічною комі¬сією — Тимчасовою комі¬сією для розгляду давніх актів при київському генерал-губернаторові і в липні 1846 року взяв участь у на¬уковій археологічній експе¬диції відомого вченого-археолога Миколи Іванишева. Професор столичного університету Іванишев очолив розкопки та вивчення пам’яток скіфського кургану Перепетиха в околицях Фа¬стова на Київщині. Крім Шевченка, помічником керівника дослідження був Пет¬ро Прушинський, наш зем¬ляк із села Пустомити Рівненського повіту й представник древнього польського дворянського роду, родичі якого жили і на Поліссі. Він сповідував демокра¬тичні ідеї, захоплювався вивченням волинської старо¬вини, фольклору. За участь у таємному товаристві царська поліція заарешту¬вала Петра Прушинського, ув’язнила в Київській фортеці, а потім за вироком Київсь¬кої таємної комісії та конф¬ірмацією царя його засла¬ли в Оренбурзький край. Через дев'ять років така ж доля спіткала Тараса Шев¬ченка, який відбував солдат¬чину в тому ж краї за участь у Кирило-Мефодіївському таємному това¬ристві.
Повернувшись після заслання в Україну, Петро Прушинський став співро¬бітником Тимчасової комісії для розг¬ляду давніх актів, але за ним встановили таємний по¬ліцейський нагляд. Як заз¬начають у своїх працях біографи-дослідники Тараса Шевченка П. Жур та Я. Галайчук, між польським патріотом і видатним поетом встанови¬лись близькі дружні зв'язки, бо обидва були людьми освіченими, революційно настроєними, гаряче підтри¬мували ідею єднання борців України та Польщі проти деспотичного самодержав¬ного режиму. Саме роз¬повіді Прушинського про рідну Волинь надихнули 32-річного поета на подо¬рож за відрядженням археографічної комісії на Волинь.
Наш край міг зацікавити Тараса Шевченка й тому, що в селі Вільгір, неподалік Рівного, був маєток древ¬нього роду Велигорських, нащадок якого граф Михайло Велигорський брав участь у викупі Тараса з кріпацтва, і чий підпис стоїть на документі про волю – відпускній. Про це зокрема пише відомий рівненський письменник Євген Шморгун у своїй книзі «Шість століть Велигорських». А за представника іншої гілки цього ж роду чиновника Михайла Велигорського вийшла заміж племінниця Тараса Григоровича – донька його брата Варфоломія - Фросина. Поет любив свою племінницю, турбувався про її добру освіту в численних листах до брата.
А про дружбу Тараса Шевченка з Петром Прушинським, непересічну особистість нашого земляка розповідає шевченкознавець Петро Жур у книзі «Дума про огонь», присвяченій життєвому шляху Великого Кобзаря. Петро Іванович народився у Великих Межирічах Корецького району в 1803 році. В 20-х роках навчався в університеті м. Вільно (тепер Вільнюс), де був членом гуртків «філоматів» і «Філареті», ідейним натхненником яких став великий польський поет Адам Міцкевич. Після закінчення вузу господарював у Пустомитах, брав участь у Польському повстанні 1830-1931 років. Згодом став членом Демократичного товариства – польської антимонархічної таємної організації, за що в 1838 році був заарештований та ув’язнений. Перебував у засланні в далекому Оренбурзькому краї, поки не отримав дозвіл повернутись в Україну. Тоді ж почав працювати співробітником Тимчасової комісії з розгляду давніх актів разом із Тарасом Шевченком. Ім’я Петра Прушинського згадується в таких фундаментальних працях, як «Тарас Шевченко - Грушівський» О.Я. Кониського, засновника наукового товариства ім. Шевченка, «Життя Тараса Шевченка» професора П.І. Зайцева, видатного літературознавця дореволюційної Росії, та інших. І що цікаво, Петра Івановича назвали на честь діда Петра Прушинського, жителя нашого краю, дворянина, добре знаного в Дубровиці та Сарнах, який у 1725 році збудував власним коштом Свято-Троїцьку церкву в Доротичах, нинішньому мікрорайоні міста Сарни.
