Опубліковано СН
Що відбулося?
Революція. Та, мабуть, ні - протест. Гострий, кривавий, непростий і такий, що ще довго не закінчиться. Не закінчиться через те, що насправді Янукович і його команда, які пішли в небуття, - лише вершина айсберга «совковості» й «радянщини», яка заполонила наші з вами голови та не покидає досі. Бо саме ми дозволили довести країну до такого стану.
Ми допустили до влади Януковича. Це нам не стає сміливості вести до кінця війну з корупцією, хамством, брехнею.
Те, що відбулося і відбувається в Києві, надзвичайно важливо для країни. Я гордий, що в нашій з вами державі люди не схилили голови, а вийшли проти кривди. Не за політиків, не за когось із них персонально. Після кривавих подій на Майдані Незалежності в столиці мене особисто вразили очі киян і приїжджих, які плакали. Плакали від гордості, дарували протестувальникам квіти, оплесками й криками підтримували, говорили, що вони з ними. Не знаю, скільки загалом було людей, але це була величезна ріка протесту. І це породжувало гордість і відчуття чергового одужання. Одужання цих людей і надію, що воно перекинеться на всю країну.
Без політики й політиків не можна. Але така політика, яка була до цього, небезпечна для всіх нас - політика без людей, без зрозумілого плану та розподілу відповідальності. І це стосується і провладних, і опозиційних політиків. Кричати на Майданах і Антимайданах неважко. Важко будувати достойну й конкурентоздатну державу. Нас тримають на короткому повідку дві речі: байдужість і подвійні стандарти. Байдужість - це не просто ігнорування, це дрібна безвідповідальність, що переростає у велику й формує «злочинну владу».
Думаю, що всі, хто вийшов на Майдан, це люди, головною метою яких є відродження країни. Ольга Богомолець, Руслана Лижичко, Ігор Луценко, Дмитро Булатов і сотні інших постраждалих від режиму, травмованих на Майдані та поза ним, стануть «антитілами» цієї хворої політичної системи. Серед них Тетяна Чорновол, яка в перший же день після перемоги відвідала м. Сарни, щоб особисто, своїм прикладом непокори злочинцям, підтримати сарненців у їх прагненні до правди й свободи. Ці люди не мислять подвійними стандартами. Вони щирі, але не наївні. Я їх не ідеалізую, але ці люди, які пережили тиск, і далі відстоюють свої та наші права. Саме вони мають імунітет до «совка». Саме вони можуть стати тими, хто може розпочати зміни в країні, саме вони мають очолити громадський контроль за діями влади. Вони мають моральне право говорити від імені народу України.
Що робити?
Перебуваючи у Страсбурзі (Франція), запитав західного психолога: «Що потрібно робити, щоб політикам почали довіряти?». Його відповідь була проста й вражаюча: не треба з виборцями говорити з позиції батька чи загравати з позиції дитини. Варто навчитися говорити як дорослий із дорослим. А для цього потрібно мати совість, мораль, патріотизм.
Перемога цього протесту не завершиться зміною одних на інших. Потрібна зміна принципів, щирість, потрібно позбутися злості й необґрунтованих амбіцій. Спуститися з видуманого Олімпу. Головне, що потрібно не тільки розуміти це, але й вичавлювати по краплі з себе дволикість і байдужість. Усе починається насправді не з Майдану. Все починається з нашого під’їзду, двору, розмов із дітьми, активності й хоробрості у випадку порушення прав людини щодо себе та інших, з допомоги тим, хто в скруті… Треба гуртуватися й спільно розбудовувати свою країну. А розпочинати необхідно з наведення порядку у своєму будинку, на вулиці, в місті.
Набагато важливішим видається, чи ми свідомі того, що коли після революції прийде до влади якийсь класний політик, нам треба буде відмовитися від дуже багатьох, але простих речей: не плювати на вулиці, не кидати повз урни для сміття недопалок, пропустити людину в транспорті й поступитись їй місцем. Це набагато складніше зробити, ніж узяти Банкову. Взяти Банкову легко, а заборонити давати й брати хабарі – набагато важче.
Щодня о 19.00 на центральній площі міста відбувається народне віче. Людей збирається досить багато, аби почути, що робити далі, чи є в політиків план виходу з політичного протистояння. Це є чи не головним питанням. Люди пропонують політикам розпочати формувати пропозиції для народу. Вони або є, або ні. І, прийшовши до влади, політики одразу мають показати, що вони не лише патріоти, а й господарі. Показати, що потрібно робити в країні, щоб долати стагнацію та зубожіння.
