Опубліковано СН
У нашому місті Павло Єпіфанович Воронов з’явився зразу ж після визволення і займав посаду першого військового коменданта.
Високий, стрункий, завжди одягнутий у військову форму. Сарненці пам’ятають його як людину освічену, так¬товну. Його мова була багата, наповнена літературними образами, він міг напам’ять цитувати твори російських класиків. У спілкуванні відчувались ерудиція та природний розум.
На гімнастерці висіло два ордени: Бойового Червоного Прапора та Червоної Зірки. Це був кадровий військовий, який пройшов фронтовими дорогами з серпня 1941-го до кінця війни. Одна з командних посад, яку обіймав у буремні роки, - комісара та командира бронепоїзда «Смерть фашизму», що належав Одесько¬му військовому округу. Потім служив комісаром 149 кавалерійського полку окре¬мої 40 дивізії Приморської армії. У 1942 році брав участь в обороні Севастополя, де отримав поранення, а після одужання знову поїхав на фронт командиром 149 кавалерійського полку. Звідти його направили на Північнокавказький фронт. Наприкінці війни Павло Воронов потрапив у 32 окремий резервний полк І Українського фронту, а вже в лютому 1944-ого його призначили комендантом м. Сарни, де служив до жовтня 1945 року, після цього - комен¬дантом міста Луцьк Прикарпатського військового округу, у вересні 1946-ого Па¬вла Єпіфановича звільнили в запас. Такий послужний список першого коменданта м. Сарни.
Після зняття військового становища в місті Сарни Павло Воронов повернувся сюди й очолив Сарненський райвиконком, а потім став головою мі¬ської ради. Першим секретарем РК КП /б/У в той час був Стамбровський. До Пав¬ла Єпіфановича за три роки вже змінилося 6 голів міської ради. Найдовше пропрацював П. Воронов - з 4 жовтня 1946 по 15 жовтня 1948 року. Йому довелось формувати штат міськради, відбудовувати народне господарство, займатися відновленням житлового фонду, навчального процесу в школах, роботи лі¬карні. Адже після нальотів ворожої авіації місто було на 80 відсотків зруйноване. Але цими проблемами працівникам міськради та його голові займатись було ніколи, бо всіх радянських і партійних працівників за розпорядженням райкому пар¬тії направляли в села, звідки без дозволу Стамбровського не мали права виїхати. Там вони повинні були проводити агітаційну роботу зі створення колгоспів, хлібо- та лісозаготовки. Часто на приміщенні міськради висів замок і громадяни міста не могли вирішити тут свої наболілі питання. Через це між голо¬вою міськради та секретарем райкому Стамбровським часто виникали конфлікти.
Павло Єпіфанович, як кадровий офіцер, звик чітко виконувати всі накази і займатися тією роботою, яку йому доручили. А він місяцями не виїжджав із сіл райо¬ну, в той час, коли потрібно було в місті готувати школи до нового навчального року, вирішувати житлові проблеми жителів, налагоджувати торгівлю та ін. Часті конфлікти, що виникали між керівниками міста й району через бездумні розпорядження, безпідставні звинувачення, призвели до того, що Павло Єпіфанович змушений був подати заяву про звільнення з посади міського голови, тим більше, що дали про себе знати старі рани, отримані під час війни.
Потім Павло Воронов працював у торгівлі, на меблевій фабриці, переда¬ючи весь свій життєвий досвід, знання підлеглим. Заохочував їх вчитись далі, був комунікабельним, приємним співбесідником, активним учасником гро¬мадських організацій, депутатом міської ради багатьох скликань. Вийшовши на пе¬нсію, почав активно займатись садівництвом і городництвом.
Дружина Павла Єпіфановича загинула під час війни, залишивши сина, який згодом, як і батько, став офіцером, служив у складі радянських військ у Німеччині. Вже в Сарнах Павло Єпіфанович одружився з місцевою жінкою, з якою прожив до кінця життя. Помер у середині 70-х років минулого століття.
Раїса ТИШКЕВИЧ,
Олег ПАНЬКО