Опубліковано Юрій ЛЕВЧУК
Фото Василя СОСЮКА.
Житель м. Сарни Олександр Миколайович Бурячинський, сьогоднішній мій співрозмовник, у 1994-1998 роках був депутатом Верховної Ради України другого скликання від Сарненського виборчого округу й перебував у числі тих парламентаріїв, котрі в ніч на 28 червня 1996 року приймали Конституцію України. Не дивно, що до колишнього народного депутата, котрий виявився відвертим і щирим співрозмовником, назбиралося чимало запитань.
- Олександре Миколайовичу, то чим запам’яталася та ніч? Де-хто з громадян досі не може втямити, чому не дочекалися наступного ранку і, так би мовити, на свіжу голову…
- Спогади про ту бурхливу ніч справді незабутні. Творилася історія держави, яка не могла більше існувати без свого Основного Закону. Тому депутати вирішили не зволікати більше з прийняттям Конституції, тим більше, що і народ України, і світова спільнота дивилися на нас уже скоса. Пам’ятаю, Голова Верховної Ради Олександр Мороз так і сказав: «Приймемо чи не приймемо, але не розходимося…»
- Мабуть, були навколо цього і якісь чвари. Хтось тиснув на Вас, перекуповував, щось обіцяв, від чогось відмовляв?
- Було. Але не хочу згадувати минулі інтриги. Не всіх влаштовувало на той час позитивне рішення щодо Конституції. З Адміністрації Президента була команда розходитися, але всі були вже настільки втомленими, що хотіли, зрештою, якоїсь розв’язки. Та й відповідальність на нас лежала неабияка, Ви ж розумієте: 1996 рік, у державі - біднота, розруха. А Конституція України була майже готова до затвердження, основні її статті давно узгодили, непогодженими лишалися кілька пунктів, які не влаштовували то Кучму, то Мороза. Отож чекали. За весь цей час я випив з три десятка горняток кави. Переживав і мій колега Віктор Іванович Петрук з Великого Вербчого, котрий також представляв тоді наш регіон у Верховній Раді. Але після того, як Конституцію ухвалили, відкрилося ніби друге дихання. Депутати обіймалися, плакали та сміялися одночасно. У залі засідань з’явилися ящики з шампанським.
- Ви й досі пишаєтеся тим, що були причетні до прийняття Конституції 1996 року?
- Ну звісно! То був результат. Адже це була перша Конституція, яку Європа й Америка визнали найкращою серед Конституцій держав пострадянського простору. У нашому законодавстві заклали найбільше демократичних засад. Серед недоліків те, що деякі положення затверджували пакетами. Сьогодні це дається взнаки.
- Олександре Миколайовичу, а чи не здається Вам, що нині Конституція перестала бути законом прямої дії? Як бути з таким поворотом подій?
- Наш Основний Закон - чудовий, та вся біда в тому, що його положень не дотримують насамперед владні структури. Тут спало на думку російське прислів’я: «Законы святы, да исполнители - супостаты». Особливо це стосується депутатів, Президентського Секретаріату, а також прокуратури, міліції, судів. Біда в тім, що органи, які повинні наглядати за дотриманням конституційних норм, є бездіяльними. Звідси - порушення прав і свобод громадян, засилля мафіозних кланів. Якщо не змінити ситуацію, то, попри досконале законодавство, Україну чекає ще більше зубожіння народу та збагачення тих, хто працює поза правовим полем. Уявіть собі: шістдесят відсотків олігархів не сплачують податків (принаймні, саме так стверджують засоби масової інформації) і видають найманим працівникам заробітну плату в конвертах.
- А хто має навести лад у державі, побороти корупцію, знайти фахівців з високою мораллю? Народ? Він, певно, не погодиться більше на революцію по-приколу…
- Знаєте, я глибоко переконаний, що справжня любов до Батьківщини зароджується ще в генах. Не всім, на жаль, вистачає патріотизму та самоповаги. Хіба не доводилося згодом чути, що ми прийняли антинародну, буржуазну Конституцію? Було таке. Мова йшла подекуди навіть про конституційний переворот у державі, депутатів звинувачували в тому, що вони не є представниками своїх виборців у Верховній Раді, а представляють купку жалюгідних запроданців, для яких особисті, приватні справи - головніше за все. Але ж це неправда! Переважна більшість з нас чесно виконували свої обов’язки й ні про які особисті блага не думали. Найприкріше те, що українська нація ніколи не була монолітом. Може, через те, що маємо багатий етнос або ж уяву. Ви ж зрозумійте, що Конституція і затверджувалася саме для того, щоб захистити суспільство від корупції, а кожного громадянина – від чиновницької сваволі, злочинності й розгулу бандитизму. Ми повинні підняти з колін вітчизняне виробництво та сільське господарство, довести його до рівня високих технологій, забезпечити кожного праце-здатного громадянина роботою та гідною цього трудового внеску платнею, а дітей, молодь, кожного пенсіонера, ветерана праці чи військової служби - державною турботою та матеріально забезпеченим заслуженим відпочинком. Усе це й гарантує Основний Закон. Час, однак, свідчить, що ми не готові прийняти парламентсько-президентську форму правління. Повинно бути навпаки.
- У дванадцяту річницю прийняття Конституції України її критикують, як ніколи. Через протиріччя, недосконалість, спірні моменти. Кажуть, що прийнятий вами Основний Закон треба міняти. Що скажете на це?
- Його вже поміняли. Вважаю, що у 2004 році Віктор Ющенко не повинен був давати згоди на зміну Конституції в плані моделі управління державою: з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. В Україні повинен бути сильний Президент, один центр управління державою та відповідальності. Адже Президент є гарантом дотримання Конституції, Головнокомандувачем Збройними Силами й повинен приймати швидкі, виважені рішення, а парламент - це є «колективний розум» для прийняття законів. Взагалі був категорично проти будь-яких змін до Конституції. Такого не роблять у найрозвиненіших і найдемократичніших країнах світу. Переконаний, що будь-які зміни лише шкодять суспільству, бо перш за все розбалансовують владу.
- Олександре Миколайовичу, як святкуватимете цьогоріч День Конституції України? І чи варто робити це взагалі?
- Вважаю, що День Конституції в Україні варто святкувати обов’язково, адже її прийняття було для нашої держави епохальною подією: отримали ще один символ своєї незалежності. Так, чимало пунктів Конституції сьогодні не виконуються, але переконаний, що подібні проблеми завжди лікує час. Тому, користуючись нагодою, щиросердечно вітаю всіх жителів Сарненщини з цим визначним державним святом. Віри й натхнення вам, шановні земляки, доброго здоров’я та настрою, взаємоповаги й впевненості у власних силах і можливостях. Ми варті того, аби жити краще, і житимемо достойно!