Опубліковано СН
Сучасний світ манить нас шириною незвіданих доріг і нових відкриттів. Прагнення пізнати далеке поєднує людей тисячами кілометрів автодоріг, повітряних шляхів і залізничних колій. І не на кожному з цих шляхів відразу вгадується конкретний пункт призначення. Лише мости і міста, рахуючи кілометраж, тягнуться впродовж усього шляху.
Наталія БІЛЕЦЬ про найекстремальніші умови подорожування знає не з чуток. У свої 25 впевнено може заявити, що побачила майже півсвіту й додати, що зупинятися не збирається. На вигляд ніжна й тендітна, вже об’їздила всю Україну – від Карпат до Криму. У 18 років «дикуном» підкорила Грузію, потім з туристичними групами сміливо подорожувала Чехією, Німеччиною та Нідерландами. А ще - вірить у потойбіччя, трансформацію життя та душ, у містику та щось, так би мовити, вище… Легка, замріяна, з особливими думками, чаруючими карими очима, вона легко підкорює світ.
Останні півроку Наталя провела в одній з найоригінальніших країн Східної Європи, країні прянощів, танців і незвичайних солодощів, країні духовного очищення – Індії. Сама, за тисячі кілометрів від дому, рідних, батьків і друзів, в оточенні іноземної мови, східних традицій та абсолютно іншого народу. Дивуюся! Та все ж Наталка руйнує стереотипи, підтверджуючи, що жінка може бути впевненою, жити повноцінним життям, почуватися повноцінною особистістю, а головне – не зупинятись на досягненому.
«Любила подорожувати завжди, – розповідає юнка. - Поки жила в Сарнах, можливості як такої не мала. Потім стала студенткою одного з київських вишів і вже тоді відкрила для себе широкий світ можливостей подорожування. Спочатку об’їздила з друзями всю Україну, найбільші міста, історичні пам’ятки, нові відкриття – це захоплювало мене завжди! А потім захотіла більшого. Європа… (посміхається). Раз, другий, третій. Потім Грузія. І лише після того з’явилась мрія відвідати Індію. Спочатку зацікавилася буддизмом, індійською філософією. Простіше кажучи, вивчала її з путівників, книг, інтернет-матеріалів, але хотіла побачити життя зсередини, відчути його собою…».
І взимку минулого року Наталія на чотири тижні поїхала за гори, оглянути країну, якою вже починала марити… Країну унікальної культури та стародавніх цивілізацій. Хто хоча б один раз побував там, приїжджає знову й знову. Первинна природа, знайомство з давньою історією та культурою, спілкування з приязними та гостинними людьми - ось що Індія відкриває туристам. Але Наталка чекала більшого: «Індія допомагає мені. В минулому житті я, певно, мешкала саме там».
«Англійська була жахливою, страх у колінах перебороти не вдавалось, але я дуже сильно хотіла здійснити свою мрію, - з захопленням повідала дівчина. – Сиджу перелякана в літаку, сама, бо у друга форс-мажор, ледь розумію стюардесу, але страшно задоволена. Я лечу до Індії! Я подорожуватиму містами. Я там буду. Налаштувала себе так, і все. Країна величезна, навіть півроку мало, щоб осягнути всю її велич!»
За словами Наталки, яка ще й встигла попрацювати там гідом, це дуже гостинна країна. Це відчувається в усьому, починаючи з ввічливості мешканців, які заведуть тебе у вказане місце, навіть витративши на це дві години часу, закінчуючи наполегливим запрошенням від абсолютно не знайомих людей зайти в кафе на чашку кави. А це тому, що в Індії м’який клімат, доступні ціни, безліч екскурсій історичними місцями, шопінг та якісне обслуговування. «Ти можеш торгуватись не лише у магазинах чи на ринках, а й у готелях, - розповідає Наталія, спостерігаючи моє відверте дивування. – Так, одного разу я мала недостатню кількість коштів для ночівлі в готелі, і мені оформили дорожчий номер зі значною знижкою». Ні з виробленням візи, ні з подорожжю проблем не мала. Першу візу оформляла на три місяці, а вже другу подорож здійснила бізнес-візою на півроку.
«У нашому уявленні Індія – це країна бідних. Так, бідних там дійсно багато… Майже 50% людей живуть на межі, вони не мають освіти. Інша частина населення - це або середній, або вищий клас. Щодо розвитку, то такі великі міста, як, наприклад, Делі – столиця Індії, дуже модернізовані, Києву, на жаль, до нього ще рости й рости. Вони дуже швидко розвиваються, а ціни там на рівні наших, хоча якість товарів, обслуговування куди кращі! Їжа в Індії дешевша. Для порівняння: в Києві поїсти в ресторані обійдеться в 100 доларів як мінімум, а там доларів за 30 можна чудово посидіти».
- В Індії популярний шопінг?
- Достатньо. Там багато магазинів, які пропонують широкий вибір одягу, килимів, ювелірних виробів. На одяг ціни теж трішки дешевші, аніж в Україні. А в маленьких містечках то набагато (посміхається)! Якість речей залежить вже від ціни. Якщо ти купуєш штани за 200 рупій (40 гривень!), то ти їх проносиш сезон. Потім вони втрачають колір. Дорожчі речі відповідно якісніші і слугують довше. Я затоварювалась у торгових центрах з європейськими речами, ціни відповідно теж європейські. Індійці дуже слідкують за своїм зовнішнім виглядом, а особливо – хлопці! Коли відкрила гардероб свого друга, а в ньому 40 пар джинсів, то дійсно була здивована, бо в нас, певно, найзатятіша модниця має їх менше!
- Яка кухня в Індії?
