Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Чому з сотень професій Олена ДОРОШКО обрала фах бібліотекаря?
Через любов до читання і не тільки. Головне, на її думку, людина, яка дає книгу, несе світло пізнання, допомагає подолати сумніви, розчарування, відчути справжні хвилини щастя.
Поняття імідж, яке сьогодні міцно ввійшло у вжиток, у словосполученні «імідж бібліотекаря» для багатьох з нас звучить незвично. Бо довгий час у ЗМІ, художній літературі, кіномистецтві формувався його негативний образ (тьмяна зовнішність, зібране волосся, тиха покірлива жінка). І що найдивніше – працівники книгозбірні не завжди намагалися зламати це уявлення про себе.
Про що могла мріяти дівчинка, яка народилася в Зносичах у багатодітній сім’ї простих трудівників? Мама Тетяна Климівна працювала в колгоспі, тато Володимир Тарасович – у Березнівському лісництві. Подружжя виховало четверо синів і дві доньки. Олена - наймолодша. Тож поки підростала, старші брати одружилися, сестра вийшла заміж, залишили батьківську оселю, а їй випала доля в ній жити.
З раннього дитинства дівчина мріяла про професію продавця. Мама ж хотіла, щоб донька стала лікарем. Тож відправила її зі старшою сестрою в Донецьк, аби завезли документи в медичне училище. Але саме в тому році туди не приймали жителів інших регіонів, і дівчата повернулися ні з чим. Чесно кажучи, юнка дуже боялася крові (та й зараз страшиться), а зважаючи на всі обставини, з радістю вступила в Рівненське училище радянської торгівлі. Отримавши спеціальність, рік працювала в одному з магазинів обласного центру. Половину заробітної плати доводилося тратити на оплату житла, яке знімала, а щоб прикупити нову одежину, то й не вистачало. На прохання мами повернулась у село. Тоді в сільській бібліотеці якраз бракувало працівника. У відділі культури їй поставили умову, щоб заочно опанувала фах. І вона його здобула в Дубенському училищі культури.
Олена й досі пам’ятає, як у 1998 році радісно зустрічали Новий рік за сімейним столом. А 3 січня ненька стала жертвою інсульту. Вже 15 років минуло, як раптово пішла з життя, а смерть найріднішої людини глибоким болем і сумом лягла на серце молодої жінки. Минав час. До неї посватався однокласник Олександр, який любив її ще зі шкільних років. Юнка ж не сприймала хлопця серйозно, адже з подругами завжди задивлялися на старших парубків. Тепер він – її половинка, яка підтримує, допомагає, переживає за неї, коли треба, пошкодує. Та, найголовніше, любить. І жінка почувається щасливою.
Колишній прапорщик Катеринівської виправної колонії–46 нині на пенсії. Він може за ніч прочитати книгу, якщо вона його зацікавить. Допомагає дружині й на роботі. От і нещодавно облаштував у книгозбірні дитячий куточок. Подружжя виховує трьох донечок. Найстарша Тетяна – студентка-п’ятикурсниця факультету «Документознавство та інформаційна діяльність» Національного університету «Острозька академія», де навчається на державній формі. Вже нині практикує в мами на роботі. Ще в школі гарно малювала й також допомагає в оформленні книгозбірні.
Середня донька Марія вчиться (за державні кошти) на 2 курсі Київського національного університету технологій і дизайну на факультеті конструювання та технології швейних виробів, який їй дуже подобається. Олена, як і її мама, хотіла, аби її донька ходила в білому халаті, мріяла бачити принаймні одну з трьох у ролі вчительки. Хто знає, можливо Інна, яка тільки в п’ятому класі Зносицької ЗОШ І-ІІІ ступенів, здійснить її бажання. «Донечки – моє життя, радість. Приємні турботи та втіха, - каже Олена Володимирівна, - завжди дякую Богові за те, що вони в мене є».
