Опубліковано СН
Відвідавши рідну Сарненщину за 14 років чотири рази – батьківська протоптана стежина, мабуть, пахнутиме хлібом. Понад десятиріччя Юрій БУСЄВ проживає в чудовому американському містечку Лейк-Стівенс штату Вашингтон, навкруги якого височіють гірські вершини в зелених шатах, шумлять водоспади.
Хочеться розбити стереотип про те, що українці за кордоном – це лише діаспора, заробітчани або дівчата, що вийшли заміж за іноземців, висвітлити життя співвітчизників у найнесподіваніших куточках планети, дати можливість читачеві бути причетним до того, що відбувається у світі. Адже українці, які проживають за межами держави, щиро вболівають за долю неньки-батьківщини й беруть активну участь у розбудові здорового суспільства.
Часто задумуємось, як живуть земляки за кордоном? Кортить дізнатись не лише про їхні історії, але й «спробувати на смак» їх спосіб життя. Юрій Володимирович виїхав з родиною до Америки ще в 1998-ому, коли старшій донечці Моніці було лише п’ять місяців. Здобувши на Батьківщині професію газоелектрозварника, тут перекваліфікувався й влаштувався на роботу у велику компанію «Jinnу-Industrise», яка виготовляла й розповсюджувала по всьому світові підйомники. Юрій займався розробкою гідравлічних циліндрів. Та, на жаль, пропрацювавши лише рік, потрапив під скорочення штату. Півроку перебував на обліку в центрі зайнятості в якості безробітного. Згодом відкрив власний бізнес: прибирання квартир, офісів, будинків тощо. Мало-по-малу список клієнтів збільшувався, роботи прибавлялось. Власною справою займається й донині. У 2002 році родина Бусєвих перебралася з квартири, яку винаймали, у власний будинок.
Юрій Володимирович – щаслива людина, адже Бог подарував йому трьох чудових діток. 14-річна Моніка й на рік молодші двійнята Емі та Девід – міцна татова опора. Дівчатка господарюють у хаті, а син клопочеться про корм для кроликів… Як бачите, і в Америці полюбляють натуральне дієтичне м’ясце. До речі, раніше господар утримував майже 50 домашніх пухнастиків, нині ж лише 16. А ще родина Бусєвих влітку може пригостити яблуками білого наливу, черешнями, сливами, ягодами смородини, малини, чорниці, зібраними в садку біля хати. Як у справжній українській родині, тут і калина росте.
Юрій Бусєв - неординарна й дуже цікава особистість. Якось відпочиваючи в санаторії у 2004 році, зацікавився масажем, коли відвідував лікувальні процедури, багато розпитував, відзняв відео, а повернувшись додому, самотужки освоїв навички знавця людського тіла. А для вдосконалення ще й захопився вирощуванням лікарських трав для виготовлення цілющих настоїв від різних недуг. Приміром, м’яти, живокосту, бузини тощо.
- Гадаю, краще ж дати дитині ложку настою з травички від застуди, аніж травити юний організм пігулками, - ділиться Юрій Володимирович.
Родина Бусєвих не забуває в далекій чужині й про звичаї та обряди Батьківщини. Дітвора три роки займалася вивченням рідної мови. Вдома тато воліє розмовляти з доньками та сином українською, аби якнайбільше привити дітлахам знань про життя дідів-прадідів. А ще пестить їх смачними нашими національними стравами. У вихованні внуків активну участь також беруть батьки Юрія Володимировича, які теж виїхали й живуть неподалік. Про дідуся Володимира й бабусю Галину без сумніву в рідних Сарнах можна почути лише гарні відгуки, адже майже тридцять років вони пропрацювали на заводі СЗМТК газорізальником і компресорником.
Навчання в школах за кордоном також має свої переваги. Приміром, безкоштовне харчування дитини залежить від доходів родини. Якщо прожитковий мінімум батьків нижчий, його оплачує держава, якщо ж переважає, кошти відраховують з сімейного бюджету. Учнів, батьки яких не в змозі завезти до навчального закладу, щоранку чекає спеціальний автобус. Водій транспортного засобу за списком усіх відмічає й по закінченні уроків відвозить додому. Шкільне керівництво не відпускає дітей без дозволу батьків. А один день прогулу школяра без поважної причини коштує їм 25 доларів.
Приїжджаючи рідний край, Юрій Бусєв старається відвідати не лише рідних і близьких людей, а й обов’язково щоразу зустрічається з однокласниками. Найперше за гарною традицією, з квітами відвідали могили першої вчительки Олени Яринич і класного керівника Петра Мартинюка, які, на жаль, передчасно пішли з життя. Пом’янувши добрим словом і помолившись за спасіння їхніх душ, друзі продовжили радісне спілкування в ресторані «Сарни». Тут запанувала весела, подеколи дитяча, шкільна гармонія спогадів.
Наталія МАЛЕЙЧИК.