- Як говорив один мій товариш, індійці між корисним і смачним оберуть смачне. Смажене, приправлене, пряне… Свіжих дешевих овочів там дуже багато. Ні, от їм треба їх пересмажити, приправити найрізноманітнішими спеціями, і тоді їх смак ти вже не відчуваєш… Традиційна їжа - це рис, спеціальна підливка, супчики й овочі. Індія славиться найрізноманітнішими та найоригінальнішими солодощами. Але європеїзація, звичайно, бере своє – модними стають піци, салати, фаст-фуди загалом, але це притаманне лише великим містам. Дуже важко у них знайти рибу та молочні продукти.
- А як щодо духовного життя?
- Індійці взагалі дуже релігійний і віруючий народ. Не зважаючи на бідність, храми розкішні й багаті, вкриті золотом і різним коштовним камінням. На півдні країни є такі, в яких золото зберігається тоннами! Люди зносили його впродовж століть, вони й нині віддають все багатство, діляться ним з Богом. Відвідування вільне. Ти не маєш там відстоювати довгі служби, як у нас. Прийшов, помолився, священик ставить тобі намаз на лобі у формі крапочки – тіко - і все. Людей багато, всі ж одночасно не помістяться. Навіть у квартирі, будинку кожен має маленький храм, як у нас ікони, інколи під нього відводять навіть кімнату, де можна молитися. На роботі, в автобусах, повсюди іконки та статуетки богів. Відносно віри, того, що я християнка, а там сповідують буддизм, скажу – Бог один, шляхи до нього різні.
Умови життя на Сході прийнятні, хоча, за словами Наталії, країни там дуже швидко розвиваються, адже ще 15 років тому там навіть не було метро. Потім, завдяки потужним інвестиціям, у великих містах побудували шикарні дороги, почалось активне будівництво торгових комплексів, хай-веїв, закладів відпочинку. Але досить помітною залишається різниця між умовами проживання у провінційних селах, де дороги гірші й абсолютно відсутні правила дорожнього руху. «Там діє єдине правило: бі-бі», - з посмішкою розповідає Наталка. Для дівчини це був шок.
За час проживання в цій надзвичайній країні Наталя відвідала багато місцевостей, об’їхала сотні міст, пройшла тисячі кілометрів. З захопленням розповіла про найцікавіше.
- Там дуже багато історичних пам’яток. Місто мертвих – Варанасі, найстаріше у світі, де люди живуть досі. Називається воно так тому, що в нього індійці їдуть помирати, адже в цій країні взагалі немає кладовищ. Вважається, що саме в цьому місці померлий може звільнитися від кола перероджень. Прах покійного спалюють і віддають водам великої річки Ганг, і людина досягає просвітлення. Саме тут заповів себе спалити й розвіяти свій прах Джордж Харрісон з «Бітлз». Гуляючи по Варанасі, часто зустрічала процесії, що несуть трупи до місця спалення. При цьому ви не побачите на обличчях людей, що втратили своїх родичів, печалі, скорботи та сліз. До смерті в Індії ставляться зовсім по-іншому, ніж у нас. А померти у Варанасі взагалі вважають за щастя. У води Ганга скидають не тільки попіл, а й незгорілі останки, а також різне сміття. Так що, на жаль, річка дуже брудна, що, однак, ніскільки не зупиняє віруючих індійців, які щодня «змивають» свої гріхи в священній воді. Також бачила Гімалаї, навіть піднялась на висоту 4 км, правда, на автомобілі. Видовище захоплююче – холодно, сніг, але краєвиди просто шикарні.
У цієї країни можна повчитись жити, адже індійці завжди приємні, веселі й позитивні, сприймають все крізь призму духовності та миру. Можливо, тому серед них багато довгожителів. Не лише побутові, а й економічні проблеми вони розв’язують з легкістю. Країна не газифікована. У квартирах є лише обігрівачі, у будиночках – невеличкі печі, а їжу готують з допомогою газових балонів чи електричних плит, у селах - на вогнищі під відкритим небом! У порівнянні з іншими європейськими країнами туристка не може надати перевагу певній «стороні світу». Люди в Європі замкнені й індивідуалістичні, хоча культура й якість життя там набагато кращі, а східна ж сторона ближча Наталії духовно. Хоча там ще не досить налагоджене культурне та суспільне життя, але місцеві жителі позитивно настроєні, що в сучасному суспільстві є великою рідкістю. «Захід – це матеріальна культура, а Схід - духовна».
- Чи цікавилась ти звичаями, обрядами, особливостями індійського народу?
- Дуже цікавим у індійців є обряд одруження. 90% шлюбів відбуваються за домовленістю батьків. Там дуже сильні родинні традиції, діти довіряють своїм батькам, тому відсоток розлучень в Індії не досягає 1%. Для нас це дико, але ж, по великому рахунку, батьки ніколи не бажають поганого для своєї дитини, тому пару підбирають якнайкращу. Враховують все: соціальний стан, зовнішній вигляд, навіть сумісність за зірками! Парам складають астрологічний гороскоп, яким вони обмінюються, і якщо не підходять один одному за ним, то весілля не буде. Після одруження жінки зазвичай ніде не працюють, родину забезпечує виключно чоловік.
Також згадала Наталка і про священних тварин Індії – корів, запевнивши, що у великих містах їх нема, але в селах і містечках можна зустріти цих тварин, що спокійно мандрують дорогами. У майбутньому Наталка хотіла б ще раз відвідати цю чудову країну, й, можливо, навіть попрацювати там. Наступним місцем для подорожі на карті дівчини стоїть Китай.
Передати емоції, які вирували під час розмови, неможливо. Наталя з великою радістю розповідала про Індію. Захоплення країнами, подорожування стало сенсом її життя. Місце призначення наступного автостопу – невідоме. Наталка продовжує рахувати кілометраж, відбиваючи такти.
Світлана КУРОПІЙ.