«Через красу до людяності»

Що може бути кращим за пізнання – крок до усвідомлення себе та світу? Сотні тисяч кілометрів подолали гімназисти мальовничими куточками нашої країни, відкриваючи для себе нові цікаві сторінки, милуючись неповторною красою та величчю рідної України, переймаючись почуттям гордості за її минуле й сьогодення.

«Через красу до людяності – такими є закономірності виховання», – зазначав В. Сухомлинський. «Краса, – пише педагог, – могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства». Тому девізом наших літературно-пізнавальних екскурсій і обрали слова Василя Сухомлинського: «Через красу до людяності». На початку травня учні Сарненської гімназії здійснили ще одну неповторну подорож до казкової країни українських Карпат.
Першою яскравою сторінкою екскурсу було місто Долина, що на Івано-Франківщині. Прикарпаття – край оспіваний у піснях і легендах. Легенди народжуються в серцях красивих душею людей і самі перероджують їх, збагачують новою красою. Залучились до народної мудрості й ми. У ролі екскурсовода виступила учениця 3-Б класу Тетяна Лось, яка повідала цікаву легенду про історію виникнення міста Долина. Практика залучати учнів гімназії до екскурсійної діяльності має позитивний характер, адже підготовка до цього спонукає учнів до творчих пошуків, учить самостійно працювати з різними джерелами. Вони поступово вчаться досліджувати та аналізувати зібраний матеріал, володіти вміннями та навичками наукового пошуку й ораторського мистецтва.
Біля краєзнавчого музею «Бойківщина» нас гостинно зустрічала його берегиня Т. Гнатовська, яка була приємно здивована розповіддю юного екскурсовода. З першої миті знайомства між нами зав’язались теплі, дружні стосунки. Наш гід – Тетяна Гнатковська - майстер своєї справи, людина з великої букви. Це надзвичайно гостинна й приємна жінка, цікавий оповідач. Тихо, урочисто й дещо таємниче розповіла про цікаві археологічні знахідки, знаряддя праці та побуту минулих часів, бойківський одяг і вишивку, ознайомила з документами, що висвітлюють різні події з історії краю, стародруки, видані в Україні, твори українського образотворчого, народного та сакрального мистецтва. Затамувавши подих, слухали про благодійну діяльність меценатів Тетяни й Омеляна Антоновичів для підтримки української літератури та українознавства. Палку любов до самобутнього культурного надбання Бойківського краю, видатних його митців, на чолі з Іваном Франком, Тетяна Петрівна передала і нашим дітям.
Екскурсія мальовничими Карпатами триває. Далі їдемо в селище Вигода, де на нас чекав «карпатський трамвай», який неспішно повіз своїх мандрівників уздовж берегів екологічно чистої ріки Мізунка казковими місцями, що іноді перетворюються ву справжню екзотику, особливо коли гори нависають над потягом, а колія повторює серпантин ріки й проходить так близько до краю берега, що здається, ніби ось-ось пірнемо у воду. Під час подорожі відвідали гідрологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення заповідник «Ширковець» (висяче болото), милувалися каскадом Мізунського водоспаду, скуштували цілющої мінеральної води з гірського джерела. Дорогою екскурсовод розповіла про історію та велич сітки вузькоколійних залізниць, їх призначення і про те, як вдалося реконструювати останню на Прикарпатті залізничну гілку з вузькою колією. Чотири години пролетіли дуже швидко. В душі залишилися чудові враження та бажання повернутися сюди ще раз.
А далі, причепурившись яскравими фарбами, ароматами трав і медових квітів, нас зустрів Буковель. Ті, хто хоч раз приїжджав на відпочинок у гори, у цей мальовничий куточок, хто вдихав повними грудьми кришталево чисте повітря, повертаються в Буковель знову і знову. Ми вже не вперше поповнюємо кількість туристів, які прагнуть відпочити від галасу міського життя, і занурюємось у казковий світ чистого й прохолодного гірського повітря. І щоразу на вершині чи то Буковеля, чи то Говерли, на подив оточуючих, з радістю вигукуємо слова відомого шотландського поета Роберта Бернса: «Моє серце в верховині і душа моя, моя дума в верховині соколом буя, моя мрія в гори лине наздогін вітрам, моє серце в верховині, де б не був я сам». Наш відпочинок у Буковелі – це амфітеатр величних гір, блакитні озера, дивовижні полонини й маса позитивних емоцій! Ну де ще в травні можна пограти в сніжки майже босоніж?
