Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
На Сарненщину продовжують прибувати харків’яни, які бояться поширення військової агресії Росії на сході України. Понад 50 жителів Кегичівського та Зміївського районів Харківщини, які виявили бажання переїхати в Рівненську область, як повідомляли «Сарненські новини», тимчасово розселили в гуртожитку санаторію «Горинь» селища Степань.
Також їм віддали під житло приміщення колишньої школи в Грушівці, де навчання не відбувається два роки. Там родина Біловицьких робить ремонт власними силами за сприяння місцевої влади та селян. До його завершення жителі села прийняли мам з маленькими дітьми до своїх осель. Люди ж приносять переселенцям продукти й намагаються всіляко підтримати.
Зустріли, як рідних, і молоді подружжя харків’ян у Сарненському ВПУ-22. Тут поселились два рідні брати Олександр і Яків з дружинами (Валентиною та Руф) і дітьми зі Зміївського району та їхній двоюрідний брат Давид із Яною та чотирма дітлахами з Кегичівського - всього 16 осіб. Усі вони християни віри євангельської – п’ятидесятники.
У гуртожитку професійного закладу їм виділили на третьому поверсі цілу секцію – 8 кімнат. Одну з них вони облаштували під кухню, другу - під їдальню, інші – житлові. Новосели привезли з собою побутову техніку (пилосос, холодильник), не забули й продукти (картопля, олія, сало). А директор училища Володимир Городнюк особисто попіклувався, аби на кухні їм поставили електричну плитку, до якої під’єднали (з метою безпеки) силовий електрокабель. Із керівником одразу знайшли спільну мову. Душ переселенці можуть приймати на першому поверсі, а для купання малечі, звісно, є ванночки.
Минулого понеділка, коли завітала до них у супроводі Володимира Городнюка, застали дорослих і наймолодших. Школярі після весняних канікул розпочали навчання в 1, 2, 4, 7 і 8 класах Сарненської ЗОШ № 2 І-ІІІ ступенів.
«Тут нашим родинам тепло й затишно, — розповів багатодітний татусь Олександр. Проживали на Харківщині в населеному пункті за 50 кілометрів від обласного центру, де й покинули свої домівки під наглядом сусідів. Чому вирішили все залишити? Бо дуже неспокійно, багато хто з тих, з ким спілкувались, хотіли б переїхати в Росію. Одно слово, люди зомбовані антиукраїнською пропагандою, ми ж не хочемо повторення подій, що відбулися в Криму».
Спілкуючись, співрозмовники не називали власні прізвища, я ж не наполягала. Хтозна, як складеться їхня подальша доля. Все залежить від ситуації, розмірковує Яків. Якби вдалося продати будинки, що залишилися на Харківщині, то можна було б придбати житло тут. Але фактично нині це майже нереально - помешкання впали в ціні.
Їхній земляк Микола Біловицький зі Зміївського району від імені всіх переселенців виступив на засіданні президії районної ради. Дякував владі за те, що саме тут, на Сарненщині, їм найшвидше запропонували конкретне розв’язання проблем. Сім’ї, які оселились у гуртожитку Сарненського ВПУ-22, поки що ведуть мову про тимчасовий прихисток. А далі, можливо, залишаться й облаштують своє майбутнє. Молоді люди готові на випробування.
Приємно було почути добрі слова на адресу земляків. До глибини душі вразила гостинність сарненців, діляться враженнями чоловіки та жінки. А ще — співучасть місцевої влади. Не встигли ще й речі розкласти, а заступник голови райдержадміністрації Тетяна Сухарева вже приїхала, поцікавилась, у чому є потреба, попросила звертатись, якщо щось знадобиться. Дитячі медичні картки здали в КЗ «Сарненська ЦРП». Призначили й дату прийому в управлінні праці та соціального захисту населення РДА.
До речі, якщо говорити про гуртожиток професійного училища, то тут проживають 500 учнів. Зараз їх трохи менше, адже ті, хто навчається на 3, 4 і 5 курсах, перебувають на практиці. А про таких, як його завідувачка Лариса Шапірко, кажуть: на своєму місці. Ця жінка, психолог за фахом, зауважує Володимир Городнюк, заслуговує на повагу. Все своє життя вона присвятила роботі та вихованцям. Для Лариси Олександрівни будній день не обмежується діловим графіком. Як, до речі, й Володимира Павловича. Велика роль належить і самоврядуванню закладу, що є демократичною організацією та представляє інтереси учнів перед учителями, батьками. Юнаки та дівчата самостійно обирають своїх представників, можуть брати участь у створенні та реалізації програми діяльності самоуправління. Це дає кожному з них шанс знайти в училищі своє місце. А за словами батьків, вони можуть щовечора спокійно лягати спати, бо знають, що з їхніми синами й доньками все буде гаразд.
Дякують Ларисі Шапірко та Володимирові Городнюку й багатодітні родини, які тут поселились. Найголовніше для них – знайти роботу. Чоловіки, одразу видно, гарні майстри, все вміють робити власними руками. Олександр – водій, Яків і Давид добре знають будівельну справу. Директор ВПУ-22 запевнив, що спробує для них щось підшукати. А от жінкам директор Сарненського районного ліцею «Лідер» Тамара Колоїз також запропонувала хоч і не велику, але вакансію в гуртожитку закладу освіти.
Отож, у цей непростий час, аби харків’яни на Сарненщині були як удома, маємо простягнути їм руку допомоги. Знаю напевне, що жителі району завжди готові зробити максимально все, щоб люди, які приїжджають до нас, почувалися захищеними та впевненими в завтрашньому дні. Бо лише в єднанні запорука майбутньої стабільності всієї України.
Марія КУЗЬМИЧ.