Протестні настрої нагромаджувались в Україні впродовж багатьох років. В основі їх лежать соціально-економічні протиріччя, до яких додалися зухвалі порушення владою законів і прав громадян. Економіка країни перебуває в катастрофічному стані, на межі колапсу. Україна є чи не єдиною країною у світі, яка живе в умовах постійної економічної рецесії. ВВП за останні 23 роки не лише не зріс, але впав на 30%. Більшість працездатного населення не має роботи. За останні 20 років відбувся колосальний перерозподіл національного багатства від держави та народу на користь кількох десятків олігархічних кланів, які практично повністю контролювали економіку країни, а також всі щаблі влади, включаючи силові структури, суди, ЗМІ.
Український народ страждав не лише від зубожіння та експлуатації, але й від правового свавілля як із боку влади, так і з боку багатіїв, які використовували міліцію, суди, прокуратуру, бандитів для тиску й розправи над усіма, хто опинився в них на шляху. Державні посади перетворилися на предмет купівлі-продажу. Успішну кар’єру робить той чиновник, який більше грошей здере з громадян і щедро поділиться з начальством. Держава, яка побудована на тотальній корупції та нехтуванні власними законами, приречена. Таким чином, в Україні склався олігархічний суспільний лад, капіталісти й корумповані чиновники грабували країну та народ. Влада трималася не на законах, а на силі та свавіллі. Народ повністю позбавлений усіх прав і впливу на владу. Суспільний лад не може бути змінений через вибори, бо виборча система - це лише ілюзія виборів. Система, яка позбавлена будь-якого механізму трансформації, може бути зруйнована лише революційним шляхом. Оскільки всі ресурси для свого існування режим вичерпав, економіка країни зруйнована і вже неспроможна задовольнити ні апетити олігархів, ні забезпечити елементарні умови для життя людей, зовнішні кредити також закінчуються, то всі об’єктивні передумови для революції в Україні склалися, і вона відбулася.
Приводом для масових народних протестів стала чергова різка зміна геополітичного курсу країни, відмова від підписання угоди про асоціацію з ЄС. Спочатку акції на підтримку євроінтеграції зводилися до вимоги підписати угоду про асоціацію. Проте, жорстокий розгін мирної акції протесту в ніч на 30 листопада викликав вибух народного гніву.
Народ прагне: жорстоко покарати злодіїв, корупціонерів, продажних суддів, прокурорів, катів-міліціянтів. Він вимагає встановлення народовладдя, дотримання законів усіма членами суспільства, справедливого розподілу суспільного багатства. Досягти цього можливо шляхом зміни суспільного ладу, а не прізвищ високопосадовців. В основі будь-якого суспільного ладу лежать відносини власності. Тільки забезпечивши домінуючі позиції держави в економіці можна істотно зменшити вплив бізнесу на владу, подолати корупцію, забезпечити розвиток економіки.
Революція відрізняється від акцій протесту, хоч би якими потужними й кривавими вони були, тим, що змінює владу й суспільний устрій. Головне питання будь-якої революції - це питання влади. Революціонери нічого не вимагають від влади, вони самі стають владою. Народ досить чітко усвідомлює необхідність зміни суспільного устрою країни та повалення олігархічного ладу, і готовий за це боротися. Проте можна стверджувати, що нинішні протести вже продемонстрували низку позитивних моментів порівняно з минулими роками. І це дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє. Насамперед мова йде про високу самоорганізацію народу, досить чітке розуміння ним своїх прагнень, відвагу та самопожертву.
Важливим моментом є те, що під тиском Майдану створені альтернативні органи влади: Народні ради, що представляють владу громад, у тому числі в нашому районі. Всі, хто в сучасних умовах наділений владними повноваженнями, мають слухати й чути громадян країни, територіальної громади, проводити прозору політику, щоденно пам’ятати, що ігнорування інтересів людей призведе до чергового майдану. Для його передумов достатньо буде однієї іскри народного гніву. Отож, дорогі сарненці, закликаю всіх вас спільними зусиллями будувати нову країну, нову Україну.
Назад шляху немає. Народ, який повстав, уже не буде рабом.
Сергій ЄВТУШОК,
міський голова.