На порозі 30-літнього ювілею

Восени 1953 року в приміщенні колишньої в’язниці міста Острог відкрили першу в області лікарню для душевно хворих.

Ішли роки, зростало їх число, а кількість ліжок збільшилася до 750. У 1963-ому в Рівному, де колись була клініка єврейської общини, з’явився обласний психоневрологічний диспансер на 100 місць, але й це ненадовго поліпшило ситуацію. Виникало чимало проблем з доставкою хворих у Острог, особливо з північних районів. Не вистачало автотранспорту, відчувався також брак пального. Тому виникла необхідність у ще одному закладі, який відповідав би усім цим потребам.
Ідея будівництва його в селі Орлівка зародилася в головного психіатра області Ростислава Максимука, й для втілення її в життя треба було пройти довгий шлях через кабінети чиновників, підписи, погодження, рішення. У виборі місця для закладу «в тиші поліського лісу серед вічнозелених сосен, червоної горобини, смачних ожини та чорниць, грибів і невеличкого синьоокого озера» досвідчений лікар-психіатр не помилився. Адже сама природа, запевняв, сприятиме лікуванню. Ще довгих 6 років виготовляли проектно-кошторисну документацію, яку погоджували, уточнювали, аж поки вона не потрапила до будівельної організації. Зводити споруду доручили ПМК-208 тресту «Рівнесільбуд». Обов’язки головного лікаря Орлівської психлікарні й одночасно постачальника, експедитора та завскладом, одно слово, виконроба, виконував Петро Дойчук (заступник головного лікаря Центральної районної лікарні).
Цікавим є той факт, що за час будівництва (впродовж шести років) змінилось 5 начальників ПМК, головних інженерів і виконробів, майстрів і бригадирів. Тож про яку якість робіт можна вести мову? Через це й стався обвал в адміністративному корпусі, що забрав 3 людських життя.
Незважаючи на багато недоліків, описаних на 4 аркушах, акт здачі все ж підписали. Тож недоробки мусили усувати працівники, одягаючи не білосніжні халати й хустинки, а робочий спецодяг…
На майже 16 сторінках скупими рядками написана непроста історія створення закладу, що нині обслуговує півмільйонне населення північних районів. Щорічно на стаціонарному лікуванні тут перебувають майже 3 тисячі пацієнтів. Серед них душевнохворі, люди, які мають проблеми з психікою, розлади особистості та психічного здоров’я. Окрім того, неврози, заїкання тощо.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожній четвертій людині на якомусь етапі життя потрібна допомога лікаря-психіатра. Але чи варто її назавжди класти до психіатричної лікарні? Адже опинитися в божевільні може не тільки психічнохворий, а й власник бізнесу чи великої квартири, прозвучало в ефірі Першого національного на каналі «Шустер Life. Адреналін».
Чому потрапити туди всупереч власній волі може будь-хто? І чому, жодного разу не переступивши поріг закладу, що надає жителям спеціалізовану медичну допомогу, відчуваєш якусь тривогу?

Одержали 15 патентів на винаходи
Напередодні 30-літнього ювілею КЗ «Обласна психічна лікарня села Орлівка» Рівненської обласної ради зустрілась із головним лікарем Анатолієм Каленюком, лікарем-психіатром Петром Петрюком, завідувачкою психотуберкульозним відділенням (найважчим і єдиним в області), головою профкому Катериною Данильчик. Вони не тільки розповіли про лікарню, а й провели екскурсію нею, дали відповіді на запитання, що бентежили мене, й розвіяли сумніви.
Першими хворими у 1983 році стали жінки, які поступили на лікування у 8 відділення, завідувачем його призначили Анатолія Каленюка. Чоловік родом із Гощанського району. Розповідаючи про себе, не багатослівний. Після закінчення Чернівецького медичного інституту, його направили на Сарненщину, де пройшов нелегкий шлях від лікаря Сарненської ЦРЛ до заступника та головного лікаря обласної психлікарні, яким став у 2002 році.