Замки України – мовчазні свідки історії. Про героїчне минуле нашого народу повідав нам Пнівський, що в передмісті Надвірної – Пньові. Дослідники стверджують, що за свою історію він жодного разу не був захопленим! Під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького замок витримав кількатижневу облогу 15000 повстанців. І період польсько-турецької війни відігравав роль однієї з найбільш важливої оборонної споруди. Особливо його значення зросло після захоплення турками Кам’янець-Подільської фортеці. Пнівський замок був єдиною оборонною спорудою(!), яка витримала натиск турецьких сил. Дивний факт: замок витримав усі воєнні лихоліття, але не зміг вистояти перед людським фактором. На початку XIX століття місцеві мешканці почали розбирати його на будівельний матеріал. Після чого він набув вигляду, який можна спостерігати й нині.
А попереду на нас чекає нова, неповторна у своїй чарівності гірська казка, ім’я якій – водоспади Карпат! У наших серцях ще й досі звучить дивна мелодія-перелив бурхливої води: Гук, Кам’янка, Шешори, Пробій, Гук Женецький, Труфанець, яку ми запам’ятали на все життя з попередніх екскурсів. Але те, що чекало на нас цього разу, вразило своєю силою та красою найбільше! Чудовий і дивовижний світ падаючих вод Бухтівецького й Манявського водоспадів захопив своєю незвичайністю, мальовничістю, динамічністю. От уявіть собі: два перлисто-молочні стовпи, які ринуть майже з 10-метрової висоти, розсіваючи каскади водяного пилу, що спалахує в променях сонця різнобарвною веселкою. Це так радо вітає нас Бухтівецький водоспад. Тут же, за пару метрів, з маленького бокового потічка вода з висоти 14 метрів прозорим серпанком, наче витканим із тонких срібних ниточок, освіжає все навкруг дрібним ніжним дощиком – це Краплинковий водоспад. Краса фантастична! Ну як тут не згадати класика: «Жемчужной, огненной дугой валятся, плещут водопады…» (О.Пушкін «Руслан і Людмила»).
Далі прямуємо до Манявського водоспаду. Півтори години в дорозі промайнули непомітно, адже природа продовжує дивувати нас своєю феєричністю. Крім естетичної насолоди, яку одержуєш, споглядаючи на цю неповторну красу, відчуваєш приплив енергії та бадьорості. І ось могутніми звуками падаючої води, що рине вниз крутими схилами, даруючи кожному відчуття щастя і здоров’я, нас загадково привітав Манявський водоспад. Нашому подиву немає меж: блискотливий, кришталевий стовп, падаючи з 20-метрової висоти, навкруги розсіває хмари водяного пилу, в яких діамантами мерехтять кришталеві краплинки. Незвичайне явище! У піднесеному настрої продовжуємо шлях.
Давати знання ідейно-літературних основ священної книги Біблії неможливо без наближення до християнських святинь, тому далі рушаємо до Манявського скита. Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир, названий в історії другим Афоном, твердиня православ’я. Перші згадки про заснування обителі сягають кінця ХІІІ ст. і пов’язані з двома ченцями Києво-Печерської лаври. Після спустошення Києво-Печерського монастиря монголо-татарами ці два іноки прийшли в Карпатські гори, де й заснували новий монастир. Згадку про заснування монастиря в ХІІІ ст. знаходимо і в спогадах І. Франка, який засвідчує, що Захар Беркут – герой Тухольки, три роки провів у ньому. Сюди до старців неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою та благословенням. Кілька століть тосму татари напали на монастир, зруйнувавши його вщент. Дізнавшись про ці благословенні Богом місця, сюди у 1608 році прийшов монах-схимник, суворий аскет з гори Афон – Іов Княгиницький. У новій святій обителі він запровадив найсуворіший устав Василія Великого. Саме за його суворість та аскетизм Манявський скит був названий другим Афоном. На відстані майже кілометра від виїзної брами монастиря розташований так званий Блаженний камінь. Грот цей і є давнім житлом ченців – скитом. З цієї брили віками витікала вода, що зникла в час закриття монастиря і так само чудесно з’явилась, коли він знову відродився.
Про величну й водночас трагічну історію Манявського скита повідали юні екскурсоводи, учні Сарненської гімназії: Іван Зань, Антон Капелюшник, Світлана Дойчук та Юлія Надольська, яка завершила свою розповідь словами: «Древня святиня повстала з руїн, відродившись у всій своїй красі й величі. Знову залунав тут передзвін, знову полинула молитва до Всевишнього. І ми свято віримо в те, що відродження монастиря сприятиме розвитку духовності, укріплюватиме нас у прадідівській православній вірі й прививатиме любов до нашої святої православної церкви та України».
Екскурсія по Україні – це цінне та незабутнє задоволення. Крім того, що учні отримують пізнавальну, дослідницьку компетенцію від подорожей, намагаємось також сформувати екологічну й формуємо потребу в здоровому способі життя. А про почуття колективізму, дружби та єдності взагалі говорити немає потреби. Три дні в гарній компанії та прекрасному новому місці запам’ятаємо надовго. Подих історії та чарівність української природи не залишили нас байдужими.
Леся МАЦКОВА