Отож 32-річний Тарас Шевченко восени 1846 року вирушив на ет¬нографічні й археологічні розвідки на Поділля й Во¬линь. Як відомо, він побу¬вав у Почаєві, Острозі, Дубні, на полі Берестецької бит¬ви. Є дані про те, що Шев¬ченко через Дубно та Луцьк поїхав на Ковельщину, щоб змалювати історичні пам'¬ятки маєтку князя Андрія Курбського. Авторитетні вчені, вже згадувані О. Кониський, П. Зайцев, пізніше П. Жур, стверджують у своїх пра¬цях, що поет дійсно був на Ковельщині та малюнки, зроблені там, віддав київському ге¬нерал-губернатору Бібікову після повернення в Київ й опрацювання матеріалів. Петро Жур навіть описує, як особисто їздив у село Секунь Ковельського рай¬ону, розмовляв зі старожи¬лами, які розповідали йому перекази про приїзд Шев¬ченка, про те, як малював він тутешню церкву, як, окрім того, написав ікону Богородиці для сільського хра¬му. Олександр Кониський у своїй вже згадуваній фундаментальній праці, опублікованій в 1898 році, зазначає: «До того ж часу належать ще два малюнки тушем чорним; вони показують: один – церкву в селі Вербках, за три версти від Ковеля, в тій церкві поховано князя Курбського; другий – церкву в селі Секуні. До першого малюнка Шевченко додав нарис того місця, де була могила Курбського». Факт перебування Великого Кобзаря в Ковельському повіті важливий для нас, бо тоді зворотний шлях поета в жовтні 1846 року однозначно пролягав саме через Рівне на Корець і далі на Жито¬мир до Києва. Відтак він побував у Рівному, хоча нічого тут не досліджував. Оскільки Шевченко спішив повернутись до ¬Києва, поки не настали осінні дощі й бездоріжжя (він їхав казенним гужовим транспортом), то скорочений маршрут його пролягав з Рівного до Корця через села Гощанського району Дорогобуж, Синів та інші по шляху Рівне-Київ, що пере¬тинає річку Горинь між Гощею та Чудницею.
Як свідчить О. Кониський у своїй унікальній книзі-хроніці життя поета, якій він присвятив десятиліття напруженої пошукової праці, Шев¬ченкові на подорож вида¬ли 150 карбованців і за три місяці він витратив 115 кар¬бованців 31 коп., а решту повернув у комісію разом з матеріалами своїх етнографічних розвідок і малюнків 31 грудня 1846 року. Арешт Тараса Шевченка й подальше заслання спричи¬нили те, що майже всі ма¬теріали, зібрані під час подорожі, не були опубліковані й доля їх не¬відома. Лише один малюнок церкви у Вербках біля Ковеля, за свідченням Олександра Кониського, був надрукований 1849 року в книзі «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни». Однак враження по¬ета про Рівненщину, наш Поліський край лягли в ос¬нову низки його знамени¬тих творів, сприяли утвердженню поглядів бор¬ця за справедливий соціаль¬ний устрій і майбутню вільну Українську державу.
Щодо його друга і порадника поїздки на Волинь Петра Прушинського, внука сарненського благодійника, то він дожив до глибокої старості й помер у 1890 році в Пустомитах. Відомий ще й тим, що, подібно діду, подарував місцевій православній громаді землю під будівництво церкви, яка постала в 1876 році. Його нащадки проживали там до приходу радянської влади в 1939-ому, а син Чеслав виїхав у Великобританію, в Лондон. За свідченнями місцевих старожилів Чеслав Прушинський відвідав батьківщину в 1963 році, мандруючи за туристичною путівкою по містах СРСР. Спілкуватися з земляками йому не дозволив супроводжуючий міліціонер, тож, побувши півгодини в селі свого дитинства, пан з Лондона поїхав. Більше ніхто й ніколи не бачив колишнього власника маєтку в Пустомитах. На місці панського будинку спорудили нову школу. В ній учні в гуртку «Літописець» вивчають минуле ріднокраю, одна зі сторінок якого присвячена дружбі двох патріотів - Петра Прушинського та геніального Тараса Шевченка.