Анатолій Федорович є автором цілої низки наукових публікацій і патентів на винаходи з актуальних питань сучасної психіатрії. Серед них, для прикладу, спосіб лікування шизофренії з використанням фізіопсихофармакологічних методик. Лише в минулому році лікарня одержала 15 патентів на винаходи, а фахові журнали опублікували понад 15 наукових робіт працівників закладу. Вони беруть активну участь у науково-практичних конференціях як в Україні, так і за її межами (у Хорватії, місті Пула).
Чимало статей і в науковця, кандидата медичних наук Петра Петрюка. Навіть якщо їх темою є історія психіатрії, розповідає фахівець, написані вони за результатами клінічної практики. Зауважив, що колектив, з яким трудиться пліч-о-пліч, сталий упродовж багатьох років: Петро Дойчук, Катерина Данильчик, В’ячеслав Хрикін, подружжя Руслана та Світлани Стельмащуків, Тетяна Ковальчук, Наталія Добринська, Тетяна Закраєвська, Світлана Каленюк, Марія Макаревич. Хоча Ярослав Ярута працює лише другий рік, його колеги вірять у молодого лікаря-психолога та бачать у ньому перспективного спеціаліста.
Працівники, розповіла голова профкому Катерина Данильчик, беруть щорічну участь у Спартакіаді, конкурсах художньої самодіяльності серед медичних працівників (вокальний ансамбль є обласним призером).
Як відомо, психіатрію завжди фінансували за залишковим принципом. Нині, розповідають, харчування хворого на день становить 7 грн., а лікування – 4 грн. Однак знаходять шляхи та способи збільшення позабюджетних коштів. У заготівлі овочами допомагає весь район. Скажімо, Тутовицька сільська рада передала 2 тонни картоплі, інших овочів. Важливо, що на харчоблоці щоденно випікають свіжий хліб і булочки (собівартість однієї хлібини – майже 3 грн., що також дає можливість зекономити кошти). На фото бачите головну господиню хлібобулочного дійства, пекаря Лідію Бородавко.
Хоча впродовж тривалого періоду не отримували фінансів на ремонт, однак поміняли на енергозберігаючі 160 вікон за благодійні кошти у приміщенні, що займає територію 8 з половиною гектарів. Серед благодійників – родичі хворих, корпорація «Братерство без кордонів» (директор, заступник голови правління міжнародного благодійного фонду «Глорія» Володимир Хомич), є й такі, які не хочуть себе називати. Вражають також бездоганна чистота в кожному відділенні та багато зелені, картини на стінах. І, найголовніше, толерантне ставлення медичних працівників та обслуговуючого персоналу до пацієнтів. У фізкабінеті, де хворим надають послуги УВЧ–терапії, електрофорезу, електросну, дарсонвалізації голови, інгаляцій, медична сестра Ірина Тишковець готувала до роботи обладнання. А от сфотографувати хворого можна лише за його згодою та бажанням.
У медичному закладі із 250 ліжок – 20 наркологічного профілю, де лікують залежних від різного роду психоактивних речовин. Не можу у зв’язку з цим не згадати ще один із телевізійних сюжетів - «Новин 2+2». У ньому йшлося про те, що народний депутат і професор психіатрії Ірина Спіріна взялася лікувати алкозалежних, та ще й проти їхньої волі. За проектом закону, співавтором якого вона є, любителів хильнути зайвого примусово госпіталізуватимуть до психлікарень. Якщо депутати ініціативу підтримають, тремтітимуть усі, хто напивається до безтями. Перші ж кандидати на ліжко у психлікарні ті, що підхмеленими порушили закон.
«У 2011 році 43 тисячі злочинів були скоєні у стані алкогольного сп’яніння, 300 з них – убивства. Такі особи, які скоюють протиправні діяння, підлягають примусовому лікуванню, якщо в них виявлені симптоми, синдроми алкоголізації», - впевнена співавтор законопроекту Ірина Спіріна.