Поступово змінюється ставлення людей до професії бібліотекаря. Вони виходять на міжнародний рівень, спілкуються з колегами з різних країн, і, як наслідок, приходить розуміння місця своєї спеціальності у світі. Народна мудрість стверджує, що скромність прикрашає людину. Але саме людину, а не професію. Сьогодні всі визнають зростаючу роль книгозбірні в широкому інформаційному просторі. Громадська думка має також великий вплив на вибір майбутнього фаху, тому, переконана представниця сучасного покоління бібліотекарів, необхідно створити нове позитивне сприйняття професії.
Декілька років тому натрапила на дослідження австралійських спеціалістів, які зазначали, що бібліотекарі повинні вчитися дивитися навколо себе та знаходити позитивні, які будуть працювати на майбутнє, корисні і вагомі точки зору, що формуються в суспільстві щодо їхньої професії. Головне завдання - показати поряд із компетентністю вашу готовність до спілкування, створити образ доброго порадника. Адже наша репутація у свідомості інших людей створюється поведінкою, мовою, виглядом і професіоналізмом. І чим гармонійніші всі складові, тим ціліснішим буде враження.
У бібліотечній роботі Олени Дорошко є не тільки своя специфіка, яка в більшості зрозуміла, знайома та легше виконується людьми, які спеціально їй навчалися. На її думку, на перше місце виходить рівень професійної підготовки. В ідеальному діловому портреті акцент робить на значущі психологічні якості. Серед них увага, наполегливість, дисциплінованість, пам’ять, врівноваженість, комунікативність, активність, чітка грамотна мова, вміння логічно мислити. Звісно, не можна все знати, але потрібно володіти професійним чуттям. Уміння зорієнтувати читача у великому морі інформації - показник високої кваліфікації та культури бібліотечного працівника.
Олена Дорошко знаходить індивідуальний підхід і до маленьких читайликів, і підлітків, і дорослих. Організовує багато різноманітних заходів – літературні уроки, інформаційні та народознавчі години, дитячі ранки, в яких активну участь беруть діти. Сама ж Олена цьогоріч у складі фольклорного ансамблю «Червона калина» на свято Трійці побувала в Сварицевичах. Аматори художньої самодіяльності Зносицького будинку культури з обмінними концертами відвідали населені пункти Сарненщини – Костянтинівку, Немовичі, Чудель. На базі ПШБ проходив і виїзний семінар бібліотекарів району.
Коли запитала співрозмовницю, що любить читати, перерахувала цілий список літературних творів і авторів - від класиків української літератури та репресованих письменників до сучасних, таких як Марія Матіос, Ліна Костенко, Ганна Медвідь, Ірен Роздобудько. Проте, зізналась, що часто бракує часу. А коли складає, протирає від пилу чи отримує нові книги, обов’язково переглядає анотації до них і каже собі, яку треба конче прочитати. Тішиться думкою, що на пенсії тільки цим і займеться. Захоплюється й поезією, серед авторів і місцеві – Тетяна Корнійчук, Валентина Петренко.
Висловила власну думку Олена Володимирівна і про нові технології. Для прикладу, потенціал і потреби Інтернет-простору демонструють необхідність професійної міграції бібліотекарів у нові сфери діяльності. Настання ери електронної комунікації неминуче. Але її не потрібно ідеалізувати й сподіватися, що розумні машини виконають усю бібліотечну роботу. Бачимо, розповідає, ускладнення інформаційних потреб людини та сучасного суспільства, а можливості комп’ютерних технологій дозволяють досягати небачених раніше результатів. Але нехай з ними (комп’ютерами) працює окрема людина. А бібліотекар залишається фахівцем, який має справу з книгою - мудрістю віків. Бережливо бере її в руки й передає читачеві. При всьому цьому головним завданням повинно залишитися якісне обслуговування користувачів. Знання, вміння, навички, цільові установки працівників бібліотек є тими факторами, від яких залежать успішне функціонування книгозбірні та якість наданої інформації.
Насамкінець, Олена Дорошко назвала три основні цінності, якими керується в житті: хліб, щоб народ завжди був ситим і сильним, жінка, щоб продовжувалося життя на землі, і книга - джерело знань. Бо саме з неї черпаємо їх, набираємось розуму, стаємо духовно багатшими. Тож нехай, побажала читачам «Сарненських новин», вона стане кожному порадником і великим другом.
Марія КУЗЬМИЧ.