Примусово алкоголіків лікували ще за радянського часу в так званих ЛТП. Там вони й працювали на користь держави, й боролись зі згубною звичкою. Два таких заклади існували в незалежній Україні у Вилкові на Одещині та Хролях у Харківській області. Але у 2009-му обидва закрили. Бо для країни, яка націлилась на Європу, відмова від примусового лікування є обов’язковою. А останнього, переконані наркологи, потребують лише алкозалежні з гострими психічними розладами. За статистикою, з 600 тисяч питущих українців таких гострих випадків одиниці. Окрім того, ізоляція в чотирьох стінах негативно впливає на соціальну адаптацію людини. До того ж, стаціонарне лікування в усьому світі задоволення не з дешевих і фінансується з бюджету. Це неефективно, дорого, абсолютно безперспективно й порушує основні права людини, записані в Конституції, кажуть фахівці. Експерти сподіваються, що далі реєстрації проект закону не пройде. Інакше доведеться йти всупереч європейським вимогам і це при тому, що результат зовсім не гарантований.

Мати свого психоаналітика — загальноприйнята норма
Кажуть, у будь-якій країні, навіть найблагополучнішій, до 30 відсотків населення в той чи інший період життя переживає нервово-психічні розлади. Цивілізований світ давно задумався над станом психічного здоров’я своїх громадян. І мати свого психоаналітика там — загальноприйнята норма. У нас до психіатричної служби досі упереджено-насторожене ставлення: більшість людей намагаються обминати десятою дорогою фахівців цього профілю. Зізнаюсь чесно, відчувала також певну фобію, вперше переступаючи поріг величезної споруди, через сформований у суспільстві стереотип (психоневрологічні лікарні - місця, де принижують людську гідність і пригнічують волю). Він з’явився ще задовго до славнозвісного роману Кена Кізі «Політ над гніздом зозулі» та не менш відомого однойменного кінофільму, який у розмові пригадав Петро Петрюк. Насправді ж, сучасна психіатрія вже полишила такі методи, як невиправдане призначення електрошоку чи «накачування» психотропними препаратами. Відвідавши обласну психічну лікарню села Орлівка, переконалася, хворі тут почуваються добре. А для декого з пацієнтів заклад став єдиним прихистком, бо їм більше ніде подітися. Хоча, звісно, чого гріха таїти, умови перебування потребують покращання.
Колись їх називали «Божими людьми». Образити, скривдити душевнохворого вважалося неприйнятним. Однак, часто втрачаємо терпимість, толерантність у стосунках з тими, хто не вкладається в наше розуміння нормальності. Тоді ізолювати хворих із психічними розладами видається найкращим вирішенням проблеми. Однак, за тим, як ставиться суспільство до них і літніх громадян, можна визначити рівень його цивілізованості. У нас, на жаль, цих людей часто сприймають як «відпрацьований матеріал». Їдемо на заробітки за кордон аби доглядати італійських стариків із втратою пам’яті чи слабоумством, залишивши в Україні своїх батьків напризволяще.
«Дякувати Богові, зізналася одна згорьована жінка, що про нас також згадали. Бо ж досі мусила вибирати: чи ліки купити, чи хліб». Тепер держава платить за догляд важких інвалідів із психічними захворюваннями понад тисячу гривень. Так, для підвищення соціального рівня родин, у яких проживають психічнохворі, та з метою утримання їх у сім’ї, було передбачено поетапне збільшення розміру допомоги по догляду за ними до 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За повідомленням прес-служби ОДА, за станом на 1 січня ц.р. кількість одержувачів допомоги на догляд за психічнохворими збільшилась у 3,3 раза в порівнянні з 1 січня 2012 року, середній розмір її зріс у 10 разів (з 107,3 грн. до 1105,6 грн.).
Цьогоріч для області затверджені кошти в сумі 25324,7 тис. грн., що майже у 3 рази більше, ніж у минулому. Так реалізовуються соціальні ініціативи Президента України Віктора Януковича.
Залишаючи заклад, заглянули до церкви на першому поверсі, яку відвідують не тільки мешканці орлівської обителі, а й жителі населеного пункту. Щотижня сюди приїжджає отець Володимир, аби відправити службу.
Марія КУЗЬМИЧ.